За прикладом Німеччини. Чому вступ України в НАТО не має бути обміном територій

Колишній генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен нещодавно припустив, що можна приєднати Україну до НАТО в межах підконтрольних нині Уряду України територій. Мовляв, план часткового членства України не призвів би до заморожування конфлікту, а натомість попереджував би Росію, що вона не може перешкодити Україні приєднатися до західного оборонного альянсу. Расмуссен вважає, що справу про членство України в НАТО не можна знову відкладати наступного року. Про це повідомляє The Guardian.

Виключення з угоди про вступ до НАТО окупованих територій, на думку війскового, могло б запобігти прямій війні між НАТО та Росією. Такий крок би зміцнив позиції України.

"Абсолютні гарантії статті 5 утримали б Росію від посилення атак на українській території всередині НАТО і таким чином звільнила б українські сили для виходу на лінію фронту". Щоб зробити статтю 5 реальною (для України, — ред.) , Росія має бути повідомлена,, що на будь-яке порушення території НАТО матиме відповідь", — заявив він.

На думку Расмуссена, реалізація цієї ідеї чимось схожа на запровадження забороненої для польотів зони — Росія буде повинна утриматися не лише від польотів авіації над українською територією, але й від запуску ракет на українські міста.

Скептикам, які могли б заявити про неможливість реалізації такої ідеї, Расмуссен навів приклад Західної Німеччини, яка приєдналась до оборонного Альянсу 1955 року, без територій Східної Німеччини, яка перебувала у сфері радянського впливу.

Сумніви членів Альянсу

Немає сенсу говорити, чи прагне Україна у НАТО, бо курс в Альянс закріплений на рівні Конституції країни. Як і не варто обговорювати, чи прагнуть цього українці — численні соціологічні опитування доводять цей факт. Результати опитування, проведене наприкінці вересня — початку жовтня 2023 року Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), свідчать, що 54% українців вважають, що наразі більший пріоритет — членство в НАТО, аніж в ЄС.

Інша справа, чи бачать члени НАТО Україну у блоці. А це питання більшою мірою політичне. Про те, що, на відміну від вступу до ЄС, не існує чітких критеріїв для приєднання до Альянсу, Фокус писав вже неодноразово. І приклади шляхів вступу Фінляндії та Швеції — тому підтвердження. Але у випадку України все набагато складніше — країна перебуває у стані війни, тож противники надання членства зауважують, що членство в НАТО для України фактично означало б повідомлення НАТО Росії про війну.

Натомість в Альянсі найбільше не хочуть зіткнутися з Росією на полі бою. Але й відвернутися від України теж не можуть. Саме тому намагаються знайти проміжний варіант. І ці вагання та пошуки яскраво продемонстрував липневий саміт НАТО у Вільнюсі.

Напередодні вже згаданий Расмуссен говорив, що Північноатлантичний альянс має дійти консенсусу щодо запрошення України в НАТО. "Україна очікує вже 15 років (після саміту в Бухаресті — ред.), і вона не перебуває в безпеці. Настав час перемістити Україну в безпечне місце, як ми зробили це з Фінляндією і Швецією", — заявив експерт. Але якщо цього не станеться, необхідно окреслити чіткий шлях набуття нею повноправного членства. Іншими словами колишній генсек НАТО пропонував, аби спочатку західні партнери надали "суттєві гарантії" Україні, а вже потім країна отримала б запрошено до НАТО. І ці гарантії мали б діяти не як альтернатива НАТО, а як підготовка до членства. Одним із аргументів Расмуссена було те, що захищати Україну в рамках НАТО було б більш кращим варіантом, аніж озброювати її.

Проте, як ми знаємо, Україна не отримала чітких меседжів, коли вона де-юре стане членом НАТО — про 2024 рік не йшлося, як і офіційного запрошення до членства. Натомість здобула спрощену процедуру вступу (для України було скасовано вимоги виконати План Дій щодо Членства в НАТО) та запевнення лідерів у тому, що стане членом Альянсу після перемоги. Після саміту спільну заяву опублікував британський уряд, вказавши на зобов’язання держав-членів G7 продовжити надання "допомоги у сфері безпеки та сучасного військового обладнання на суші, в повітрі та на морі".

