Індія та її зв'язок із РФ. Чому війна в Україні нічого не вчить індійський істеблішмент

На сьогоднішні Індія зосередилася на подоланні наслідків західних санкцій та забезпеченні працездатності своїх технічних платформ російського походження. Крім того, війна змусила Індію активніше займатися реформами своєї оборонної сфери та дала західним країнам посилити стратегічну взаємодію з Делі. Але в ширшому значенні мислення індійських військових залишається незмінним. Схоже, що нагальні проблеми та обмеження наявних інституцій не дозволять Індії відповідним способом реформувати свою армію.

Фокус переклав новий текст Аніт Мукерджі, присвячений Індії та її реакції на російсько-українську війну.

Збройні сили Індії: важкі часи

Індійські збройні сили переживають період суттєвих змін, і це відводить урокам російсько-української війни другорядну роль. Головним викликом для Індії є ріст військової могутності Китаю. Донедавна ця проблема залишалася дещо абстрактною, але вторгнення китайських військових у регіон Ладакх у 2020 році зробило її набагато актуальнішою.

Спочатку індійський уряд применшив масштаб вторгнення в дипломатичних та внутрішньополітичних цілях, проте після загибелі 20 індійських солдатів ця проблема все ж таки привернула увагу всієї країни. На тлі напруженого протистояння вздовж кордону Індія обмежила діяльність китайських технологічних компаній, а президент Індії в надзвичайно різких виразах охарактеризував дії Китаю як "експансіоністський крок".

Попри проведення 15 раундів переговорів між військовими, уздовж кордону, як і раніше, залишається безліч сил і техніки. Ця напруженість ще більше обмежує дипломатичну позицію Індії щодо України, оскільки значна частина її платформ зброї поставляється з Росії.

Водночас у військових колах спостерігається хвилювання, певною мірою, збентеженість, адже індійські збройні сили проводять найбільшу модернізацію після здобуття незалежності.

Все почалося з дещо несподіваного рішення прем'єр-міністра Нарендри Моді у серпні 2019 року заснувати посаду начальника оборони, наділеного прямим мандатом на створення об'єднаних штабів. Це викликало нескінченні дискусії щодо повноважень такого начальника стосовно командувачів, а також організаційної структури та її взаємодії з наявним формуваннями.

Деякі з цих реформаторських ініціатив потребуватимуть часу, а тим часом індійським військовим довелося мати справу із трьома стратегічними потрясіннями.

• По-перше, вторгнення китайців у Ладакх поставило на паузу плани щодо реформування Північного командування армії через побоювання, що організаційна перебудова може призвести до дисбалансу сил.
• По-друге, падіння Кабула створило ситуацію невизначеності, особливо щодо повстанського руху в Кашмірі.
• Нарешті, трагічна загибель першого начальника оборони країни генерала Біпіна Равата внаслідок аварії вертольота у грудні 2021 року також уповільнила реформи. Незрозуміло, але уряд досі не призначив нового начальника, що викликає питання щодо його прихильності до реформ.

Так, попри всі запевнення, результати реформ оборонної галузі далеко не однозначні. Військовим просто не до війни, що йде на іншому континенті.

Залежність армії Індії від російського обладнання

Війна викликала і нагальніші труднощі. Зараз індійські військові намагаються підтримувати у справному стані вироблене в Росії обладнання в умовах дефіциту постачання та західних санкцій. Через кілька тижнів після початку війни уряд відклав проведення виставки Defense Expo, нібито через "логістичні проблеми, з якими зіткнулися учасники".

Індійські ВПС відмовилися від участі в раніше запланованих багатосторонніх повітряних навчаннях у Великій Британії і, що ще примітніше, відклали свої показові великомасштабні трирічні повітряні навчання за участю близько 150 літаків "у зв'язку з теперішньою ситуацією". Це сталося на тлі повідомлень про те, що ВПС скорочують кількість навчань та вильотів, щоб зберегти ресурс своїх літаків. І ці запобіжні заходи поширюються не тільки на платформи російського виробництва.

У перші кілька місяців після початку війни військові також скоротили вильоти своїх американських гелікоптерів Chinook. Такі рішення відображають не лише занепокоєння військових щодо можливих західних санкцій, а й їхнього побоювання щодо благонадійності Вашингтона.

