Без ненависті до ворога та в єдності. Як фіни відстояли свою незалежність у Зимовій війні

Трохи більше 82 років тому фінські солдати, що захищали свою країну від радянської Червоної армії, яка значно переважала за чисельністю, розгромили радянських загарбників під час битви за місто Толваярві в Ладозькій Карелії. Приголомшлива перемога фінської армії довела фінам та всьому світу, що ще не все втрачено. Протягом наступних десяти тижнів фіни дивом стримували радянські війська. Сьогодні інша маленька країна також стоїть на порозі зимової війни. Україні не завадило б повчитися у Фінляндії.

Фокус переклав новий текст Елізабет Брау, присвячений урокам радянсько-фінської війни 1939 — 1940 року.

Командири Червоної Армії вважали, що Толваярві буде легкою прогулянкою. Втім, і сам радянський лідер Йосип Сталін вважав вторгнення до Фінляндії простим та переможним. Фінляндія була лише молодою країною з нестійкою економікою. Гірше того, за проголошенням її незалежності від Росії в 1917 році була громадянська війна між "білими" буржуазними силами і "червоними" соціалістами, переважно більшовиками. Після кількох місяців напружених боїв білі здобули перемогу.

У 1939 році Совєти вирішили, що зможуть отримати з цього зиск. Незабаром після початку вторгнення вони впевнено атакували прикордонне місто Толваярві дивізією 20 тисяч людей, що включало танки, гармати і бронемашини. У розпорядженні фінів було близько 4 тисяч погано екіпірованих бійців із різних підрозділів. Але протягом 10 днів фіни чинили опір радянським військам і перемогли їх.

22 грудня 1939 року нападники змушені були відступити. За словами колишнього високопоставленого фінського військового чиновника, червоноармійці втратили понад 3 тисячі людей, сотні інших було поранено. Фіни, зі свого боку, втратили 274 людини, ще 445 поранено і 29 зникли безвісти. Новини про героїзм фінів дійшли навіть до студентів американських університетів. "Після того, як радянська авіація провела низку бомбардувань Гельсінкі і прилеглих міст, стало відомо про знищення цілого батальйону російських у морозній країні озер", — повідомляла 22 грудня газета Daily Illini, що видається Іллінойським університетом Урбана-Шампейн.

Толваярві став різдвяним дивом та переломним моментом так званої Зимової війни у Фінляндії. Незважаючи на те, що через три місяці країні довелося погодитись на припинення вогню, вона не капітулювала. Совєти втратили в п'ять разів більше солдатів, ніж фіни, і ця поразка була настільки принизливою для СРСР, що досі в російських школах про Зимову війну майже не згадують.

Зрозуміло, протягом усієї холодної війни Фінляндія була змушена підтримувати тендітний баланс у відносинах із Радянським Союзом, відомий більшості країн світу як фінляндизація. На відміну від своєї нейтральної сусідки Швеції, Фінляндії не дозволялося вдаватися до допомоги оборонних альянсів, а її зовнішня політика була змушена орієнтуватися на волю Москви більше, ніж політика Швеції чи інших західноєвропейських країн.

Але найважливіше, що Фінляндія залишилася незалежною країною, і, незважаючи на міць Совєтів, фіни були готові дати збройну відповідь у випадку повторного вторгнення. Навіть у розпал холодної війни, на початку 1980-х років, 67 відсотків фінів підтримували збройну відсіч потенційному загарбнику. Ця підтримка залишається надзвичайно високою; Нині 68 відсотків фінів підтримують збройну оборону.

Таким чином, у Зимовій війні фіни продемонстрували решті світу, що маленька і слабка у військовому плані країна може завадити амбіціям великої держави з численнішими збройними силами. Цей приклад має надати сили українцям, які також зіткнулися з можливістю зимової війни.

Фіни переломили на свою користь ситуацію під Толваярві завдяки вірі солдатів у свого командира, полковника Пааво Талвела. Усією ж фінською армією блискуче керував тодішній головнокомандувач, фельдмаршал Карл Густав Еміль Маннергейм. Більше того, військові та цивільні фіни вірили у свою країну.

"Жертви, які понесли війська, були б неможливі без підтримки тилу, — сказав генерал-майор у відставці Пекка Товері, який донедавна очолював військову розвідку Фінляндії. — Солдати знали, як їх цінує суспільство, і розуміли, що борються за виживання країни". Справді, майже всі солдати зимової війни були резервістами. Матеріально-технічну допомогу їм надавали численні цивільні особи.

Жіноча добровільна дружина країни "Лотти", названа на честь її засновниці Лотти Свард, забезпечувала харчування, медичне обслуговування, сигнальну службу, повітряну розвідку та виробництво боєприпасів, інші цивільні особи підтримували нормальне функціонування суспільства.

Це звільняло солдатів для участі у бойових діях. "Всі національні ресурси використовувалися для захисту країни, — зазначив Товері. — Всі ті, хто пройшли підготовку, і придатні резервісти були покликані на службу, а всі можливі цивільні ресурси були задіяні для підтримки оборони". Так народилася фінська політика тотальної оборони, в якій кожен грає свою роль у забезпеченні безпеки країни.

Рішучість фінських військових і цивільних застала зненацька радянська влада, яка була настільки впевнена в поразці молодої країни, охопленої громадянською війною, що червоноармійці навіть не взяли із собою зимового одягу. Українцям є чому повчитися у цієї єдності.

