Б'ють та вбивають. У яких умовах утримують полонених українців на окупованих територіях

Сьогодні окуповані території — це зона ізоляції. Все, що там відбувається, — за зачиненими дверима. Туди не мають доступу ані офіційні українські органи, ані міжнародні гуманітарні організації та місії.

Найвідоміша з таких в'язниць — Оленівська виправна колонія. В неї в різні часи поміщали як захисників "Азовсталі" і морських піхотинців, так і цивільних, які не пройшли так звану фільтрацію. Крім того, людей можуть утримувати в імпровізованих таборах та випадкових підвалах.

Єдине джерело інформації про те, що там відбувається, — свідчення очевидців. Фокус опитав кількох колишніх полонених, звільнених внаслідок обмінів. Вони розповіли, в яких умовах люди перебувають тижнями та місяцями, і чому це відбувається.

Тотальна перевірка: "Побачили фото із прапором, сказали: "Заліт"

З початку березня дніпрянин Ігор Талалай разом з іншими хлопцями брав участь в організації виїзду цивільних із Харкова. Тоді місто інтенсивно обстрілювала російська армія, а влада ще не встигла організувати "зелені коридори" та евакуаційні потяги.

"За перший тиждень вивезли близько чотирьохсот людей. До Харкова ми везли гуманітарну допомогу, назад — людей. Згодом потік людей із міста ставав меншим, тому я почав шукати, де допомога потрібніша. Познайомився з людиною, яка організовувала поїздки до Маріуполя", — каже Талалай.

Так у середині березня Ігор поїхав у свою першу поїздку, і по дорозі назад, 19 березня, поблизу Мангуша Донецької області його затримали. Звільнитися та виїхати на підконтрольну територію України йому вдалося лише в червні.

"Ми їхали колоною, але нас усіх нас перевіряли на блокпосту, — розповідає Талалай. — До мене підійшов чоловік, наказав показати документи, відкрити багажник. Не сподобалися йому мої уггі та шкарпетки, які виднілися з них — подумав, що я — український військовий, намагаюся виїхати Потім я дізнався, що в якийсь момент усім прикордонникам, строковкам сказали виходити з Марика "по гражданці", але їх майже всіх спіймали. До того ж через поїздку протягом кількох днів і хронічний недосип у мене була щетина на обличчі і червоні очі. А ще в телефоні знайшли фото з прапором України та Путіна у прицілі, відео, на якому співають: "Батько наш Бандера". Кажуть: ну, це вже сильний заліт".

Ігоря Талалая росіяни затримали для додаткової перевірки — вони хотіли з'ясувати, чи він пов'язаний з українською армією.

Таких, як цей волонтер, представники російської армії та підконтрольних їй бандформувань затримували тисячами. Когось перевіряли кілька годин, інших по кілька місяців. Для когось затримання закінчувалося пред'явленням звинувачень у "зраді ДНР" чи "спробі повалення конституційного ладу".

Медійна ініціатива за права людини з 24 лютого в межах роботи в об'єднанні правозахисних організацій Ukraine 5AM Coalition щодо фіксації воєнних злочинів зуміла встановити близько трьох десятків місць утримання українців на окупованих територіях Донецької та Луганської області. І ще стільки ж існує на захоплених територіях Херсонської та Запорізької областей.

Кажуть, що після повномасштабного вторгнення та захоплення тисяч військовополонених та заручників окупантам доводилося організовувати нові місця утримання, бо старих не вистачало. У більшості випадків йдеться про тимчасові об'єкти — підвали, складські приміщення, ангари. Після цього затриманих відправляли, як правило, до СІЗО та колонії на території окупованих областей або ж до РФ.

З підвалу до колонії: "Цілий день із зав'язаними скотчем руками"

Спочатку Ігоря утримували у якомусь підвалі. Поруч із ним були українські прикордонники та два солдати-строковики. На численних допитах Талалаю говорили, що він має зізнатися — служив у ЗСУ.

Волонтера кілька разів перевозили до різних місць утримання.

"Спочатку відправили до Мангуша, — згадує чоловік. — Там ми цілий день стояли на вулиці — чекали, коли всіх перевірять. Мені не пощастило — я був наприкінці. Запитали: "Що це за потертості на плечі, від автомата?" А в мене від довгої дороги та стояння в черзі були видні судини на плечі. Все, кажуть, на фільтрацію, через 20 років вийдеш. Після мене заштовхали в камеру — маленьке приміщення без витяжки, в якому перебувало 32 особи, усі чоловіки. Хтось стояв, хтось сидів. Ми були, як кільки в консервній банці".

Далі хлопець опинився у Докучаєвську, у місцевому відділенні поліції. Ось як Ігор описує те, що з ним відбувалося: "Ти цілий день зі зв'язаними скотчем руками стоїш на вулиці. Вони кажуть: "Терпи, руки ще не сині". Якоїсь миті почали ставити до стіни, подумав — на розстріл". Потім знову посадили до камери розміром 1,7 на 3,5 метра. Лягти в цьому приміщенні впоперек не можна — ноги були зігнуті”.

Після Докучаєвська повезли до Донецька. Тома передали співробітникам так званого відділу боротьби з організованою злочинністю.

"Нас там прийняли жорстко, таке відчуття, що ти якийсь рецидивіст, тобі довічне світить, — пояснює Талалай. — Потім був допит і камера. У ній було темно, смерділо, туалету не було. У нашій камері знаходилося 25 людей, сусідній — 23. Іноді чув, як прикордонників виводили, били та закидали назад. І в нашу повертали побитих”.

Про таке місце утримання розповідає і журналістка Ірина Дубченко. Її росіяни затримали на окупованій території Запорізької області та привезли до Донецької — до Старобешова.

"Мене схопили за руку, дуже брутально. Я спробувала сказати про це.

"Це тобі боляче за те, коли ви розстрілювали у Донецьку наших дітей", — почула у відповідь. Я зрозуміла, розмовляти з ними марно. Завели до автобуса. У чоловіків руки були зав'язані скотчем або в наручниках, дівчатам просто надягли шапки на голову, натягли на очі. Голову піднімати категорично заборонено. Всіх попередили, щоби руки поклали на переднє сидіння — і голову на руки. "Піднімете голову — б'ю прикладом". Один підняв — два зуби вибили”, — каже Дубченко.

Журналістку тримали в ізоляторі тимчасового тримання. Це триповерхова будівля: два поверхи райвідділу та підвал. У підвалі — вісім камер, окремо жіноча.

"Камера — це кімната, розміром приблизно 12 квадратних метрів, — продовжує Ірина. — У ній два металеві ліжка, стіл — прибиті до підлоги, жахливі матраци — у них клопи та блохи. А ще є туалет, раковина і над ними камера".

Ірину звільнили за два тижні, вивезли з ізолятора для обміну. Ігоря Талалая ж перевезли до нового місця — у вже згадану Оленівську колонію №120.

Колонія в Оленівці: "До тебе ставляться, як до покидьків"

Оленівка — це населений пункт у Волноваському районі Донецької області. Саме тут перебувають під час проходження фільтрації місцеві жителі, а також українські військові. Незадовго до повномасштабного вторгнення помешкання звільнили від ув'язнених. Розраховано Оленівку на утримання близько тисячі осіб, але зараз там близько трьох.

"Ставлення там було максимально жорстке. До тебе ставляться, як до покидьків. Тобто почуваєшся жахливо", — розповідає Талалай.

Спочатку його помістили до дисциплінарного ізолятора. Це двоповерхове приміщення, всередині темно, холодно, потерті стіни та неприємний запах. Води немає, люди не можуть дотримуватися мінімальних правил гігієни.

