В інтернеті хтось не має рації. Чому користувачі соцмереж так охоче беруть участь у цькуванні

У серпні минулого року відома американська актриса Елізабет Олсен деактивувала свою сторінку в Instagram. Причиною стала хвиля звинувачень — хейтери вирішили, що Олсен недостатньо сумує після смерті свого колеги Чедвіка Боузмана. Історії з цькуванням зірок в інтернеті давно стали звичайною справою і рідко кого дивують. За фактом же рядові користувачі соцмереж стикаються з хейтом майже так само часто, як і знаменитості.

Facebook та Instagram виявилися ефективними інструментами не тільки для комунікації і самопозиціювання, але і для вибору колективної жертви, на яку можна вилити жовч. Нерідко такі кейси виглядають відвертим святенництвом, наприклад, коли хейтери критикують людину за натяки на секс або інтимні подробиці з її життя. Так, у мережі створюється ілюзія того, що ніхто не дивиться порнографію і не робить відвертих фотографій. Люди демонструють, що їх "коробить" від одного слова "вібратор" або "кунілінгус".

Другою частою причиною для кібербулінгу стає точка зору, відмінна від мейнстріму. Якщо людина висловлює думку, що йде врозріз зі світоглядом більшості її підписників, рівень агресії в коментарях зростає в геометричній прогресії. Буває і так, що якийсь пост у соцмережах призводить до негативних наслідків у реальному житті — звільнень або нападів.

Причиною для звинувачень можуть стати навіть найбільш безневинні речі. З цим зіткнувся поет і літературознавець Ігор Мітров, який опублікував у 2020 році на сайті "Пломінь" статтю "Не Ліною Єдиною: "Неочевидні" жінки української літератури". Як зʼясовується з назви, текст був про те, що в Україні багато цікавих письменниць. Однак багатьом коментаторам таке формулювання здалося образливим. Автора завалили звинуваченнями в тому, що він "зазіхнув на святе" — Ліну Костенко, заголовок визнали "некоректним" і "жовтяничним".

Оксана Сідун, психотерапевт і кандидат психологічних наук, вважає, що настільки поширеним кібербулінг став через ілюзії безпеки та анонімність, що виникає в соціальних мережах.

"Це дозволяє людям проявляти у віртуальному світі свої неприємні сторони, які в реальності вони приховують від оточення", — пояснює вона. По суті, соцмережі дають можливість виплеснути негативні емоції без особливих наслідків для себе. Накопичилася в тебе злість, ти написав комусь гидоту — і полегшало.

Якщо говорити про негативну реакцію на інтимні фото користувачів, то психотерапевт повʼязує це або з банальним проявом заздрості, або через власне почуття сорому, яке проявляється в такому форматі. В Україні в цілому низька культура спілкування у віртуальному просторі, зазначає Сідун.

"Люди просто не знають, як коректно сформулювати точку зору. Справа навіть не в тому, що пишуть інтернет-коментатори, а в тій формі, як вони це подають", — уточнює вона. При цьому в молодого покоління такі проблеми виникають рідше, молодь набагато вільніше почувається в соцмережах і легше формулює критику в більш прийнятному вигляді.

Вібратор розбрату

30-річна Анжела Єременко, блогер і на той момент помічниця голови Центральної виборчої комісії, у своєму акаунті опублікувала пост про те, що їй подарували вібратор. У жартівливій формі дівчина барвисто описала виникнення проблеми з його використанням. Через кілька годин на неї посипалися образи.

"Випийте зеленку, може, допоможе вашій голові", "Ці люди біля верхівки країни! Позорище" — найшкідливіші з них. Деякі писали, що автор посту "нікчемність" і "повія". Єременко зізнається, що коли писала публікацію, навіть не припускала, що це може викликати такий шквал емоцій з боку інтернет-коментаторів.

"Я просто згадала смішну історію і вирішила нею поділитися", — розповідає співрозмовниця Фокуса.

Через кілька днів Анжела звільнилася з ЦВК. За її словами, це рішення дозрівало давно, реакція на публікацію лише прискорила процес.

"Відчуття перемоги хейтерів немає, тому що вони просто допомогли зробити те, на що я сама ніяк не наважувалася", — уточнює Єременко.

Голос цисгендерного чоловіка

Марш жінок у Києві в цьому році пройшов на рідкість спокійно — без сутичок і жорстких провокацій з боку радикалів. Зате дискусії в соціальних мережах виявилися не настільки мирними. 9 березня Андрій Бондар, поет і перекладач, опублікував у Facebook свою думку про демонстрацію, що пройшла напередодні.

"За винятком кількох гасел про "шведську модель", ратифікації Стамбульської конвенції та проти чоловічого насильства … я знайшов мало конструктивного. Усе поглинуло інфантильне "Сам вари борщ".

Феміністки миттєво відреагували на критику маршу. Автору поста повідомили, що він не жінка, тому його погляди субʼєктивні. Хтось описав Бондаря як "глибоко патріархального культурного діяча минулого". Тамара Злобіна, головний редактор проекту "Гендер у деталях", у публікації в себе на сторінці прокоментувала, звертаючись до Бондаря: "Найгірше у вашому повідомленні те, що ви щиро вірите, що вам, привілейованому білому гетеросексуальному цисгендерному чоловікові, видніше, які з жіночих гасел мають відношення до реальності, а які — "нераціональні та інфантильні".

