Екстракція чи смерть. Як врятувати бійців з "Азовсталі"

Українські захисники Маріуполя — заручники у сталі

"Вони не здадуться в полон, бо росіяни їх уб'ють", — каже Юлія Федосюк, дружина Арсенія Федосюка, бійця полку "Азов". Вона розповідає, що кілька днів її чоловік не виходив на зв'язок, а коли зателефонував, сказав: "Готові померти", але дуже розчаровані, що переговори щодо деблокади поки безуспішні.

Арсеній Федосюк — за освітою історик, у 2014 році після закінчення вишу пішов на війну добровольцем. Нині йому 29 років. На момент повномасштабного вторгнення Федосюк перебував на базі "Азову" в Урзуфі біля Маріуполя. Зараз він у приміщеннях "Азовсталі".

Поруч із ним Богдан, чоловік Наталії Зарицької. Вона в соціальній мережі цитує слова Богдана: "Пишу вже майже зі світу іншого. Кільце стискується навколо "Азовсталі".

"Там сотні поранених без рук, без ніг і без знеболювального. Вони гинуть від елементарних поранень. Але є тяжкі поранення. А це агонія, біль. Обстріли ведуть з моря, повітря, землі. Сьогодні Маріуполь — це найбільша рана на тілі світу", — каже Наталія Зарицька.

За словами жінок, на "Азовсталі" близько 600 поранених. Серед них і чоловік Юлії Федосюк — уламок потрапив у ногу, витягти його можливості не було, тому приймав антибіотики, щоб не виник сепсис.

Дружини "азовців" упевнені, деблокація всіх бійців, зокрема поранених, можлива дипломатичним шляхом. "Нам говорили, що багато чого неможливо — що почнеться повномасштабна війна, що росіяни не відійдуть від Києва. Але все це сталося", — уточнює Федосюк.

Окрім бійців полку "Азов", у Маріуполі знаходяться й інші нацгвардійці, поліцейські, а також морські піхотинці та прикордонники. Їхнє майбутнє невідоме.

Маріуполь оточений із 3 березня. До середини місяця зберігалася можливість зробити прорив. За деякими неофіційними даними, в Генеральному штабі навіть був план, який так і не реалізовано. Можливо, через ризики, що під час виконання операції втрати можуть бути на рівні 30%. Тому замість прориву організували доставлення боєкомплекту та продовольства гелікоптерами ночами. Вони ж забирали поранених.

Так тривало до 5 квітня. Того дня збили два вертольоти Мі-8. Після цього постачання фактично припинене, а момент для контрнаступу минув. Незабаром після цього частина морських піхотинців 36 бригади пішли на прорив, частина приєдналася до бійців "Азова", частина — здалася в полон. Але що важливо, захисники Маріуполя відтягли на себе війська, які критично важливі були для російського наступу від Херсона до Миколаєва.

Нині, як кажуть експерти, ситуація є фактично патовою. З одного боку, на "Азовсталі" ситуація критична — люди можуть не витримати без продовольства та медикаментів, З іншого — військового рішення немає. І насамперед через те, що Україна не може надійно закрити небо. Залишається політико-дипломатичний шлях, але він досить складний.

Як вивести бійців з "Азовсталі": можливий механізм

"Те, що відбувається, це не війна, це знищення людей в оточенні. Ми вимагаємо екстракції — евакуації бійців, поранених та тіл загиблих. Такі приклади знає світова історія. Наприклад, "Дюнкерк" під час Другої світової війни. Або операція в Сирії. І в другому варіанті за участю Росії. Йдеться про те, що бійці переміщуються у третю країну, на нейтральну територію, і перебувають там до закінчення бойових дій, не вступаючи більше у війну. Це може бути рішенням", — говорить батько бійця "Азова" Євген Сухарніков.

Дюнкеркська операція або Дюнкеркська евакуація (кодова назва — операція "Динамо"), про яку згадує батько "азовця", — військова операція 1940 року з евакуації частин французьких, британських і бельгійських військ, які виявилися затиснутими між атлантичним узбережжям і військами Вермахту під час битви за Дюнкерк на північному сході Французької республіки. Їх евакуювали через Ла-Манш до Британії.

Рідні захисників Маріуполя просять направити цивільне судно до Маріуполя.

"Ми розуміємо всі ризики, під час екстракції їх можуть ліквідувати. Але вибір невеликий: або запускаємо процедуру, або в прямому ефірі спостерігаємо, як їх там вбивають", — говорить Євген Сухарніков.