Незважаючи на те, що фіни дотримувалися діаметрально протилежних поглядів на керування їхньою країною, навіть найзатятіші комуністи твердо підтримали фінські збройні сили і відкинули маріонетковий режим, встановлений Совєтами. "Найбільше Сталіна здивувало те, що червоні, які програли громадянську війну, не прийняли Червону армію з розкритими обіймами, — каже Стефан Форсс, ветеран фінської служби безпеки. — Навпаки, вони билися з Червоною армією з не меншим героїзмом, ніж білі".

Звичайно, фіни вірили у свій уряд, бо були впевнені у його принциповості та непідкупності. Досягти подібної національної єдності Україні буде непросто з огляду на те, що президент Володимир Зеленський нещодавно був замішаний у Pandora Papers. Самопроголошена "людина з народу" виявилася власником офшорних компаній, які її ділові партнери використали для покупки розкішної нерухомості у Лондоні.

Досягненню національної єдності також не сприятиме той факт, що українським державним службовцям якимось чином вдалося накопичити $2,6 млрд у біткоїнах, згідно з даними, опублікованими на початку цього року. Але навіть попри це Україна може черпати натхнення в єдності фінів, коли це по-справжньому важливо, а нещодавні зусилля України щодо остаточного подолання корупції мають хоча б трохи сприяти національній єдності.

Кожна людина, включаючи більшу частину населення, що не входить до складу збройних сил, може зіграти свою роль у захисті країни під час конфлікту. Наприклад, такі люди можуть підтримати збройні сили, взявши на себе відповідальність за матеріально-технічне забезпечення, звільнивши цим солдатів для бойових дій. Звичайно, за кілька тижнів або навіть днів, які залишаються до можливого нападу Росії на Україну, уряд Зеленського не встигне стати таким же непідкупним і принциповим, як Фінляндія у 1939 році, але йому краще розпочати зараз, бо це не остання загроза з боку Росії

Збройні сили України повинні регулярно відвідувати Фінляндію, щоб побачити на власні очі, як фіни тренувалися та використали переваги своєї місцевості.

Збройні сили України також можуть чомусь повчитися у людей Маннергейма. "Невеликі групи фінів заходили на лижах у тил наших військ і відрізали наші ланцюги постачання, — згадував пізніше один радянський солдат. — У середині грудня наші танки залишилися без пального, коні, що тягли артилерію, без вівса, а солдати без їжі". Багато танків було виведено з ладу іншими фінськими солдатами у білій формі на лижах, які кидали пляшки із запалювальною сумішшю у їхні вежі.

"Готовність надзвичайно важлива, — каже Товері. — Вся польова армія [об'єднані збройні сили Фінляндії] була мобілізована за кілька місяців до радянського наступу". Така мобілізація, звичайно, може бути розцінена потенційним загарбником як ескалація, але рання мобілізація також дає величезні переваги. Завдяки цьому фінські солдати отримали час для інтенсивної підготовки та змогли побудувати укріплення. Що важливо, вони познайомилися один з одним і зі своїми командирами, і це виявилося вирішальним фактором, оскільки солдати боролися із загарбником за принципом партизанських груп.

Збройним силам України варто регулярно звертатися до досвіду Фінляндії, щоб на власні очі побачити, як фіни тренувалися та використовували можливості своєї місцевості, не кажучи вже про те, як охоче громадянське населення виконувало свої ролі. Фіни максимально використовували переваги місцевості, розробивши відповідну тактику та обладнання.

Проте, як зазначає Товері, "на їхнє створення пішло майже два десятиліття, тому українці перебувають у гіршій ситуації, тим паче що їхня місцевість набагато менше придатна для оборони. До того ж росіян звикли діяти в подібних умовах". Українській армії під силу розробити принаймні деякі засоби і тактики, які відповідають їхнім навичкам та місцевості і ставлять російські формування у невигідне становище. Якщо фіни змогли збити загарбників з пантелику за допомогою лиж і скляних пляшок із саморобними горючими сумішами, перед Україною відкриваються гарні перспективи за умови, що вона дасть свободу дій командирам-новаторам.

13 березня 1940 року зимова війна закінчилася. Фінляндія втратила 11 відсотків своєї території, але залишилася незалежною. Наступного дня по національному радіо Фінляндії прозвучало звернення Маннергейма:

"Ви не хотіли війни. Ви любили мир і працю, але вам нав'язали битву, і в ній ви досягли великих звершень. Понад 15 тисяч з тих, хто вирушили в бій, більше ніколи не повернуться додому. А скільки серед вас тих, хто назавжди втратив здатність працювати? Але ви також не залишалися в боргу, і якщо кілька сотень тисяч ваших ворогів зараз лежать під мерзлим снігом…, то це не ваша вина… Ви не ненавиділи їх, ви не бажали їм зла… Ви лише слідували суворому закону війни — вбити чи померти".

Маннергейм став президентом своєї країни та залишається її національним героєм.

У сьогоднішній Україні немає Маннергейма, але українці, безперечно, люблять мир і працю так само, як фіни 1939 року. У поєднанні з розумним плануванням, заснованим на такому ж важкому вихідному положенні Фінляндії, це має дати їм проблиск надії майбутньої зими.

Про автора:

Елізабет Брау — оглядачка журналу Foreign Policy та наукова співробітниця Американського інституту підприємництва, де вона займається питаннями захисту від нових викликів національної безпеки, таких як гібридні загрози та "сірі зони". Входить до Комісії Великої Британії з національної готовності.