Окреслити межі: що влада та суспільство вважатиме перемогою над Росією

Наразі йдеться про те, що Україна, яка бореться проти Росії вже майже десять років, не має загальнодержавної концепції того, що саме слід розуміти під перемогою. Від початку повномасштабного вторгнення і залежно від ситуації на фронті з вуст влади звучало кілька варіантів. Відповідно до них змінювалась і громадська думка. Нині мета має бути більш чітко окреслена.

Від думки народу до владних рішень

Загально більшість українців вірять у перемогу. За результатами нещодавнього опитування Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва 58% переконані, що Україна переможе в цій війні в короткостроковій перспективі. Але що вважатиметься перемогою — питання.

На думку соціолога, директора Інституту соціології НАН України Євгена Головахи, в українців немає єдиного розуміння, що таке перемога. "Є ригористи, які вважають, що перемога, це коли ми до Москви доходимо і знищуємо путінський режим. Ну, це такі екзотичні уявлення. Для одних це повернення всіх територій, Крим і Донбас. А хтось вважає, що навпаки, Крим і Донбас нам не потрібен, бо там уже живуть люди, які не можуть бути інтегровані в наше суспільство, бо вони вже розкладені російською пропагандою. Люди різні. Це небезпечно, якби вони всі мали одну думку. Оце тоталітарна система. А в нас демократія", — пояснив він.

Соціолог розповів, що особисто для нього перемога — це і повернення всіх окупованих територій, і вступ до НАТО. "Якщо ми не будемо в НАТО, в нас немає жодної гарантії того, що Росія за кілька років не відновить свій потенціал і знову не зробить те, що вона зробила 24 лютого 2022 року", — додає експерт. При цьому науковець зауважив, що, на його думку, Україна навряд чи зможе повернути Крим і Донбас найближчим часом і військовим шляхом. Головаха вважає, що нас чекають безкінечні перемовини про повернення цих територій.

При цьому науковець упевнений, думка громадян є, хоча й розпорошеною, але важливою. Проте визначатися доведеться владі. Багато хто чекає такого визначення з вуст президента Володимира Зеленського. А той весь час говорить про повернення всіх територій і всіх людей.

Влітку 2023 року під час візиту до Чехії президент України Володимир Зеленський виклав свої міркування про те, що таке перемога і яким може бути кінець війни. Тоді він наголосив, що "для України важливо не просто закінчити бойові дії, а відновити територіальну цілісність, суверенітет, повернути українців з російського полону та викрадених Росією дітей, а також покарати за воєнні злочини російських вбивць".

Експерти говорять, що межі такої перемоги як тоді, так і зараз виглядають дещо розмити, адже не видно чіткого плану виконання цих завдань.

"Проблема в тому, що мало не головна претензія до нинішньої влади — це якраз відсутність чогось схожого на стратегію. А питання перемоги — це складне питання, стратегічне. Треба думати самим, що не дуже виходить, або радитись з іншими — а це не дуже хочеться, щоб не демонструвати слабкість і не ділитися владою", — говорить Фокусу політичний аналітик Олександр Кочетков.

На його думку: ідеально, перемога — це закінчення бойових дій, відвоювання всіх територій, стабілізація внутрішньої та зовнішньої політичної, економічної ситуації, аби вона була краще, ніж на початку війни.

Якщо ж все закінчиться тим, що Росія буде контролювати ті території, які вона зараз захопила, за всіма міжнародними поняттями вона вважатиметься переможцем, адже матиме більше, ніж мала до того.

"Ситуацію може врівноважити ефект від накладених світом санкцій, — продовжує експерт. — Якщо підходити з цієї точки зору, то перемогою буде покращення буде нашої ситуації, безпекової, економічної, ніж це було до війни. Тоді не обов’язково говорити про території, про повернення до кордонів 1991 року, а сприймати перемогу як комплексну. Якщо ми стаємо надійним партнером заходу, отримаємо фінансову стабільність, нехай і не вступаємо у НАТО, але підпишемо безпекові договори зі США, Великою Британією та іншими ядерними країнами, то це також можна вважати перемогою".

Чотири можливі сценарії перемоги

"Концепцій перемоги багато. Найбільш радикальна — це розпад РФ, громадянська війна і перенесення бойових дій на територію РФ, — говорить Фокусу політтехнолог Олег Пастернак. — Але цей сценарій найбільш нині нереальний, враховуючи розвиток бойових дій".

Другий сценарій — повне відновлення міжнародно визнаних кордонів України, включно з Кримом, Донбасом і півднем України. А ще виплата репарацій з боку РФ, конфіскація майна, міжнародний суд, трибунал над воєнними злочинцями та керівництвом РФ.

"Саме ця ідея була базовою для України, і більшість соціологів підкреслювали, що вона є основною як для влади, так і для українців", — додає він.

Третій — вихід на кордони на лінії зіткнення станом до 24 лютого 2022 року.

