Найбільший скандал в історії людства: хто назавжди отруїв світ хімікатами

"Вічні хімікати", також відомі як перфторалкільні та поліфторалкільні речовини (ПФАС) — напрочуд корисні та небезпечні речовини. За словами журналістки-розслідувачки та авторки книги "Вони отруїли світ" Марайї Блейк, "вічні хімікати" також є одними з найнебезпечніших забруднювачів на Землі, пише Фокус.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

У своїй роботі дослідниця розповіла про один із найбільших скандалів в історії людей — історію того, як "вічні хімікати" захопили й отруїли наш світ. Численні вуглець-фторні зв'язки в цих речовинах, що складаються з алкільного ланцюга, з'єднаного з безліччю атомів фтору, вважаються найміцнішими в органічній хімії.

Усе це робить ці речовини напрочуд стійкими до впливу тепла, води та хімічної корозії. Ці особливості також знаходять застосування в багатьох сферах, зокрема:

• виробництво посуду з антипригарним покриттям;
• виробництво протипожежної піни;
• виробництво медичних приладів;
• виробництво водонепроникного одягу та багато іншого.

За словами дослідників, фактично, їхнє перше велике застосування після винаходу полягало у відділенні ізотопів урану збройової якості від їдкого газу для Мангеттенського проєкту, що сприяло створенню першої атомної бомби.

Водночас, за словами Блейк, зв'язки ПФАС є "протеінофільними", змушуючи їх міцно зв'язуватися з білками в органах і крові, зберігаючись там роками. Попередні дослідження вже показали, що "вічні хімікати" вже поширилися всією планетою — раніше їх виявили в повітрі, воді, ґрунті та навіть наших власних тілах. Однак поза нашим організмом ці хімічні речовини мають біологічний період напіврозпаду, який може тривати століття. На жаль, статистика показує, що тепер, через 80 років після їхнього винаходу, вони тепер присутні в організмах майже кожної людини на планеті — накопичуючись у крові, печінці, нирках і легенях.

У своїй книзі Блейк описує багаторічне приховування зв'язку цих хімічних речовин із розвитком раку і вродженими дефектами. Крім того, автор згадує боротьбу жителів Хусік-Фоллс — села в штаті Нью-Йорк, чия вода була забруднена стоками ПФАС — за викриття забруднення.

Що таке "вічні хімікати"

ПФАС, також відомі як "вічні хімікати" — велике сімейство речовин з неймовірними властивостями, які роблять їх дуже корисними для людей. Однак вони також надзвичайно стійкі до тепла, плям, води та жиру.

Дослідження показали, що ці речовини витримують вплив корозійних хімічних речовин, що руйнують майже всі інші речовини. "Вічні хімікати" сприяли розвитку авіа- і космічних подорожей і високошвидкісних обчислень, а також дали початок рятівним медичним пристроям. Вони також змінили тисячі повсякденних предметів — від зубної нитки та одягу до котячого наповнювача та косметики. Фактично, "вічні хімікати" зустрічаються в кожному з наших домівок, проте їх також було виявлено в повітрі, ґрунті, воді та організмах усіх живих істот.

Небезпека "вічних хімікатів"

За словами Блейк, промисловість неймовірно рано усвідомила шкідливість цих хімічних речовин — стверджується, що два найбільші виробники знали про небезпеку ще в 1960-х роках. До 1970-х років вони виявили, що ці хімічні речовини накопичуються в крові людей по всій території США, причому навіть у тих місцях, де вони не використовувалися у виробництві. Зрештою, виробники з'ясували, що це відбувається по всій земній кулі.

Єдина причина, через яку ПФАС взагалі потрапили в поле зору регулюючих органів, а пізніше вчених і громадськості, полягала в тому, що сім'я фермерів із Західної Вірджинії подала до суду на компанію DuPont після того, як стоки зі звалища DuPont почали вбивати їхню худобу. Таким чином світ дізнався про існування цих хімічних речовин, але це сталося лише наприкінці 1990-х років.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, що вічні хімікати виявилися не такими вже й вічними: розпадаються на 100% за одну ніч.

Раніше Фокус писав про те, що на Землі з'явився абсолютно новий вид кислотних дощів, попереджають учені.

Під час написання використовували матеріали Live Science.