Заморозити війну. Що про це думають на окупованих територіях України

Три місяці війни міжнародні партнери намагаються написати "мирний план" для України. Про те, як припинити вогонь в Україні, особисто з президентом Росії Володимиром Путіним говорять прем'єр-міністр Ізраїлю Нафталі Бенет, лідер Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган, канцлер Німеччини Олаф Шольц і президент Франції Емманюель Макрон. І всі вони кулуарно, а часом і відкрито пропонують Україні шукати компроміси з РФ.

Про це пишуть світові медіа. Наприклад, американська газета The New York Times: 20 травня вона опублікувала колонку, автор якої припускає, що повернення Україні всіх земель, які Росія захопила з 2014 року — враховуючи Крим і Донбас — це мета нереальна, тому треба погоджуватися на переговори та поступатися.

Що таке італійський мирний план для України

На які конкретно кроки Україна може піти, записано в так званому мирному плані Італії. Відповідний документ глава МЗС країни Луїджі Ді Майо передав генсеку ООН Антоніу Гутеррешу, країнам G7 та Україні.

"Італійський план" — це чотири етапи. Зокрема припинення вогню і демілітаризація лінії фронту під наглядом ООН та двостороння угода між Україною та Росією щодо Криму та Донбасу. Іншими словами, пропонується зафіксувати наявну лінію розмежування, а окремим "суперечливим територіям" надати повну автономію з правом самостійно гарантувати свою безпеку.

Деякі міжнародні експерти називають план компромісним і навіть можливим для реалізації, якби не кілька "але". Одне з них — публічність документа та недостатня попередня комунікація його пунктів. Інші вважають, що план неприйнятний.

"Чому італійці, які розробили певний план, або подібні до них, вважають, що можуть вирішувати, яких українців залишити на підконтрольній території, а яким — загинути в страшних муках під тортурами, як у Бучі. Це здавання тих людей, які будуть перебувати на окупованій території. І про це треба нагадувати нашим західним партнерам, які пишуть для нас плани", — каже Фокусу політична аналітикиня Марія Кучеренко.

Життя в окупації. Вісім років під контролем Росії

Олені Миколаївні вже за 70 років. Останні кілька років вона мешкає у прифронтовому Краматорську Донецької області. Як сама каже, "ближче до дому". Її дім — в окупованому Харцизьку. Там вона перебувала, коли в 2014 році прийшли росіяни.

Залишила свій будинок Олена не за власним бажанням — окупаційна влада спочатку затримала жінку за шпигунство (вона каже, що не могла мовчати і погоджуватися з тим, що відбувається), два роки протримали у СІЗО та колонії, а після передали на підконтрольну уряду України територію внаслідок так званого обміну полоненими.

Після цього Олені Миколаївні повертатися додому було нікуди — квартира розграбована, та й нічого — зберігався ризик, що затримають повторно. З початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну з Краматорська жінка вирішила не виїжджати. "Будь, що буде", — каже вона.

Про своє минуле життя в окупації Олена згадувати не любить. І насамперед тому, що "уроки окупації не були засвоєні".

"Люди на Донбасі такі, що окупацію вісім років не помічають, — каже Олена. — Уявіть собі: чи живе якась бабуся — пенсію отримує, чи сім'я — батько та мати на заводі працюють. Що з них візьмеш — світу вони не об'їздили, забрати в них нічого? Та їм все одно, в якій країні жити, нічого для них не змінюється, нічого не втрачають і нічого не знаходять. Так окупація повз них проходить. Відчули її ті, в кого було що забрати — бізнес, квартири, машини. Але говорити там про це не можна. Ось так багато хто змирився, звикли".

"Тепер у Донецьку та Макіївці живуть ті, кому все одно як батьківщину називати, головне, щоб гроші платили. Але які це гроші — копійки. Бідних там багато. У Донецьку із самого початку вирішили, що людей треба тримати бідними, тоді ними легше керувати, — продовжує Олена. — Для багатьох сімей було за щастя отримувати дві пенсії — місцеву й українську. А тепер Україна припинила платити, треба ідентифікацію проходити, всі страждають. Ще й ціни підвищилися, комуналка. І Росія не допомагає. Невдоволення зростає. А тут війна — її бояться. Здебільшого всі вже готові, щоб Україна прийшла, головне, щоб "ось це все" скінчилося".

Олена Миколаївна наполягає: якби Україна припинила раніше виплачувати соціальні виплати, "все б там давно було б інакше".

"Та й тут теж. У Краматорську багато людей, які не відчували війну. Пам'ятаю, приїжджаєш із Харцизька сюди, бачиш: люди гуляють, вони дуже далекі від війни, хоча війна від них близько. Вони вільні тут настільки, що можуть ще розмірковувати, де краще живеться — в Україні чи в Росії. Потенційних колаборантів і тут видно. Є і дрібні чиновники, у яких голова на 180 градусів повернена — дивляться на Росію, і сусіди. У нас будинок на сорок квартир, дві людини точно проявляють проросійську позицію і не приховують її. У нашому регіоні багато росіян, які приїхали за часів Радянського Союзу, родичі у них в РФ, окупованому Криму, ось і підтримують Росію".

Сьогодні Олена стежить за політичною ситуацією і новинами, дивиться не лише українські, а й російські телеканали.