Реакція на рішення вільнюського саміту президента України Володимира Зеленського була більш, ніж різкою — він сказав, що неприпустима відсутність жодних часових рамок для запрошення. "Значить, залишається можливість торгуватися членством України в НАТО – у переговорах із Росією. А для Росії це означає мотивацію й надалі продовжувати свій терор", — додав він.

Безпекові зусилля на рівні Офісу президента

Але повернемося до пропозиції Расмуссена.

"Колишній генсек НАТО — політик не з провідної країни НАТО, він не може грати провідну роль у вирішенні цього питання. Але тим не менше — це людина, яку знають в політичних колах ЄС, і ті ідеї, які він публічно артикулює не можуть залишатися непоміченими. Тому не можна недооцінювати вплив його заяв", — говорить Фокусу експерт-міжнародник, колишній директор Координаційного бюро європейської та євроатлантичної інтеграції Секретаріату Кабінету Міністрів України Вадим Трюхан.

Як відомо, колишній генсек НАТО — один із тих, хто майже від початку повномасштабного вторгнення працює над підготовкою пропозицій щодо додаткових гарантій безпеки для України поза НАТО, він є одним з розробників проєкту Kyiv Security Compact. Цей документ було підготовлено впродовж травня-вересня 2022 року спеціальною створеною міжнародною консультативною групою при Офісі президента України та презентовано президенту Зеленському у вересні. У ньому йдеться, що до договору можуть приєднуватися такі країни як США, Великобританія, Канада, Польща, Італія, Німеччина, Франція, Австралія, Туреччина, країни Північної Європи та Балтії, Центральної та Східної Європи, підписуючи двосторонні угоди.

"Наші рекомендації передбачають постійні інвестиції в оборонно-промислову базу України, передачу зброї від НАТО, обмін розвідданими та інтенсивне проведення навчальних місій під прапорами ЄС і НАТО. Ми повинні переконатися, що ціна майбутнього нападу на Україну буде надто високою", — тоді ж наголосили голова Офісу президента Андрій Єрмак і Расмуссен у спільній колонці для The Wall Street Journal.

Експерти говорять, що подібні документи, як і попередні, на кшталт Мінських домовленостей або навіть Будапештського меморандуму, — це намагання "не дражнити агресора", "втримати Росію від необачних кроків" у той час як єдиною можливість зупинити Росію є членство України у НАТО.

Чотири варіанти майбутнього у НАТО

Свіжі заяви Расмуссена деякі українські експерти нині трактують як ті, що дозволяють нагадати країнам НАТО про обіцянку долучити Україну до Альянсу та побачити реакцію на сміливі заяви.

Наразі статут НАТО не містить прямої заборони вступу до Альянсу країни, яка має територіальні суперечки. "Однак у статті 10 Статуту йдеться про те, що кожна країна, яка бажає стати членом НАТО, повинна бути здатна зробити свій внесок у безпеку Північноатлантичного регіону і повинна бути готова взяти на себе зобов'язання щодо Статуту", — говорить у своєму дописі у Фейсбук експерт Інституту майбутнього Анатолій Амелін.

Дійсно, в історії НАТО були випадки, коли до Альянсу приєднувались країни, які мали територіальні суперечки. Серед них Туреччина у 1952 році, незважаючи на спір з Грецією за Кіпр, або ж Фінляндія у 2023-му, яка сперечається з Росією за Карелію.

Водночас Амелін говорить про можливі чотири сценарії розвитку подій щодо вступу України у НАТО.

• Перший — найбільш невигідний для України. Фактично той, який ми маємо зараз. Україна не в НАТО і не може нічого самостійно вирішувати — країна залежить від західної військової та фінансової допомоги, ресурси виснажуються, звільнення усіх територій залишається туманим.
• Другий — Україна не в НАТО, але має вагомий політичний голос. Така можливість є лише, якщо Україна входить більш глобально у сферу інтересів США. "Але для цього Україні потрібно навчитися чітко формулювати свої стратегічні цілі та стати передбачуваним договіроспроможним партнером США", — говорить Амелін.
• Третій — Україна в НАТО, але за неї там все вирішують. Тобто Україна поступово стає контрольованою буферною зоною з Росією, у якій діють не солдати НАТО з різних країн, а українські. "У цьому сценарії Захід розраховує на те, що Росія зупиниться у своїх бажаннях продовжувати терористичну діяльність. Окуповані території не будуть визнані, але "зависнуть" на невизначений термін. Україну триматимуть на плаву "підтримуючи штани", але мови про інвестиції не буде. Завдання України у цьому сценарії – "охоронець Європи" — "фізично розвинений хлопець, який виконує свої функції за мінімальну плату", — пояснює він. За цих умов інтенсивні бойові дії можуть припинитися, а небо над Україною буде захищене.
• Четвертий варіант — це коли Україна та НАТО виступлять рівноцінними партнерами. Це дасть можливість Україні не просто відновитися, а й розвиватися. "У результаті ми отримуємо захист НАТО, приплив інвестицій, технологій та швидке економічне зростання. Майбутнє Донбасу та Криму у цьому варіанті — це майбутнє Східної Німеччини, яка возз'єдналася, таки, із Західною", — говорить експерт.