Після першого посту Бондар зробив ще кілька публікацій на тему цієї дискусії. Публіциста підтримали деякі діячі культури, у тому числі Олександр Ройтбурд, відомий український художник і директор Одеського художнього музею. "Вставай на коліно, гетеросексуал цисгендерний", — зіронізував він.

Андрій Бондар про свою публікації не шкодує. "Напевно, з боку це повідомлення може здаватися жахливим злочином, але воно точно не стосувалося мого ставлення до феміністичного руху і головних його цілей. Йшлося лише про певні гаслах на конкретному параді", — пояснює він. Той, хто перебуває в полі соцмереж, живе за законами соцмереж, упевнений Бондар.

"Те, що у "Фейсбуці" сформовані мобільні групи квазікомсомольських народних дружин, що вишукують різного роду уявні злочини проти своїх доктрин, — явище не нове, — додає письменник. — Але я не лідер громадської думки, як комусь, може бути, хочеться вважати. Усе, що я пишу, належить тільки мені. Я можу дозволити собі не фільтрувати дискурс, але й ображати нікого не збираюся".

Фото в купальнику

"Високоморальна" громадськість проявила себе в гіршому вигляді і у випадку з Вітою Черешньовською, вихователькою дитячого садка з Рівненської області, яку звільнили у 2017 році за фотографії в соцмережах. Жінка з чоловіком поїхала на відпочинок до Туреччини, під час відпустки вона опублікувала кілька фотографій, на яких була зображена в купальнику. Після цього завідувач дитсадка звільнила підпорядковану за "аморальність".

"Звичайно, я не очікувала, що таке може трапитися, — розповідає Черешньовська в коментарі Фокусу. — Якби я знала, що за фотографії в купальнику можуть вигнати з роботи, то не стала б їх викладати. Але ці знімки не були зроблені в центрі міста або кафе, я була на пляжі, і мені здавалося це доречним".

Виховательку підтримала Лілія Гриневич, на той момент міністр освіти України. Чиновниця визнала, що завідувачка звільнила жінку через особисту неприязнь, а фотографії в соцмережах стали прикриттям для цього.

Після того, що сталося, Віта подала позов до суду, сподіваючись відновитися на роботі, і виграла справу. Однак завідувачка дитсадка теж вирішила не здаватися і знову звільнила співробітницю. Судові засідання тривають досі. Як зізнається Черешньовська, після звільнення вона більше ні разу не публікувала в соцмережах свої пляжні знімки.

Коп-модель

Фотографії жінок у купальниках — досить вагома тема для моралізаторства українців. Свою частку ненависті в соцмережах періодично отримує і Людмила Мілевич, капітан поліції з Києва. Дівчина з ефектною модельною зовнішністю прийшла в патрульну службу у 2015 році, але підлаштовуватися через це під стереотипи суспільства не стала. В Instagram вона викладає знімки в спідній білизні, грайливі відео і фотографії, зроблені під час відпочинку. Така відвертість Мілевич далеко не всім користувачам доводиться до смаку. Під її публікаціями можна знайти нецензурні висловлювання або різко негативні коментарі: "пародія на поліцейську", "і це захищає нас".

Мілевич зазнається Фокусу, що подібних повідомлень вона досі отримує дуже багато, але не переживає через них.

"Велика кількість людей вважає, що поліцейський — це раб, який не їсть, не спить, не відпочиває, не носить красиве вбрання, тим більше купальник або спідню білизну, — каже вона. — Але я не звертаю уваги на негативні коментарі, тому що розумію, що це просто заздрість". На запитання про те, чи не надходило вказівок від керівництва поводити себе стриманіше в соцмережах, Мілевич відповіла, що начальство в неї є лише на службі, а своїм особистим часом вона розпоряджається самостійно.

За віком "не пройшла"

Уже в цьому році трапився ще один скандал зі співробітницею поліції. Цього разу в його центрі опинилася старший лейтенант Олена Дорошенко, яка очолила Бучанське відділення поліції. Протягом останніх пʼяти років вона успішно будувала карʼєру в правоохоронних органах, показуючи гарні результати з розкриття злочинів. Що, власне, і дозволило їй вирости з посади дільничного до начальника відділення. Однак днями Андрій Реутов, співзасновник всеукраїнського руху "Авто Євро Сила", опублікував у Facebook негативний пост про Дорошенко.

Автор публікації зробив кілька відверто сексистських натяків на те, як саме поліцейська отримала посаду: "За які такі заслуги дівчинку до 30 років призначили начальником?", "Що вона може вирішити? І яким способом?" У коментарях опинилося достатньо тих, хто поділяє позицію Реутова. Не намагаючись розібратися в ситуації, люди стали писати про те, що дівчина "занадто худа" для такої роботи, а хтось навіть виклав її персональні дані.

Після того, як публікація привернула увагу правозахисників, активіст видалив свій пост і навіть записав відеозвернення з вибаченнями. Він визнав, що його допис був занадто "емоційним", а також підкреслив, що не хотів образити "чарівних жінок". Сама Дорошенко в коментарі журналістам розповіла, що ця ситуація вибила її з колії. Каже, що вперше хтось поставив її професіоналізм під сумнів лише на підставі того, що вона жінка. Начальниця відділення навіть подумувала про звільнення або переведення в інше місце, але Дорошенко активно підтримали колеги, які допомогли їй пережити цей неприємний досвід.