"Цей сценарій також був прийнятним, але для певної частини суспільства. Влада ще у 2022 році, на початку 2023-го відхилила його, бо розуміла, що йдеться не про перемогу, а про відкладену війну. Нині цей сценарій виглядає як той, що можливо розглядати", — продовжує Пастернак.

Четвертий сценарій — замороження конфлікту.

"Наразі його теж теоретично можна вважати перемогою, бо ми зупиняємо, хоча й тимчасово Росію, втримавши столицю та більшу частину вільної України. Ми просунулися у питанні євроінтеграції. Для такого сценарію, звісно, буде необхідним вступ до НАТО та ЄС, як компенсація втрати території. Але постає одне серйозніше питання — чи вступ до ЄС та НАТО, входження до західного геополітичного простору виправдає великі жертви українського народу, — ставить питання політтехнолог. — Мова про вбитих, поранених, людей з інвалідністю, про руйнації домівок, шкіл, медичних закладів, інфраструктурних об'єктів тощо. Чи це прийнятна ціна, яка задовольняє певну частину суспільства?".

Він зазначає: наразі на ці запитання відповіді немає.

"Перебуваючи у полоні небажання чітко висловити концепт перемоги влада зараз знаходиться під тиском обставин, влада не хоче ризикувати підтримкою суспільства, яка в неї є безумовно, незважаючи на її дії, корупцію та ініціативи щодо мобілізації. Влада не хоче втрачати залишки цієї підтримки, говорячи про рамку перемоги. І на це є кілька причин, — підсумовує Олег Пастернак. — Перша — відсутність стратегічного мислення. Це стається, коли ці коливання, які особливо були помітні в 2022 році: то ми вели стамбульські перемовини, та переходили у контрнаступ, то говорили про позиційну війну без кінця і краю. Це все не стратегія, а рух за факторами та обставинами, які виникають в тактичних умовах".

А ще не можна не зважати на думку військових, які також є частиною суспільства, і можуть меншою мірою долучатися до соціологічних досліджень. Для них перемога — це помста ворогу.

"Пити каву у Криму, можливо, будемо не так скоро"

Проте наразі із заяв президента виглядає, що президент Зеленський не є таким категоричним у питання повернення на кордони 1991 року. Наприклад, відповідаючи на запитання про можливу зміну цієї мети під час підсумкової пресконференції, він відповів, що стратегія не може бути зміненою, відповідно до Конституції — це всі українські території. "Що стосується тактики — може бути змінена тактика після того, як буде враховано результати наших дій на півдні України у 2023 році", — додав він.

В нещодавному інтервʼю виданню "The Economist" президент більше не встановлює часових рамок і не дає обіцянок щодо того, скільки території Україна може "деокупувати" 2024 року. Його безпосереднім завданням у сухопутній війні буде "захищати схід, врятувати ці дуже важливі міста України, схід і південь, Харків, Дніпро, Запоріжжя, Херсон, Миколаїв", і захистити критичну інфраструктуру своєї країни.

"Ще в одному з інтерв’ю західним медіа Зеленський говорив не тільки про території, а й про наших людей в окупації. І це важливо, — зазначає Кочетков. — Але якби влада не розповідала, що наша мета — звільнення від окупантів до кордонів, про які йдеться у Конституції, то ці люди не очікували в окупації приходу армії, а шукали варіанти якось перебратись на наш бік, залишити територію. Тобто виходить, прозвучала незважена обіцянка. Не можна давати обіцянки людям, особливо, коли це стосується життя і смерті, які невідомо як виконувати. Якби людям сказали, що в нас перемога має дещо інші контури — безпекова, економічна політика та існування України, необов’язково в тих кордонах, в яких вона існує офіційно, то були б інші настрої. Звісно, Україна ніколи не визнає окупацію, але на практиці може статися так, що ми їх не можемо звільнити швидко. Доведеться зізнаватися, що Крим та частину сходу України, можливо, потрібно буде відвойовувати довго та дипломатичним шляхом. Тобто говорити, що ми будемо пити каву в Криму найближчим часом — невірно. Але влада буде робити так стільки, скільки будуть владою. Проте зрозуміло, що через невиправдані очікування цю владу можуть знову не обрати".

Які очікування міжнародних партнерів

Натомість у 2023 році було багато коментарів різних міжнародних експертів, серед яких, колишніх натовських чиновників, що Україна в принципі вже перемогла — не дала захопити Київ, звільнила значні території, тож зараз потрібно зосереджуватись на обороні та поступовому відвоюванні територій.