Залежність Індії від російської зброї видно з її обережної дипломатичної реакції на війну. Один незалежний аналітик припускає, що платформи російського походження становлять майже "85% основних індійських систем озброєння", хоча індійські офіційні особи повідомляють про 60-70%. Відмінності в методології та інтерпретації місцевого виробництва можуть пояснити різницю між цифрами, але вони так чи інакше свідчать про високий рівень залежності.

У зв'язку із запровадженням західних санкцій і чим раз більшими втратами російської техніки Індія побоюється й уповільнення деяких програм озброєнь. Наприклад, є повідомлення про можливі затримки у виробництві танків Т-90 і автоматів АК-203, модернізацію літаків, постачання запчастин для підводних човнів та гелікоптерів.

У квітні індійський уряд скасував заплановане придбання 48 гелікоптерів Мі-17, не забувши відкинути звинувачення у покірності тиску Заходу: мовляв, рішення "прийняте задовго до конфлікту між Росією та Україною". До того ж у травні Індія призупинила переговори з Росією про придбання 10 гелікоптерів з раннім попередженням про ракетну атаку Ка-31 "через побоювання щодо можливості Москви виконати замовлення, а також через проблеми, пов'язані з переведенням платежів". Всі ці події свідчать про збільшену стурбованість Індії не тільки щодо доступності та надійності російського обладнання, але й щодо його якості у світлі санкцій на електронні товари на кшталт комп'ютерних чипів.

Ще до теперішнього конфлікту індійські закупки зброї вже були заручниками складного шлюборозлучного процесу між українською та російською оборонною промисловістю. Оборонну промисловість України збудовано за часів Радянського Союзу і після його розпаду вона продовжувала підтримувати симбіотичні відносини з російською. Тому отримання запчастин для старих індійських платформ та навіть придбання нової техніки залежало від обох країн.

Після анексії Росією Кримського півострова у 2014 році Індія відчула негативні наслідки цієї співзалежності та почала шукати творчі рішення, разом з тим продовжуючи взаємодіяти з обома країнами.

Ще минулого року найбільшим учасником виставки Aero India була Україна, яка мала великі плани щодо розширення оборонної співпраці з Делі. Війна відклала на невизначений термін заплановану модернізацію індійського військово-транспортного літака Ан-32 та придбання фрегатів класу Talwar, які будуються у Росії, але оснащуються українськими газотурбінними двигунами.

Позитивні результати: як Індія вчиться бути незалежною

Протягом останніх кількох місяців індійське оборонне відомство розбиралося із затримками та складними фінансовими механізмами (здебільшого вивчаючи методи обміну рупій на рублі), а також забезпечувало постачання запчастин та технічне обслуговування. Російсько-українська війна та боротьба індійських військових за збереження працездатності російських платформ зробили спроби локалізації ще актуальнішими. Швидкість і масштаби західних санкцій, особливо фінансових та технологічних, викликали інтерес до досягнення "технологічної автономії".

Одним із головних наслідків війни стало посилення підтримки урядової ініціативи Aatmanirbhar Bharat (Самодостатня Індія). У межах цієї кампанії, представленої у 2020 році, уряд Моді намагається стимулювати вітчизняне виробництво та знизити залежність від іноземних товарів. У сфері оборони уряд зробив кілька кроків, щоб полегшити цей процес.

• По-перше, він заохочує приватний сектор, вважаючи, що така конкуренція призведе до нарощування потенціалу, інновацій та освоєння нових технологій.
• По-друге, робляться кроки щодо покращення організації бездіяльної державної оборонної промисловості. Насамперед йдеться про реорганізацію заводів з виробництва боєприпасів та активніше партнерство державного та приватного секторів.
• По-третє, уряд включив у "список локалізації" 310 оборонних товарів, починаючи від легких танків і торпед до артилерійських гармат та інших складних систем — це означає, що вони більше не імпортуватимуться.
• По-четверте, держава спростила та заохочувала експорт різних видів систем озброєнь, внаслідок чого за останні п'ять років оборонний експорт Індії зріс майже у шість разів.

Бажання Індії зменшити залежність від російських платформ також дає західним державам можливість упоратися з давніми проблемами, що перешкоджають тіснішій співпраці з Делі.

Раніше Захід, особливо Сполучені Штати, неохоче ділився технологіями. Як зауважила Адіті Малхотра в чудовій статті про наслідки війни в Україні, "Захід навряд чи надасть Індії передові оборонні технології, які охоче пропонує Росія". Справді, попри весь галас навколо американо-індійських відносин, "у двох країн немає жодного проєкту, який би символізував глибину їхніх відносин у сфері оборони". Почасти це структурний недолік, оскільки американська оборонна промисловість включає дуже мало прикладів спільного виробництва платформ зброї.