Військовий експерт Михайло Жирохов згадує про інший випадок з історії: "У 1995 році Жепа, анклав боснійських мусульман у колишній Югославії, міг стати наступним місцем масових вбивств після Сребрениці. Внаслідок операції, в якій участь брали й українці, вдалося звільнити людей — і громадянських, та військових. Усього — близько п'яти тисяч людей. Тоді брали участь озброєний контингент ООН та місія Червоного Хреста, вони були гарантами, що люди досягнуть точки призначення".

Але що важливо, в обох випадках сторони конфлікту узгодили операцію — Дюнкерк дозволив Гітлер, Жепу — серби.

"Тобто, в нашому випадку екстракція без згоди Росії неможлива. Не прориватимуться якісь кораблі через повністю контрольовану росіянами Керченську протоку", — продовжує експерт.

Третя сторона: "Азову" допоможе Ердоган

"Нам потрібен герой, якому вистачить політичного авторитету, щоб цю процедуру реалізувати, — наполягає Сухарніков. — З політичного та географічного погляду такою країною може бути Туреччина, а героєм — президент країни Реджеп Ердоган".

Раніше цю ідею з президентом Туреччини та його оточенням обговорював лідер кримськотатарського народу, народний депутат України Мустафа Джемілєв. Він пояснює: Ердоган двічі розмовляв із президентом РФ Володимиром Путіним та пропонував вивезти захисників Маріуполя морем. У порту Стамбула стоїть корабель, розрахований на дві тисячі людей, він готовий прийти до порту Бердянська, оскільки Маріупольський замінований. На ньому будуть автобуси, які зможуть привезти воїнів у порт. "І до кінця війни вони будуть гостями Турецької республіки", — уточнює Джемілєв.

Відповідь була така: Росія випустить цивільне населення, а військові мають здатися в полон. Опісля турецька сторона запропонувала обмін захисників Маріуполя на військовополонених росіян, яких понад тисячу.

"Обмін — один із найімовірніших варіантів. Один до одного. Про нього раніше говорила і міністр Ірина Верещук. Але проблема в тому, що досі не було комунікації між українською та російськими переговорними групами. А посередника знайти в цих умовах складно. До Ердогана ставлення з боку РФ скептичне, там вважають, що він допомагає Україні, постачаючи "Байрактари", — зауважує Михайло Жирохов.

Крім Туреччини, серед можливих перемовників називався Ізраїль. Але після заяв Лаврова, який звинуватив Ізраїль у підтримці "неонацистського режиму в Києві", про це не йдеться.

Та й "азовці" не погодяться вийти без зброї, з білим прапором як військовополонені, та визнати себе такими. "А тим більше не можна відкидати, що росіяни віддадуть їх "ДНР", вони ж її визнали "незалежною державою", і домовляйтеся з нею. А там уже буде цілий пропагандистський шабаш, який буде максимально принизливим і для "азовців", і для України”, — доповнює аналітик.

Посередниками та організаторами операції з евакуації захисників Маріуполя можуть бути місії ООН та Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ), це дозволяє їхній мандат.

"Ми розпочали новий раунд переговорів навколо дорожньої карти спецоперації (з евакуації — ред.). Починаємо з тяжко поранених. Є Червоний Хрест, вони сьогодні зустрічаються з росіянами. Провели з ними (з Червоним Хрестом — ред.), а також з ООН переговори та дали їм мандат. Ми хочемо, щоб підписали документ: як саме відбуватиметься евакуація з "Азовсталі", готуємось до підписання", — сказала Верещук. Посередником буде президент Туреччини Ердоган.

"Азовсталь" як символ

"Для росіян випустити "азовців" у будь-якому вигляді — це велика поразка, тому що саме "Азов" уособлює те, з чим вони борються. За вісім років Москва зліпила образ неонацистів, з "помилуванням" яких не погодяться "патріотично налаштовані громадяни", — каже Михайло Жирохов.

Один з колишніх морських піхотинців, коментуючи ситуацію на "Азовсталі", сказав Фокусу : "Азовсталь — одна з ділянок, об'єктів на фронті, яку використовують для інформаційної війни. Але з тяжчими наслідками. Шанс, що спроби звільнити всіх будуть вдалими, є, але він досить невеликий. Усі ми пам'ятаємо приклад донецького аеропорту. Зараз "Азовсталь" для росіян вже не має жодного військового чи промислового значення. Вони використовують завод як тир, мішень, обстрілюючи його. І у військовому плані Україна не може дати потужну відповідь. Тільки реальні величезні втрати ворога, особливо на великій відстані, можуть втрутитися в його плани".