"Росіяни всі сили кинули на Слов'янськ, після нього і на Краматорськ можуть піти — ми лише за двадцять хвилин їзди", — каже вона. На питання про подальші дії України відповідає не замислюючись: "Треба йти до кінця, жодних угод, жодних переговорів вести не треба. Ні про який Мінськ-3 і йтися не може. Тому що Путін — хвора людина. Він же каже, що Україна не існує, що знищить українців як націю. Він, захопивши Україну, не зупиниться, йтиме далі в Європу".

Херсонщина в окупації: перечекати та повернутися

"Італійський план для нас нереальний, — каже радник голови Херсонської військової адміністрації Сергій Хлань. — Прийшов окупант, убивав, ґвалтував, викрадав наших людей, захоплював території, і лише завдяки насильству тепер може отримати контроль над територіями. Тоді це кінець світового порядку та демократії. І ті, хто пропонує такий план, краще подивилися б на свою країну та відмовилися б від частини своєї території. Можу відповідально заявити від імені мешканців Херсонщини: неможливо уявити, що область залишиться в окупації. Ми чекаємо озброєння, контрнаступу та звільнення області”.

Але насправді ситуація на Херсонщині складніша. І чимось схожа на донецьку.

"За останній місяць люди, які сподівалися швидко повернутися на Херсонщину, починають розуміти, що складні питання вимагають часу. Люди, які мають тут бізнес, усвідомлюють, що в якійсь сірій зоні вони не зможуть вести його. Вони вже бачили таку ситуацію в Донецьку та Луганську. Батьки розуміють, що освіта у дітей не буде якісною, дипломи не визнаватимуться у світі, регіон буде ізольований", — каже мешканка Каховки Світлана.

На перспективу залишитися в окупації вона різко реагує: "Не думаю, що більшість готова погодитися на це".

За словами Світлани, мешканці Херсонщини умовно поділилися на дві категорії. Утім, саме так було в 2014-му і в Донецьку, і в Луганську.

Перша група — активні громадяни, які чогось досягли у житті, подорожували, читали, та в перші тижні були змушені виїхати.

Друга — ті, хто завжди вів споживчий спосіб життя.

"Першим не все одно, де жити, які можливості мати. Вони розуміють, що жити в окупації неможливо, вже зараз починають планувати своє життя за нових умов. Іншим все одно, куди повертатися — у будь-яку країну. У мене є такі знайомі, які кажуть: нехай буде хоч якось — сіра, біла зона, але я хочу повернутися додому. Емоційне бере гору”, — продовжує Світлана.

Ще частина населення весь цей час залишається в окупації та сподівається, що ситуація налагодиться. Можливо, Україна домовиться, а можливо, Росія остаточно встановить контроль, введе рублі, почне підтримувати фінансово місцевих жителів.

"Може, до початку повномасштабної війни таких була меншість, — каже мешканка Каховки. — Але зараз саме такі люди там залишилися. Це ті, у кого родичі в Росії, пенсіонери, які ностальгували за Союзом. І підтримка з їхнього боку може посилитись: вони бачать, що немає ліків, гуманітарних коридорів, соціальних виплат, тобто зв'язків з Україною стає дедалі менше. У таких умовах легше задурити голову таким людям”.

Світлана вважає, що трагедія Бучі в Херсоні навряд чи повториться: "У них інший тут план. З більшістю населення намагаються поводитися більш-менш нормально, але водночас точково вишукувати незгодних — ми знаємо про десятки затримань і випадки тортур. Це хитріша позиція. Може, тому, що Херсонщина не дуже проукраїнська, вона пасивна. Люди, які залишилися, хоч і знають, що когось затримують, але думають, їх подібне не торкнеться".

Останніми днями Херсонщина, як і колись Донецька область, відрізана від зовнішнього світу — в області не працює український мобільний зв'язок. Інтернету також немає. На окупованих територіях роздають російські сім-картки в обмін на паспортні дані. Місцеві кажуть — так збирають дані мешканців, які можуть знадобитися під час організації, скажімо, так званого референдуму.

"Морально теж складно — скрізь російські військові, блокпости, розмови про рубль. Складно бути оптимістом у такій ситуації. Люди втрачають надію. А тут ще й кажуть, мовляв, зачекайте в окупації. Мені здається, що можна почекати, якби була впевненість, що за регіон борються. Але ж область і міста першими покинули саме місцева влада, — пояснює Світлана. — Вони взагалі не дбали про місцевих жителів.

Наприклад, міський голова Каховки Віталій Немерець цілий місяць перебував на своєму робочому місці, під окупацією. У таких умовах територіальну оборону він не міг організувати, але міг би займатися гуманітарними питаннями — облаштовувати укриття, налагодити систему оповіщення, постачання ліків. У Каховці взагалі немає укриттів на випадок повітряних тривог — людям нема де ховатися. Навіть якщо наші війська заходитимуть, будуть вестися якісь бойові дії, то люди про це можуть заздалегідь не дізнатися".

"І така поведінка місцевої влади — на руку росіянам, — продовжує Світлана. — Тому що вони можуть сказати, що це Україна вас покинула. Знаєте, як на Херсонщині популярний Кім? Усі із заздрістю дивляться, як там вишиковується оборона і як він вибудовує комунікацію. Навіть якщо його дії не матимуть якогось стратегічного значення, але його відкрите спілкування морально важливе для людей. А Херсонщину просто покинули інформаційно. Що б люди не запитали у Фейсбуці в місцевої влади в Каховці, це видаляють — там немає претензій чи критики, тільки сердечки".