Нова "Антанта" зможе те, чого боїться НАТО: як Британія та Франція гуртують союз навколо України

Як 120 років тому: заповнити безпековий вакуум

"Знову темні дні. Загарбницька війна Росії в Україні триває третій рік, і вона має глибокий вплив на європейську та євроатлантичну безпеку", "Ми повинні зробити ще більше, аби перемогти Росію. Світ спостерігає — і судитиме нас, якщо ми зазнаємо невдачі", — з такими меседжами у спільній статті, присвяченій 120-річчю укладення франко-британського союзу, що входить в історію як Антанта, виступили голови зовнішньополітичних відомств Великобританії Девід Кемерон та Франції Стефан Сежурне. Текст опубліковано британською газетою The Telegraph.

У матеріалі йдеться про вже надану підтримку Україні, зокрема поставки ракети Scalp and Storm Shadow, навчання українських пілотів та майбутні плани підтримки.

"Разом Франція та Великобританія підтвердять нашу непохитну підтримку України на саміті Європейського політичного співтовариства, який відбудеться в Бленгеймському палаці в липні. Ми також забезпечимо результативний саміт НАТО у Вашингтоні цього літа", — зазначають міністри.

Вони уточнюють, вирішувати проблеми будуть не лише у Франції та Великобританії: "Але разом ми можемо згуртувати інших, щоб вони приєдналися до нас у їх подоланні".

Українські експерти говорять, лідери Великобританії та Франції не просто відзначали річницю "Антанти", військово-політичного союзу між Британською імперією та Францією, а також кількома державами-учасницями, які 120 років тому протистояли Німеччині та її союзникам, а й заявили про створення нової "сердечної згоди". І хоча у 1904 році до союзу входила й Російська імперія (а укладенням британсько-російського договору в 1907 році утворився союз, з якої Російська імперія вийшла згодом), нині об’єднання посилюється у протистоянні Російській Федерації.

"Таке об'єднання відбувається внаслідок усунення та дедалі більшого самоусунення Сполучених Штатів Америки, внаслідок якого виник вакуум безпеки в Європі. Попри те, що Північноатлантичний альянс існує, — говорить Фокусу президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар. — Але водночас виникає дедалі більше питань ефективності його подальшого функціонування в контексті тих заяв, які звучать з боку політичних сил США, особливо з трампістського табору. Тому Європа дедалі більше занепокоєна питанням, що буде, якщо після президентських виборів у США американці підуть у таку собі самоізоляцію, зосередяться на внутрішніх питаннях і займуть позицію, що Європа має вирішувати свої європейські питання самостійно. Саме тому дві провідні країни Європи, одна континентальна, Франція, інша — острівна, Велика Британія зробили заяву в протилежній їм манері. І вона фактично відображає їх готовність бути разом і очолити "коаліцію рішучих" в "альянсі переляканих". До цієї когорти можна віднести Чеську республіку та країни Балтії, які чітко заявили про свою позицію — можливість надсилання своїх контингентів бойових сил до України".

Водночас заявляти про сучасну "Антанту" як про минулу не варто. Союз, утворений на початку ХХ століття, не дав шансу для утворення України як самостійної держави. Нині ж йдеться про створення об'єднання для посилення саме України.

Серйозність намірів або механізм малих коаліцій

Експерти називають такі події зламом та рухом у бік утворення нового безпекового середовища, проєкту партнерства та співпраці — політичного та оборонного. Але він може існувати не замість НАТО.

"Ніхто не обмежує країн-членів альянсу у виборі своїх варіантів дій. У цьому контексті потенційно умовна "коаліція рішучих" може розширюватись за рахунок країн північної Європи, які тепер в НАТО", — говорить Михайло Гончар.

Йдеться про нордичну четвірку — Фінляндія, Швеція, Данія і Норвегія. Вони були і є на боці України. Потенційно в силу умовного прифронтового розташування можна віднести до таких і Румунію, хоча вона не демонструє рішучу позицію, скажімо, таку як Чехія.

Нині говорять про те, що після засідання на рівні міністрів закордонних справ країн-членів НАТО європейці реально усвідомили, що треба розвивати свої безпекові і оборонні структури, посилюватися зсередини, адже немає впевненості, що Сполучені Штати, у разі нападу, скажімо, на Литву, зможуть накрити ядерною парасолькою всю Європу.

Новий союз може існувати поряд з НАТО, і бути більш оперативним — у разі необхідності рішення можна було ухвалювати більш швидко. І не тільки на рівні Європейського Союзу, а й країн, які не входять до нього.

"Антанта" у 1904-му була створена напередодні Першої світової війни. Нині ж Європа опинилась знову на межі початку нової війни масштабної війни. Тож ставки, принаймні публічно, весь час піднімають. І наразі це ставки двох ядерних держав. Не так давно Макрон порадив президенту РФ Володимиру Путіну не розкидатися погрозами стосовно ядерної зброї, мовляв, ядерні держави повинні "передусім почуватися захищеними", оскільки мають таке озброєння.

"Насправді, є цікава книга, написана британським генералом Річардом Ширреффом, який займав багато ключових посад в Альянсі. В 2016 році він написав книгу "Війна з Росією", — продовжує Гончар. — На основі кримських подій спрогнозував гібридну і не гібридну військову агресію Росії проти країн Балтії. І головне у тому, що НАТО, за його припущеннями, не спрацює на початковому етапі, коли треба ухвалювати швидкі рішення і вдаватися до швидких дій, адже пошук консенсусу між трьома десятками країн-членів потребує часу, але агресор не чекає. Натомість він описав, що спрацювала невелика коаліція рішучих. Усього кілька країн. Щоправда, в його книзі до цієї коаліції належали США, Британія, Польща, які відіграли фундаментальну роль, доки німці та греки вагались.Тим не менш ця людина з великим практичним досвідом бачить систему хиби Альянсу, який розширився. У цьому контексті механізм малих коаліцій якраз і є таким, що може спрацювати більш ефективно".

