Найважче — це танк: військовий розповів, як ремонтують підбиту військову техніку (відео)

У Збройних силах України є чимало професій, які часто залишаються ніби "в тіні", але від цього є не менш значущими. Журналісти "Громадського" провели день з ремонтною ротою 59-ї мотопіхотної бригади ім. Якова Гандзюка і розказали, як працюють хлопці.

Військові, завдяки яким підбита й поламана військова техніка повертається на поле бою, працюють практично без вихідних — від світанку і до перших сутінків.

"Спочатку танки було важко ремонтувати. Коли сказали: "Йдеш робити танк!", а ти прийшов і дивишся на нього, не знаєш, як підступитися. Мільйон трубочок та дротів. Два-три рази покрутив, і поступово починає виходити", — згадує 21-річний Олег, який став до лав Збройних сил ще у 18 років за повісткою, а наразі перейшов на контракт.

Олег родом з Лимана, що на Донеччині. Вчився в Одесі на автослюсаря, але під час коронавірусу повернувся додому. На строкову службу пішов відразу, не роздумуючи, і ось уже два роки ремонтує військову техніку. І вважає, що навчитися можна всьому — головне мати бажання.

"Зі школи я один служу, інші всі — повиїжджали. Залишилося два товариша. Навіть ті, на кого я не думав, що виїдуть (в Росію. — Ред.), втекли вночі разом з росіянами. Навколо всі гуляють, займаються своїм життям, а ти тут. Зустрічаєшся з дівчиною, але бачиш її щонайбільше 30 днів на рік. Так родину не сильно збудуєш", — каже Олег.

Проте інколи йому вдається виїхати в коротку відпустку у Вінницьку область — до своєї дівчини, з якою вони разом вже 5 років.

Із сумом військовий згадує свій дім в Лимані Донецької області, свою родину.

"Мама із сестрою виїхали, а тато залишився охороняти будинок. Проте, коли зайшли росіяни, вже на другий день охороняти було нічого. Дізнавався про стан справ через сусідів, але переживав, аби ніхто не здав батька, бо багато хто знав, де я служу", — розповідає Олег.

Після окупації він їздив додому, розповідає, що практично 90% міста розбито, батьки живуть в літній кухні, але головне, що живі.

Олег підкреслює, що спочатку його розподілили в ІТ-підрозділ і пообіцяли навчити, але згодом дали всім змогу вибрати підрозділ, де б хотів служити. Він і вибрав ремонтну бригаду, бо знає, "куди та яка гайка крутиться".

"Все можна зробити, коли є запчастини, чи то день дають, чи то два-три. Але коли запчастин немає, тоді чекаємо й до двох тижнів", — зауважує військовий.

Інколи волонтери привозять машини, розповідає Олег, начебто на ходу, але не завжди справні.

"Відразу телефонуєш їм, перелічуєш, що потрібно, і вони відразу практично доставляють", — підкреслює військовий.

І додає, що у ремонтній роті всі один одному підставляють плече, підказують, включають кожен свою кмітливість, навички, вміння, і так воно й виходить, як треба.

"А загалом потрібно допомагати тим, хто воює на передовій — чим тільки можливо. