Між двома вогнями. Як Україна озброювала Індію і Пакистан

Поставка продукції оборонної промисловості двом непримиренним спадкоємцям Британської Індії займає особливе місце в історії експорту зброї Україною.

Визначальним тут є не тільки питання масштабів поставок, їх надзвичайне значення для цілих родів військ збройних сил двох країн, але і те, що у цьому випадку Україна успішно поставляла зброю відразу двом ядерним державам, які знаходяться між собою у стані нескінченного конфлікту.

На період поставки продукції ВПК з України в Індії та Пакистану, з початку 1990-х по другу половину 2010-х, припадає ціла низка спалахів стародавнього індо-пакистанського конфлікту: Каргільська війна 1999 року і п'ять прикордонних конфліктів 2001-2002, 2008, 2011, 2014-2015 і 2016-2018 років.

Україна в цей час надавала дієву підтримку обом сторонам.

У сфері експорту зброї Україна налагодила співпрацю, перш за все, з Індією. Це було продовженням ще радянського досвіду кооперації та поставок озброєнь, успішно налагодженого після отримання Індією незалежності у 1947 році.

У 1955 році пройшли візити прем'єр-міністра Індії Джавахарлала Неру в СРСР, і, відповідно, Микити Хрущова до Індії. Хрущов заявив про підтримку індійського уряду в питаннях спірних територій Кашміру і португальських колоній в Індії.

Нью-Делі починає отримувати військову допомогу від Москви. Пакистан, зі свого боку, в період Холодної війни орієнтувався на Сполучені Штати. Саме з його території тоді вилетів Френсіс Пауерс і забезпечувалися зброєю афганські моджахеди.

Всі фото: Facebook Дениса Москалика

Історія українського експорту зброї до Індії, спочатку, була реалізацією замовлень ще радянського періоду. Першими серед них стали замовлення на газотурбінні корабельні двигуни ДР-76 і ДР-77. У 1992-2002 роках 14 ДР-76 і 12 ДР-77 були успішно поставлені в Індію з України.

Ці двигуни призначалися для корветів типу "Вир" — модифікації радянських ракетних катерів "Тарантул", поставлених для ВМС Індії з Росії. Всього такими двигунами ДР-76 були оснащені сім, а ДР-77 — відповідно шість подібних кораблів.

Також у 1997-2001 був реалізований ще давніше замовлення на 12 газотурбінних корабельних двигунів ДТ-59 для трьох індійських есмінців типу "Делі". Замовлення було здійснене ще у 1986 році, але необхідне обладнання було доставлене вже після розпаду СРСР.

У 1996 році індійці вирішили приділити більше уваги своїм військово-повітряним силам. Для потреб індійських ВПС в Україні було закуплено 8 винищувачів МіГ-21УМ, а також відразу 436 ракет класу "повітря-повітря" Р-27, модифікації Р-27EР (AA-10C) і Р-27ET (AA-10D) відповідно.

МіГи були надані Індії протягом 1997-2000 років, а ракети — протягом 1997-2004.

У 1996 році також починається масштабне співробітництво України з Пакистаном у сфері ВПК. На противагу Індії, яка проявляла більший інтерес до корабельних двигунів і ракет для винищувачів, Пакистан перш за все цікавили танки і двигуни для них.

Так у 1996 році здійснили найбільше в історії України одночасне замовлення відразу на 320 танків Т-80УД. Дані машини були успішно поставлені в Пакистан протягом 1997-1999 років, як раз до Каргільської війни.

Індія, зі свого боку, продовжувала посилювати власний флот. Для цього у 1997 році в Україні було замовлено 8 газотурбінних корабельних двигунів ДС-71 і 6 ДТ-59. Двигуни призначалися для шести фрегатів типу "Тальвар", куплених Індією в Росії, і одного корвета типу "Вир".

Саме для останнього були потрібні два ДС-71. Всі зазначені двигуни були успішно поставлені у 2002-2004 роках.

У 1999 році відбувається Каргільська війна. Між Індією і Пакистаном починається новий виток напруги. Тут окремо проявив себе індійський флот, продемонструвавши правильність політики його посилення, зокрема за рахунок поставок з України.

Справа у тому, що незважаючи на те, що основні бойові дії 1999 року велися в гористій місцевості в Кашмірі, в окрузі Каргілл, Військово-морські сили Індії у цей самий час провели операцію "Тальвар".

У її процесі індійські військові кораблі були перекинуті в Аравійське море і взяли участь у демонстрації можливостей блокади узбережжя Пакистану. Зокрема, здійснювався супровід нафтових танкерів, що йдуть в пакистанський порт Карачі.

Пакистанці, боячись знищення власних морських сил в Карачі, були змушені вивести їх з головної бази і розосередити по бухтах уздовж узбережжя.

Загроза танкерів викликала дефіцит пального в Пакистані, оскільки постачальники не хотіли ризикувати, відмовлялися від контрактів і піднімали ціни.

Крім того, тоді ж індійці затримали біля берегів Гуджарата північнокорейський корабель "Ku Wol San", який перевозив 177 тонн деталей і компонентів для ракет. При цьому, згідно з документами, у нього на борту бути 13000 тонн цукру і водоочисні пристрої.

Загроза блокади потужнішими силами на морі мала свій результат. Пакистан прибрав свої війська з територій Індії, на які вони вторглися на початку Каргільської війни. Індія перемогла і змусила ворога відступити.

Важливо зауважити, що при цьому, Пакистан вже був ядерною державою, а вторгнення пакистанських військ в округ Каргілл заперечувалося офіційним Ісламабадом.

Цьому сприяли цілком об'єктивні чинники: перевага Індії на морі і тотальна залежність Пакистану від поставок нафтопродуктів морем.

За словами Наваза Шаріфа, колишнього прем'єр-міністра Пакистану, у разі початку морської блокади пакистанським військам вистачило б пального на шість днів активних бойових дій, а в разі успішного удару індійського флоту по Карачі, в якому розміщувалася половина пакистанських запасів нафтопродуктів — на три дні.

Таким чином, флот здобув перемогу у війні в горах за сотні кілометрів від моря, переваживши фактори ядерної зброї та гібридної тактики. Поразка і відступ пакистанських сил завдали потужного удару по репутації уряду і привели до військового перевороту в цій країні.

Індо-пакистанський конфлікт продовжився і вилився в серію прикордонних інцидентів.

Тоді ж, у 1999 році, Пакистан замовив 15 танкових двигунів 6ТД для 15 танків MBT-2000/"Al-Khalid" (VT-1A), частково виготовлених в Китаї. Двигуни були успішно доставлені до Пакистану у 2001 році.

У 2000 році Пакистан здійснює ще один велике замовлення для посилення власних бронетанкових сил. Йдеться про закупівлю відразу 320 танкових дизельних двигунів 5ТДФ для 320 танків Аль-Заррар — модифікації китайських Тип-59. Поставка двигунів була здійснена вже відповідно у 2004-2007 роках.

У 2002 році Індія замовляє в Україні 6 винищувачів МіГ-21УБ, а Пакистан — ще 315 танкових дизельних двигунів 6ТД для танків "Аль-Халід". Індія отримує своє замовлення вже у 2004 році, а Пакистан — протягом 2004-2014 років.

У 2003 році Індія продовжує посилювати свій флот і замовляє в Україні 12 газотурбінних корабельних двигунів ДТ-59 для трьох есмінців типу "Калькутта", а також 8 винищувачів МіГ-21УМ. Двигуни були поставлені в 2014-2016 роках, а винищувачі — тоді ж, у 2003 році.

Уже в 2006 році Пакистан замовляє в Україні 4 транспортні літаки Іл-78м, Індія — по шість газотурбінних корабельних двигунів ДС-71 і ДТ-59. Кожна партія з шести ДС-71 і шести ДТ-59 повинна була бути встановлена ​​на фрегати типу "Тальвар". Пакистан отримав згадані літаки у 2009-2011 роках, а Індія свої двигуни вже на протязі 2012-2013 років.

У 2009 Індія замовляє велику партію з 208 авіаційних двигунів АІ-20Д-5М, призначених для модернізації літаків Ан-32 у версії Ан-32RЕ. Поставку 110 двигунів було здійснено протягом 2011-2018 років.

У 2012 році заходи щодо посилення військово-повітряних сил були доповнені замовленням Індією 360 ракет класу "повітря-повітря" Р-27. Ракети були поставлені в Індію у 2013 році.

У 2013 році Індія замовила 16 газотурбінних корабельних двигунів ДТ-59, а Пакистан 110 танкових дизельних двигунів 6ТД. Суднові двигуни призначалися для 4 побудованих в Індії есмінців типу "Вісахапатнам", а дизеля — для 110 пакистанських танків "Аль-Халід".

У 2016 році Пакистан зробив додаткове замовлення на 200 танкових дизельних двигунів 6ТД. 35 з них успішно поставлено вже у 2019-2020 роках.

У 2018 року Індія зробила замовлення на 8 корабельних газотурбінних двигунів ДТ-71 і ще 8 ДТ-59. Ці двигуни призначені для восьми фрегатів типу "Тальвар", побудованих в Росії.

Індо-пакистанський конфлікт, що триває з часів розділу Британської Індії триває, незважаючи на ядерну зброю у сторін і ведуться і мирні ініціативи.

А отже завжди буде робота для постачальників зброї, до числа яких належить і Україна.

Першоджерело.

Публікується за згодою автора.