Який з них можливий — наразі сказати важко. Амелін схиляється до останнього.

"У НАТО приймають держави, а не території"

"Те, що Расмуссен зараз поширює як мирний план — про ухвалення України в НАТО, але лише тією її частиною, яка контролюється її урядом, — не новина", — говорить аналітик Фонду "Повернись живим" Марія Кучеренко. І водночас ставить риторичне запитання: кого цікавить принцип територіальної цілісності. Вона констатує: у НАТО приймають держави, а не території. "Не міста, не області, а держави. Тому уявити таку формулу можна. Якщо напружитися, можна знайти навіть формулювання. Мовляв, гарантії учаснику договору поширюються на території, які він контролює на день Х. Але є одне але: щоразу, коли я на сході НАТО говорила про те, що п'ята стаття горезвісна вам взагалі не гарантує, що всі за вас воюватимуть, а кожен учасник альянсу відреагує так, як вважають себе за потрібне, мені дуже емоційно говорили "Ви що ж, хочете розмити довіру до НАТО? Не треба так, будь ласка", — додає вона.

Кучеренко згадує ще один так званий мирний план Расмуссена, 2018 року. Тоді на Мюнхенській конференції з безпеки колишній генсек НАТО та тоді радник президента Петра Порошенка запропонував план врегулювання ситуації на Донбасі. Він передбачав, що в Україну необхідно відправити до 20 тисяч військових і 4 тисяч поліцейських. Вони не повинні були представляти країни НАТО, аби бути прийнятними як для Росії, так і для України.

"Те, що Расмуссен має певні афіліації з владою України — нинішньою та колишньою, може опосередковано свідчити, що через нього влада хоче протестувати саму ідею, подивитися, яка реакція буде і громадянського суспільства, і суспільства загалом. Але підтверджень того, що він виконує таке собі замовлення, ми ніколи не отримаємо, — продовжує Вадим Трюхан. — Расмуссен є людиною доволі незалежною, припустити, що його хтось намагається використати в темну, доволі складно — у нього є своя позиція. Тобто є такий гібридний кейс, коли Расмуссен артикулює позицію, що багато хто буде вважати, що це позиція, яку, зокрема, обговорюють в українських владних кабінетах. Але суть не в цьому, а у тому, що публічна заява Расмуссена є певною мірою темою для обговорення у багатьох спільнотах, форумах, владних кабінетах. Водночас, багато хто був би щасливий, аби Україна пішла на якусь оборудку, яка б виключала б і членство в НАТО, і питання відмови від продовження війни до перемоги".

Водночас експерт зауважує, "диявол завжди криється у деталях". З одного боку, ідея непогана — Україна має увійти до НАТО.

"Якби Україна в короткостроковій перспективі стала б членом НАТО, то для нас це був би тож серйозний позитив, — продовжує він. — Україна була би захищеної від зовнішньої агресії, а також наближеною до всіх західних стандартів, це б стало каталізатором для всіх процесі розвитку держави". Але може бути і негатив. "Якщо почнуться торги: в обмін на вступ в НАТО ви маєте відмовитися від територій, які перебувають під тимчасовою окупацією. На даний момент в Україні навряд знайдеться притомний політик, партія чи група людей, які погодилися би на таку оборудку", — додає він.

Відтак на цьому етапі Україні треба чітко артикулювати свою позицію: Україна прагне в НАТО, готова стати членом якнайскоріше, але при цьому не за яких умов не відмовиться від своєї мети — відновлення територіальної цілісності України в межах кордонів, відповідно до норм міжнародного права, тобто станом на 1991 рік.