Щоб ефективно співпрацювати з Індією у створенні наступного покоління збройових платформ, західні партнери повинні переконати Нью-Делі в тому, що такі партнерські відносини будуть надійними та довготривалими.

На щастя, російсько-українська війна змусила деякі західні країни визнати, що поглиблення оборонних та технологічних зв'язків із Індією має вирішальне значення для майбутнього світового порядку. Однак чи зможуть політики Індії та Заходу реалізувати спільне бачення, ще потрібно з'ясувати. Франція та деякі інші західні держави пішли далі за інших, але взаємодія з Індією все ще вимагає вольового рішення.

Невивчені уроки чужих воєн

Як і в більшості збройних сил, в індійській армії немає спеціальної установи, яка б займалася вивченням оперативних уроків "чужих воєн". З цієї причини в країні немає інститутів, які займаються аналізом таких воєн та укомплектовані відповідним персоналом. Попри це, уряд Індії дав військовим чіткий наказ "вивчити російський наступ на Україну та отримати тактичні уроки". Однак неясно, кому саме доручено це зробити і чи матимуть вони доступ до адекватних даних для отримання відповідних уроків. Ситуація посилюється постійною та незрозумілою відсутністю начальника оборони. В результаті об'єднаний штаб не має належної інституційної ваги, що ускладнює проведення об'єктивного аналізу війни. Звичайно, окремі формування та види військ мають проводити й власні дослідження на різних рівнях, але їхнє розуміння ситуації, інституційна незалежність та здатність впливати на політику дуже обмежені. Не дивно, якщо пізніше з'являться історії про те, як кожне формування витягло з цієї війни свої власні "уроки", найкращі з інституційної точки зору.

Однак, індійські військові аналітики не сиділи склавши руки. Здебільшого вони обговорювали широко відомі факти про цю війну — значущість сили у міжнародних відносинах, повернення конвенційних воєн, значення логістики та командування на театрі воєнних дій для проведення операцій, недоліки призовної армії та ключову роль безпілотників. Крім того, багато хто писав про важливість систем Starlink і домінування в електромагнітному спектрі. Однак практично не було дискусій про те, що це означає для нинішніх інституційних структур та операційного середовища індійських збройних сил.

Такий аналіз можна знайти лише в суперечливого генерал-лейтенанта Х. С. Панага, який у своїй статті стверджує, що індійські збройні сили "пристосовані для воєн минулої епохи" і не мають "технологічного військового потенціалу, щоб перемогти Пакистан або уникнути військового розгрому з боку Китаю". Далі він застерігає щодо потенційних недоліків опори на власні сили країни з низьким внутрішнім виробничим потенціалом.

Попри ці попередження, немає жодних свідчень того, що індійські військові зробили якісь суттєві реформи або впровадили нові технології. Це має привернути пильну увагу старших військових офіцерів, коли вони осмислюватимуть загальніші уроки війни в Україні. Виходячи із загальнодоступних джерел, практично немає ознак, що війна призведе до будь-яких істотних змін у військових структурах, доктринах чи системі навчання Індії. Навпаки, щоб знизити витрати на оплату праці, індійські військові запровадили суперечливу і широко критиковану схему призову на "тимчасову службу", що рівносильне призову до армії. Це спричинило широкі протести громадськості. В результаті війна в Україні взагалі відійшла для високопосадовців оборонного відомства на другий план.

Військові всього світу уважно спостерігають за війною в Україні, але деякі з них поспішили зробити зарозумілий висновок: їм нема чого вчитися, бо вони інші. Зарубіжні спостерігачі мають спокусу списати невдачі російських військових на недолік професіоналізму, а не на збільшену складність ведення сучасної війни. У короткостроковій перспективі індійські військові зосереджені в тому, щоб упоратися з безпосередньої дезорганізацією, спричиненю теперішнім конфліктом. У середньо- та довгостроковій перспективі вони зосереджені на локалізації, включаючи вивчення можливостей партнерства із західними країнами. Поки ніщо не вказує на те, що індійська армія врахує уроки цієї війни і розпочне оборонні реформи. На жаль, для цього може знадобитися серйозніша криза ближча до власних кордонів.

Про автора

Аніт Мукерджі — доцентка Школи міжнародних досліджень імені С. Раджаратнама при Наньянгському технологічному університеті у Сінгапурі.