Не один вдома. Що діти знають про COVID-19 і як юні українці переживають пандемію коронавірусу
Нинішні підлітки цінують довіру батьків та потребують підтримки вчителів — несподівані результати дослідження про те, як юні українці переживають пандемію.
16 листопада опубліковано звіт дослідження "Вплив пандемії COVID-19 на щоденні практики дитинства", яке проводилося у червні — жовтні 2021 року. Його респондентами виступили діти віком 9–16 років. Дослідження дозволило отримати уявлення про осмислення ними пандемії та свого щоденного життя в умовах нової норми, яку диктують карантинні обмеження.
Подібні дослідження з 2020 року активно проводять у світі, наприклад, міжнародні опитування роблять такі організації, як UNICEF та World Vision International. Проте в Україні їх дуже мало, і часто замість дітей відповідають їхні батьки. Рідкісний приклад роботи саме з дітьми: у серпні цього року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів дослідження про особливості дистанційного навчання в Україні та Польщі.
Нинішнє дослідження про вплив пандемії цікаве тим, що в ньому поєднуються соціологія та соціальна антропологія. Керівниця проєкту Юлія Соболь, соціологиня та антропологиня, а також антропологиня Тіна Полек та соціологиня Тетяна Саніна провели серію глибинних інтерв'ю з дітьми, використовуючи методи асоціацій та ментального картографування карантинів. Наприклад, респонденти висилали вченим фото, малюнки та відео, описуючи в них свій побут та активність під час пандемії. На додаток до якісного етапу дослідження, у якому взяли участь 27 дітей з Києва, Харкова, Львова та Одеси, організували і кількісне — телефонне опитування 1001 дитини по всій Україні, проведене КМІС. У результаті автори дослідження дійшли несподіваних результатів, які часто розбивають стереотипні уявлення про нове покоління.
Контроль та довіра. Що діти знають про ковід
Зміни, пов'язані з пандемією, учасники опитування сприйняли здебільшого негативно. Учені попросили дітей дати асоціації до таких слів, як "ковід", "пандемія" та "карантин". Окрім власне побутових — наприклад, "доставка" або "дистанційне навчання", — вони отримали низку понять, що описують стан дітей, таких як "жах", "муки", "смерть", "паніка" та "зомбі-апокаліпсис". Подальше дослідження виявило, що молоді респонденти стежили за новинами в тому, як розвивається пандемія: 33,8% робили це час від часу, 39,1% — іноді, а 7,6% — постійно. Ставлення дітей до пандемії багато в чому залежало від батьків.
"Найчастіше страх батьків йшов у тандемі із власним страхом дітей", — зазначають дослідниці.
52,7% опитаних дітей заявили, що не хотіли б дистанційного навчання загалом. Дистанційна освіта була організована погано та спонтанно, і учні це теж розуміють
Водночас дослідження показало, що юні українці з повагою ставляться до нових правил і прагнуть їх виконувати: усі респонденти говорили про необхідність носити маски, мити руки та дотримуватись соціальної дистанції та обурювалися, якщо дорослі та діти в їхньому оточенні не дотримувалися правил.
"Деякі батьки дозволяли своїм дітям не носити маски або приходити до школи із симптомами ГРВІ. Частина опитаних дітей вважає це безвідповідальністю", — йдеться у звіті.
Учені перевіряли кілька гіпотез про те, як діти переживали пандемію, зокрема, що батьки посилюють контроль, перебуваючи з ними в обмеженому просторі. Одна з форм такого контролю стосується використання гаджетів — вважається, що нове покоління і так дуже залежить від віртуального світу, а під час карантину ця тенденція посилилася.
Дослідження показало, що під час пандемії діти справді більше користувалися гаджетами. Проте не лише для розваг, а в першу чергу для дистанційного навчання, яке в 46,7% випадків проходило з особистого смартфона, а не з комп'ютера. У той же час батьки сильніше контролювали використання гаджетів дітьми 9–11 років, молодшої вікової групи. Чим старша дитина — тим менше контролю і, що важливо, мінімум втручання в те, що саме дитина робить у мережі, які сторінки дивиться, з ким листується.
"У цьому в батьків цікава установка: сиди в телефоні менше, але що ти там робиш, ніхто не дивиться. Коли ми говоримо про старших дітей, то для них віртуальний простір стає особистим. Їм дуже важливо, що батьки не контролюють контент, який вони споживають, не читають листування. Діти усвідомлюють, що з боку батьків довіра, і дуже цінують її. Для нас це було несподіваним відкриттям", — зазначає Тіна Полек, співавторка дослідження.
Проблеми дистанційної роботи. Як проконтролювати школяра на дистанційному навчанні
Досвід дистанційного навчання для учнів був неоднозначним. З одного боку, завдяки онлайну учасники опитування змогли набути нових корисних навичок, а з іншого — цей формат підсвітив недоліки шкільної системи, що існували до того. Насамперед 40% респондентів говорили про те, що карантин дав їм можливість виспатися, оскільки можна було вставати безпосередньо перед уроком.
Як зазначають автори дослідження, чим старші діти, тим частіше вони згадували про сон, оскільки для підлітків характерний пізньо-вечірній хронотип і більша потреба в ранковому сні. 30,7% опитаних дітей сподобалося проходити тести онлайн та використати нові програми, 21,6% зазначили можливість краще вивчити улюблений предмет, а у 20% покращилася співпраця з однокласниками, з якими разом навчалися та робили домашні завдання. Водночас 35,3% дітей не вистачало пояснень від вчителів, а підтримку освітян зазначили лише 1,5% юних респондентів.
У результаті 52,7% опитаних заявили, що не хотіли б дистанційного навчання загалом.
"Один із факторів, що зумовили таку відповідь, полягає в тому, що дистанційна освіта була організована максимально погано і спонтанно і учні це теж розуміють. Частина дітей реально рік навчалася у "Вайбері". Їм було складно займатися, тому що вчитель матеріал не пояснює і сам не знає, як проводити онлайн-урок", — коментує Тіна Полек. Також дистанційці не вистачало, наприклад, перерв між уроками, а це важлива частина шкільного життя, коли діти комунікують одне з одним та дорослими.
Під час дистанційного навчання у стресовій ситуації респонденти отримували найбільше підтримки від батьків та близьких друзів і найменше — від вчителів, хоча ті є важливими дорослими в житті учнів.
"Ми знаємо приклади, коли вчителі в карантин тягли на собі в рази більше навантаження і відповідали дітям вдень і вночі. Але коли говоримо про українську шкільну систему загалом, то в ній не передбачені інструменти емоційної підтримки учнів. Проте те, що діти їх потребують, — це теж результат дослідження", — зазначає Тіна Полек. Враховуючи такі відкриття, учені пропонують низку практичних рекомендацій, зокрема школам та вчителям радять підвищувати цифрові навички, уміння вести діалог та звертати увагу на потреби учнів.