"Історія, яка вчить не здаватися": боєць ГУР 14 годин пробув у відкритому морі наодинці

Під час виконання операції в Чорному морі спецпризначенець підрозділу ГУР Міноборони "Артан" на прізвисько "Конан" опинився за бортом катера. Його побратими змушені були відійти на безпечну відстань, а боєць наодинці 14 годин пробув один у відкритому морі під носом у ворога, без розуміння, куди рухатися та чи прийде йому хтось на поміч. Історію "Конана" розповідає "Українська правда".

Як "Конан" опинився у відкритому морі

У серпні 2023 року в акваторії Чорного моря російський літак Су-27 атакував український човен із бійцями спецпідрозділу ГУР Міноборони "Артан". Під час атаки човен маневрував, і в результаті такого маневру один зі спецпризначенців випав за борт, а його побратими змушені були відійти на човні. Втім, опинившись у безпечному місці, українські бійці почали планувати, як урятувати побратима, що опинився в морі.

На пошуки "Конана" майже одразу вилетів Bayraktar TB2. Завдяки йому місце перебування бійця виявили, а далі для евакуації відправили групу в складі декількох човнів, які проривалися до воїна крізь вогонь російських винищувачів. Зрештою "Конана" врятували. Він провів у воді 14 годин.

"Я важу 120 кілограмів без екіпірування, з екіпіруванням було би десь ще плюс 30. Але за 20 хвилин до того, як я мав випасти, мені чомусь стало неспокійно. І я стягнув усе: каску, бронежилет, РПС, відклав зброю. На мені був водолазний термокостюм, і я вдягнув рятувальний жилет. Якось на серце лягло, що треба це зробити. І через 20 хвилин я — у воді. До берега в той момент було близько 130 кілометрів", — згадує боєць.

Він зізнається, що спершу запанікував, бо до берега було далеко, а під ним була велика глибина. "Конан" говорить, що його побратими одразу за ним повернулися, але ворожий літак почав їх обстрілювати, тож він подав їм знак, щоб його лишили та відходили.

"Я прекрасно розумів, що екіпаж човна, а це 13 людей, дорогоцінніший, ніж я один. А з жилетом я міг деякий час протриматися на воді. Пізніше я дізнався, що наш човен таки пошкодили. І, зокрема, тому було вирішено відступити: човен пробито, а це загрожує життю хлопців", — розповідає спецпризначенець.

Були думки здатися

Як орієнтир "Конан" обрав одну з "вишок Бойка", яка горіла, — до неї було десь 20 км. Він розумів, що найближчим часом до нього на допомогу ніхто не прийде, тож вирішив протриматися на воді максимально довго.

"Хвиль не було, а от течія була дуже сильною. Вона постійно зносила мене то назад, то вліво, то вправо. Виходить, весь цей час я плив проти течії. Я не зупинявся ні на хвилину, тому що в цьому разі вона відносила б мене далі й далі від мого орієнтира. Мені приходилося постійно бути в русі. Я плив", — розповідає боєць.

Він зізнається, що кілька разів в голові промайнула думка здатися, оскільки плавання не було його сильною стороною. В дитинстві він одного разу ледь не втопився, тож відчував невпевненість у воді.

"Збираєшся з силами — і ще один ривок. Бо жити дуже хочеться, розумієте? Думки були різні, чесно. Думав, може, мене ніхто не шукає, бо нікого не бачив на орієнтирі. А можливо, шукають, але не можуть знайти. Постійна була боротьба в думках: здатися чи не здатися? Але здоровий глузд говорив, що треба плисти далі. Я все ж таки сподівався, що мої хлопці мене шукають, і знав, що мій командир Віктор Вікторович зробить усе для того, щоб мене витягнути. І я не помилявся, це справді людина з великої букви", — говорить "Конан".

За 5-6 годин він доплив до "вишки Бойка", але впритул до неї наблизитися не зміг через високу температуру від горіння на ній — боявся, що поплавиться жилет.

"Течія стала ще сильнішою, і мене почало відносити назад. Так було декілька разів. Мене відносило десь на метрів 400, і я знов плив до вишки. Здається: що там — 400 метрів?! Але коли ти вже проплавав більш ніж десять годин і відчуваєш, що сили тебе покидають… Коли мене відкинуло вчетверте, я вибився із сил. Було дуже сильне зневоднення, тому що я дуже багато напився солоної води. Постійна спека. Дуже хотілося спати. І я розвернувся на спину та заснув", — згадує захисник.

Катав на собі 7 чайок

Поки він спав, його знову віднесло від вишки, а рятувальний жилет почав здуватися від тривалого перебування на сонці. Наближалася ніч.

"У певний момент відчув щось таке на нозі, з пазурами. Обертаюся, а на мені чайка сидить, і ще кілька наді мною кружляють. До речі, з "Байрактару", який підняли на мої пошуки, теж побачили тепловий слід від птахів. Так і передавали, що є об'єкт, який пливе в сторону Одеси, і "катає на собі" сімох чайок. І в якийсь момент я помітив корабель", — розповідає "Конан".

Спочатку він припустив, що то може бути вороже судно, але коли воно стало наближатися, і російський літак відкрив по ньому вогонь, зрозумів, що то свої, і почав плисти в тому напрямку.

"Я плив, плив і побачив хвилі води, що наближалися. Я подумав, що це ворог. Що це російський десант до мене пливе. Це була маленький човен. І коли я побачив на човні прапор України, моїй радості не було меж. Це хлопці, мої хлопці, мої побратими, які через "Байрактар" натрапили на мій слід! Усе, мене знайшли, я житиму!" — ділиться пережитими в той момент емоціями "Конан".

Далі його швидко на човні оглянув лікар, поставив крапельницю та замотав у термоковдру.

"Наш командир батальйону не тільки відправив пошукову групу у відкрите море, але ще й "Байрактар" підняв і рятувальний корабель задіяв. Тож цього разу це була командна робота: і нашого підрозділу, і ВМС, і групи Тимура", — говорить боєць.

Повертався корабль під ворожими обстрілами.

"Я дякую Богу, що дав мені сил! Розумієте, я плив 14 годин, і в мене не було крепатури. Тобто судоми мене не мучили, мені було легко плисти. Просто стомленість була з часом. Я щасливий, що тепер можу розповісти вам все це. Про себе, про побратимів, про батальйон, про командира. Я їм усім дуже вдячний. І тепер наскільки зможу, настільки старатимуся донести свою історію іншим людям. Із якою метою? Щоб вони не здавалися", — підсумовує "Конан".

Нагадаємо, що аеророзвідники за допомогою БпЛА врятували життя двом військовим. Одному з військових дрон доставив воду й маршрут, за яким можна було дістатися до позицій ЗСУ, а тяжкопораненому бійцю безпілотником передали ще й ліки.