Сигнал США та світу

Новий можливий союз — це сигнал не тільки Росії, а й США, політика яких наразі вирізняється достатньою стриманістю. Дехто вже говорить, що у Вашингтоні не хочуть поразки Москви, як, зокрема, й у Берліні. Та, насправді, йдеться про страх можливих непередбачених деструктивних процесів в РФ, які можуть бути ініційовані поразкою.

"З кінця Першої світової війни, внаслідок поразки РФ, хоча у війні і не було переможців, Росія програла, і почався її розпад. Пішли деструктивні процеси, які призвели до соціальної революції та державного перевороту. Тепер багато хто боїться Росії як ядерної держави. Хоча, звісно, вони самі намалювали страшилки і самі їх бояться", — додає президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ".

Другий чинник, чому США стримані — та сподіваються, що Росія може бути союзником у боротьбі з Китаєм. Тобто у Вашингтоні все ще панує думка, що Росія може бути спільником США, хоча, насправді, РФ і душею і тілом зараз саме в Китаї.

Що ж до Великобританії та Франції, то її представники вирішили взяти на себе цілком зрозумілі політичні ролі, окрім того, що прагнуть разом показати, що Європа може бути незалежним політичним гравцем, і що Європу будуть захищати всі гуртом. Не тільки ціннісно, а й політично.

Стефан Сежурне — людина команди президента Емманюеля Макрона, який останнім часом висловлюється різко на підтримку України — допустив ймовірність відправки західних військ до України.

Девід Кемерон — досвідчений дипломат, який наразі проявляє активну позицію. Нещодавно він відвідав США, потиснувши руку Дональду Трампу — хотів переконати колишнього президента дозволити Конгресу США надати Україні військову допомогу в розмірі 60 мільярдів доларів, але, схоже, невдало. Очевидно, він хоче повернутися в політику, а особливо напередодні виборів, які можуть відбутися восени 2024 року. І, можливо, мітить у прем'єрське крісло. Прагне показати нового політичного лідера, який визнає, що зробив помилку, погодившись на Britain.

А що Німеччина, яка завжди вважалась європейським лідером? Канцлер Олаф Шольц поїхав до Пекіну для зустрічі з лідером Китаю Сі Цзіньпіном, зокрема, говорити про Україну.

Наразі Німеччина не висловлює різких думок щодо РФ, хоча і надає Україні зброю. І експерти кажуть, продовжить надавати, інколи і непублічно, обхідними шляхами. Але Німеччина, як і США, все ще не визнає, що війна в Україні — це війна у Європі.

Примарні результати

Виникає запитання, чи від цього об'єднання варто очікувати різкої зміни ситуації. Навряд союзники зважаться на сміливі рішення. Як то, наприклад, передадуть літаки F16 чи відмовляться від деяких "червоних ліній" — не будуть обмежувати Україну у завдаванні ударів по території РФ, військовим цілям, а також по Криму або ж дозволять задіяти літаки окремих країн НАТО та їх пілотів, принаймні при операціях в Криму.

Кемерон на днях, наприклад, пояснив, чому не збиватимуть дрони над Україною, як в Ізраїлі — знищення російських БПЛА нібито може призвести до ескалації між РФ і НАТО. Але підтвердив свою рішучість у наданні Україні сучасних систем ППО як Patriot.

"Одна з таких фундаментальних ідей і прохань України до НАТО зі звернень громадських організацій та представників органів місцевого самоврядування — створити повітряну парасольку, захистити небо над західною Україною. І це було відкинуто Альянсом, мовляв, не потрібно втягувати НАТО у війну з Росією. Але Британія сказала, що вона надасть Україні зброю, а далі — її рішення, як її використовувати, — зазначає Михайло Гончар. — Але загалом проблеми в нас є тільки з американцями та німцями і деякими іншими країнами, які значно менше забезпечують чи не мають потрібної нам, далекобійної зброї. Я думаю, що тут є варіанти участі низки європейських країн-членів альянсу у військовій допомозі Україні безконтактним методом, не вступаючи в прямі зіткнення з російськими силами. І ми знову повертаємося до теми закриття неба над заходом України. Польща могла б це зробити, сказавши, що захищає не Україну, а себе, з урахування випадків потрапляння ракет у Польщу".

Але Варшаві наразі немає часу про це навіть дискутувати — вона перебуває у глибокій дисфункції через численні протести, які мають як внутрішнє підґрунтя, так і зовнішнє збурення.

Очевидно, що західні партнери беруться допомагати Україні більш непублічно. Про це свідчать і намагання РФ завдати ударів вздовж західних кордонів України. Але у війні РФ Україна потребує не слів, не кулуарних домовленостей, а дій, зокрема — так званої коаліції рішучих. Зокрема, почати з західних кордонів — Польща та Румунія, за домовленостями з Великобританією та Францією, могли б своєю авіацією патрулювати свої східні кордони з Україною. Польща, Румунія і так піднімають свою авіацію, коли російські ракети летять вздовж їх кордону. Нова коаліція як частина Європи могла б з часом визнати: захищаючи західні українські кордони та порти у Чорному морі, вона нейтралізуватиме загрозу для Європи, і діятиме на захист України.