Вдала смуга у мавп і голуби, що танцюють: учені розповіли, чи є у тварин забобони
Людська історія сповнена дивних і дивовижних забобонів, які залежать від культури й безлічі інших чинників, але чи є щось подібне у тварин — досі загадка.
Уникаємо ми тріщин на тротуарі, відмовляємося проходити під сходами чи остерігаємося чорної кішки, яка перейшла нам дорогу — все це забобони. Вони присутні в житті людей тисячоліття і для багатьох стали нормою, але чи є щось подібне у тварин? Вчені пролили світло на це питання, пише IFLScience.
За словами професора еволюційної біології Оксфордського університету Кевіна Фостера, від самого початку варто прояснити, що коли йдеться про забобони серед тварин, ми не говоримо про собак, які не відчиняють парасольку в приміщенні, або котів, які побоюються торкатися до людей у чорному. Фактично те, що люди сьогодні називають забобонами, має винятково людську природу і часто пов'язане з ширшим культурним та історичним уявленням про світ.
У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!
За словами Фостера, у контексті тварин усе залежить від визначення забобонів. Можна було б стверджувати, що в людському класичному розумінні вони притаманні лише людям, однак вивчення причинно-наслідкового зв'язку між двома подіями, коли такого зв'язку насправді немає, вчені сходяться на думці, що фактично будь-який вид здатний породити певне марновірство.
Наприклад, якщо хижак кілька разів з'являється разом із вітром у деревах, види-жертви, ймовірно, можуть асоціювати шум вітру з хижаком, навіть якщо фактично вони не пов'язані між собою. Науковці зазначають, що таке навчання має очевидні переваги для тварин і людей: вивчивши причинно-наслідкові зв'язки, можна навчитися розпізнавати небезпеки до того, як вони наздоженуть. У результаті Фостер з колегами припускають, що забобони є свого роду побічним продуктом такого типу вивчення причин і наслідків, який переважує будь-які конкретні еволюційні вигоди. Втім, виявити забобони у нелюдських видів надзвичайно складно.
Перший подібний експеримент було проведено ще 1948 року, коли поведінковий психолог Беррус Фредерік Скіннер провів експеримент над голубами. У цьому експерименті вчений продемонстрував, що випадкові зв'язки між ритуалом і сприятливим результатом можуть викликати стійку забобонну поведінку у пернатих істот.
Під час експерименту голубів помістили в спеціальний бокс, де спеціальна машина видавала їм корм через певні проміжки щодня. Команда помітила, що в очікуванні цієї їжі деякі птахи поводилися дивно, наприклад, неодноразово здійснювали одні й ті самі дії перед подачею корму.
У результаті Скіннер стверджував, що в голубів розвинулися забобони: вони припускали, що певні дії та рухи винагородять їх їжею. Утім, цей експеримент зіткнувся з критикою, коли студенти Скіннера повторили його з курми — у результаті дослідники виявили, що їхні рухи є частиною звичайної поведінки в пошуках їжі.
У 2014 році група дослідників з Університету Кларксона та Університету Рочестера виявила ще один феномен, який є спільним для людей і деяких приматів. Вчені затіяли це дослідження в спробі вивчити так звану "упередженість гарячих рук", яка описує схильність вважати, що успішна смуга, ймовірно, призведе до ще більших успіхів.
Як правило, це проявляється під час азартних ігор. Але очевидно, що ніякої "удачі" не існує і в кінцевому підсумку "хороша смуга" закінчиться. Вчені виявили, що подібна поведінка також спостерігається і в деяких мавп.
Під час дослідження вчені протестували макак-резусів, запропонувавши їм динамічні комп'ютерні ігри з вбудованими винагородами. Якщо тварини правильно вгадували наступний крок, їм давали частування. У двох із трьох ігор мавпи легко ідентифікували правильні закономірності, проте в третьому варіанті вони були абсолютно випадковими.
Подібно до людей, мавпи, які досягли успіху в перших двох іграх, продовжували грати, дотримуючись дій, що відповідають їхній переможній серії. Простими словами, вони постійно демонстрували упередженість "гарячої руки" протягом кількох тижнів тестування. До речі, така поведінка продовжилася навіть тоді, коли мавпам дали змогу навчатися та пам'ятати свої дії.
Фостер зазначає, що складність полягає в тому, чи можна вважати це забобонною поведінкою, адже фактично все залежить від того, як ви її визначаєте.
Раніше Фокус писав про те, що страждає не тільки "13-те": які числа місяця мають вкрай погану репутацію в різних країнах.