"Перевіряють, чи є татуювання, які, — продовжує волонтер. — Запитують, чим займався, звідки синці. Кажеш — упав. Не розповідатимеш у Оленівці, що тебе у відділі боротьби з організованою злочинністю побили. Писали: здоровий. У камері вже було 28 чоловік, спали вже на матрацах, їх на всіх не вистачало, хтось лежав на столі, хтось на лавці, три дні нас годували макаронами: вранці, вдень і ввечері, порція могла поміститися в долоні. Давали чай. Іноді забували нагодувати".

Потім Талалая перевели до барака.

Барак — це двоповерхове приміщення з територією, якою вже можна було переміщатися. Охорони не було, а лише старші, які спілкувалися із керівництвом колонії. Загалом у такому бараку було близько 150 осіб. Спали на піддонах. Їх теж усім не вистачало. Намагалися лягати втрьох на два. Ноги звисали.

"Три-чотири людини ходили з великими каструлями і носили баланду, вони могли прийти об 11 годині, або сніданок міг розпочатися о першій годині дня. На 150 людей було 30 тарілок і 15 ложок. Вишикувалися всі в чергу: підходиш, тобі дають тарілку, і ти просиш у когось ложку. З цієї тарілки та цією ложкою до тебе могли поїсти чоловік сто", — каже Ігор.

Співрозмовник Фокусу розповідає, що більшість людей, які перебували поруч, — це тимчасові затримані, яких залишали для так званого адміністративного арешту — від 10 до 60 діб. Багато було місцевих — із Мангуша та Маріуполя. Всі ті, кого затримали вже після 24 лютого.

Ігор Талалай провів у колонії два місяці. Його переводили з бараку до барака. 22 квітня вивозили — думав, звільнять, але повернули назад.

"На той момент у колонії вже було від 2,5 до трьох тисяч людей. Це набагато більше, ніж вона могла вмістити. Думаю, так там і зараз — обмінів немає, а нових людей затримують. Коли повертали — був жорсткий прийом. Ноги розвели, руки викрутили, поставили до стіни. Можна було отримати удари в печінку або під ребра. Потім кинули в камеру для шістьох у дисциплінарному ізоляторі. Там було 49 людей. Тобто можна було сісти на підлогу, підтянути коліна — ось і весь твій простір".

У травні Талалаю остаточно не вивезли з колонії. "Тоді я підписав свій другий "контракт" на перебування в "санаторії ДНР", — іронізує Ігор. Він опинився в ізоляторі тимчасового утримання. Фактично, в ізоляції — без розуміння, котра година, який день, і що відбувається зовні.

Цивільні поруч із військовими: ставлення максимально жорстке

В Оленівці, окрім цивільних, були й військовослужбовці. Про те, що відбувалося з ними, можна дізнатися з оповідань небагатьох звільнених.

"Ми з чоловіком, морські піхотинці, потрапили в полон при виході з Маріуполя у квітні. Спочатку нас відправили до так званого фільтраційного пункту в Сартані. Чоловіків окремо, жінок — окремо. Важкопоранені бійці були з жінками. Умов ніяких. Ми спали на холодному бетоні, на тонких простирадлах. Дали один буханець хліба на десятьох, перлову кашу з польової кухні. Води питної майже не було.

А потім — повезли до Оленівки.

"Чоловіків та жінок розділили. Чоловіків дуже сильно побили. Усім, чим можливо — ременями, ногами, ціпками. На жінок тиснули більше морально", — згадує Марія.

Вона каже: кинули до камер, перед цим зняли всі прикраси. У приміщенні були лише жінки, військовослужбовці. Усього 17 осіб. "Спали як доведеться. Туалет був, але там нічого не змивалося. Ми просили вивести нас на вулицю, але нам відмовили. Жодних засобів гігієни не давали", — каже військовослужбовиця.

В Оленівці Марія провела тиждень, після її привезли до російського Таганрогу. Туди вивозять не всіх українських військовополонених, більшість солдатів і навіть офіцерів утримують на окупованих територіях, що ускладнює їхній пошук та моніторинг умов утримання.