"Захід прямо та публічно не пішов по лінії тиску на Україну щодо необхідності зупинення бойових дій через економічні, комерційні чи геополітичні розрахунки, — говорить Пастернак. — Це великий плюс української дипломатії та влади, яка змогла правильно розставити акценти й тримати увагу західного суспільства. Але як буде далі, у 2024 році сказати важко, оскільки надто швидко змінюються обставини. Вибори на Тайвані суттєво вплинуть на розкладку Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Якими будуть результати вибори до Європарламенту влітку — важко сказати. Можливе посилення правих партій, які фінансуються Росією. Вибори в США фундаментально вплинуть на ситуацію в Україні".

Він говорить, прихід до влади Трампа фактично означатиме зміну зовнішньополітичної стратегії стосовно російсько-української війни. Тож 2024-й — рік інших можливостей і можливої зміни ставлення Заходу до суті цього конфлікту.

"Ті, хто говорять, що Україна вже перемогла, дуже практичні, — коментує й Олександр Кочетков. — Вже й забули, що бувають екзистенційні війни, коли має залишитись лише один. Вони зазвичай пам’ятають, як вони вели економічні війни. Відповідно — постріляли, а потім з’явилась можливість — сіли і почали домовлятись. Тому що снаряди і техніка коштує дорого, а ще дорожче — страховки за вбитих на фронті бійців. Вони відразу хочуть домовлятися. Для них перемога — вчасно домовитися. Відсутність бойових дій на Заході більшістю політиків вважається перемогою. Ось вони бачать, що лінія фронту не рухається, тобто є позиційна війна, кажуть "сідайте за стіл перемовин і домовляйтесь про припинення бойових дій, кровопролиття". Це і буде перемога України, тому що вона встояла перед лицем значно сильнішого та переважаючого у силі ворога, встояла її незалежність".

Але цей підхід навряд чи наразі сприймається українцями. І хоча б тому, що жодні перемир'я та домовленості з Росією не діють. Росія прагне знищення Україну через знищення максимальної кількості українців – носіїв усього українського. І будь-яке припинення війни з Росією буде означати лише відкладену на потім агресію.

Життя у невизначеності та політика

Експерти говорять, теоретично таке гнучке маневрування та лавірування у розмові з суспільством щодо образу перемовин може тривати дуже довго. І насамперед тому, що суспільство також не має такого образу, більше зосереджене на споживацьких, матеріальних та побутових речах виживання. Екзистенційні питання і страх перед подальшими діями серйозно впливає на суспільно-громадські та політичні погляди. Саме тому суспільство сьогодні абсолютно розмите у своєму розумінні образу перемоги, навіть незважаючи на результати соцопитувань, що існує певна рамка.

І чим гостріше у суспільстві ставатимуть важкі питання, як то, наприклад, про мобілізацію, тим більш кардинально може змінитися громадська думка, більш контрастною може стати позиція щодо територій та збереження життя.

І цей аспект неодмінно використовуватимуть політичні сили. Це вже відбувається нині, кажуть аналітики.

"Цікаво, як питання меж перемоги сприймуть деякі політичні сили, які перебувають в опозиції до влади, чи будуть вони підбурювати частину українців тиснути на президента Зеленського з приводу територій, — зауважує Олег Пастернак. — Це також певна гра, яка має розумітись суспільством і викликати певні страхи у нинішньої влади".

Експерт говорить, що з одного боку людям важливо розуміти, коли може бути перемога, з іншого — питання перемоги вже стало політичним.

"Цієї осені політика повернулась в Україну і відчинила двері для дискусій. Ми знову обговорюємо персоналії, ідеологічні та геополітичні питання, дискутуємо в соціальних мережах, — продовжує він. — Тобто: ласкаво просимо в новий політичний сезон. Тут вже цей процес не зупинити. Будь-які дії, пов'язані з обмеженнями, будуть ще більше бити по рейтингу й авторитету влади і посадових осіб. Усе треба тепер обговорювати. Українське суспільство глибоко демократичне та плюралістичне, і рано чи пізно ми прийдемо до якоїсь зрозумілої рамки, коли втома від війни чи страх перед мобілізацією, чи тиск Заходу зумовлять коливання в бік припинення бойових дій. І це може бути вже реальністю у 2024 році".

Наразі експерти одностайні у тому, що суспільство вимагає, аби політики, які борються за рейтинги та народну підтримку, були якщо не чесними та відкритими, то політично відповідальними. Їм має стати сил пояснити, на що налаштовуватися найближчим часом, які гарантії безпеки отримає Україна та як держава планує намагатися зберегти життя кожного українця — в тилу та на фронті.

"Знання — хороша профілактика депресії, — говорить Кочетков. — Якби не було гучних анонсів від можновладців, щодо обов’язкового виходу до Азовського моря, то всі б могли чекати. Інформувати суспільство треба, говорити чесно та відверто. І це, можливо, більш важливе питання, аніж артикулювання питання, що таке перемога. Треба сказати: яку Україну ми маємо будувати, яке її місце у світі, чим вона корисна і важлива світу? Треба окреслити те майбутнє, за яке зараз вмирають українці, і майбутнє, через яке треба вбивати ворогів".