Доповідь Пентагону про Китай: читаємо між рядками

Міністерство оборони США опублікувало довгоочікувану доповідь "Розвиток ситуації у сфері збройних сил та безпеки Китайської Народної Республіки". Довгий список досягнень армії та оборони Китаю, підготовлений на вимогу Конгресу, можна було б вважати провісником запеклої гонки озброєнь, здатної вилитися в руйнівну війну. Але історія нагадує, що цю доповідь варто читати інакше.

Фокус переклав текст Джона Айзекса, старшого наукового співробітника Центру з контролю над озброєннями та нерозповсюдженням ядерної зброї, про висновки, які можна зробити з нової доповіді Пентагону.

Про що попереджає доповідь Міноборони США, присвячена військовій могутності Китаю

Дійсно, зусилля Китаю з нарощування своєї військової могутності ускладнюють ситуацію, але їхнє тлумачення в дусі холодної війни ігнорує важливі аспекти питання та перебільшує небезпеку. Подивимося на кілька заголовків в основних виданнях, аби зрозуміти, у чому проблема. New York Times пише: "Китай отримає тисячу ядерних боєголовок до 2030 року, повідомляє Пентагон". Washington Post опублікувала новину: "Китай нарощує темпи створення ядерної зброї, прагнучи тисячі або більше боєголовок, повідомляє Пентагон". Fox News подали цю новину так: "Пентагон: китайський ядерний арсенал зростає "семимильними кроками" і до 2030 досягне тисячі боєголовок".

Однак, новий 173-сторінковий звіт Пентагону приховує інші важливі елементи картини, які не враховані в заголовках. Так, більшість ЗМІ, які аналізують доповідь, зосередилися на прогнозі, що Китай отримає до тисячі ядерних боєголовок до кінця десятиліття (наразі, за оцінками, їх у Китаю від 200 до 350).

У доповіді також не згадується, що наразі США мають 3800 одиниць ядерної зброї, а загальний запас, включаючи виведені з експлуатації боєголовки, що очікують на демонтаж, становить 5500 одиниць. Таким чином, навіть за найбільш песимістичного сценарію реалізації китайської програми створення ядерної зброї, Сполучені Штати збережуть понад триразову перевагу над ядерними силами Китаю за чисельністю та ще більшу перевагу в технологіях.

Більше того, хоча Пекін і має потенціал для нарощування запасів ядерної зброї, залишається незрозумілим, чи китайські лідери ухвалили політичне рішення рухатися шляхом дуже дорогого розширення свого ядерного збройового комплексу.

Ще одна напівправда: у доповіді йдеться, що Китай "має чисельно найбільший військово-морський флот у світі із загальною бойовою силою приблизно в 355 кораблів та підводних човнів".

Ці цифри можуть відповідати дійсності, якщо брати до уваги буксири та авіаносці. Майкл О'Хенлон з Інституту Брукінгса зазначає, що "кораблі США набагато більші і складніші за китайські".

О'Хенлон пояснює: якщо підійти до підрахунку інакше, то ВМС США мають перевагу над Китаєм за тоннажем як мінімум два до одного, а за авіаносною потужністю – як мінімум десять до одного, якщо припустити, що Китай узагалі може успішно запускати літаки зі своїх кораблів.

У звіті також розглядається економічне зростання Китаю, яке в останні десятиліття вартувало захоплення, перетворивши країну на економічну наддержаву. Однак, автори доповіді не змогли утриматися від перебільшення економічних успіхів Китаю: "Пекін докладає всіх зусиль для подальшого загального розвитку країни, включаючи стабілізацію економічного зростання".

Тверезіший аналіз економіки Китаю говорить про інше. Двоє вчених із консервативного Американського інституту підприємництва в журналі Foreign Policy назвали Китай "державою на вильоті": "Темпи зростання китайської економіки падають уже понад десять років: Офіційно зростання знизилося з 14% у 2007 році до 6% у 2019 році, а скрупульозні дослідження показують, що справжні показники зростання наразі ближче до 2%". Якщо Китай стабілізується, то на низькому рівні.

У статті Foreign Policy зазначається, що агресивна політика Китаю в Азії та інших країнах і порушення прав людини викликали негативну реакцію у всьому світі:

"Країни, стурбовані конкуренцією з боку Китаю, з 2008 року встановили тисячі нових торгових обмежень на його товари. Понад десяток країн вийшли з ініціативи Сі "Один пояс, один шлях", тоді як Сполучені Штати ведуть глобальну кампанію проти ключових китайських технологічних компаній – зокрема, Huawei, – а багаті демократичні країни на багатьох континентах перешкоджають цифровому впливу Пекіна”.

Зростання занепокоєння з приводу монополістичних практик Пекіна та зловживання міжнародними нормами вплинуло на ринки, від яких залежить його подальше зростання, і майбутнє виглядає досить похмурим.

Минуле – це пролог. Чим протистояння з Китаєм схоже на військові ігри США та СРСР

Робота Пентагону полягає в тому, щоб знати про потенційні загрози та розглядати найгірші сценарії їх розвитку. Однак, це не означає, що варто сприймати його попередження як істину в останній інстанції. Ми можемо і маємо навчатися на досвіді.

Вільям Хартунг з Центру міжнародної політики порівнює нинішні дискусії з кінцем 1950-х років, коли демократичні політики та військові чиновники виступали проти ймовірної "нестачі ракет" США порівняно з Росією. Адміністрація Ейзенхауера та новий президент Джон Ф. Кеннеді використали ці суперечки, щоб запустити у США масштабну програму будівництва міжконтинентальних балістичних ракет.

Доповідь про Китай також йде слідами звітів про "Радянську військову могутність", котрі щорічно видавалися Пентагоном у 1980-х роках. У супровідному листі до доповіді 1988 року міністр оборони Френк Карлуччі попереджав: "З 1981 року практично кожний складник радянської військової могутності був розширений та модернізований. Таким чином, радянська військова міць та загроза, яку вона становить, не є абстрактними поняттями". Можливо, ці поняття не були абстрактними, але вони виявилися ефемерними.

Протягом трьох років СРСР розпався через внутрішні проблеми.

Це не означає, що Китай також зникне. Навпаки, цей приклад застерігає від того, щоб у політичних рішеннях покладатися лише на вузький аналіз безпекової ситуації. Перемога в холодній війні стала можливою завдяки силі союзів, вільних ринків та демократичних цінностей, а не відбулася лише за рахунок військових витрат. Ефективна стратегія відповіді на нарощування військового потенціалу Китаю має враховувати не лише кількість ядерної зброї чи кораблів, а й інші фактори, а також використовувати політичні інструменти нарівні з військовими.

Про автора

Джон Айзекс – старший науковий співробітник Центру контролю над озброєннями та нерозповсюдженням ядерної зброї, де він працює над питаннями ядерної та національної безпеки з 1978 року.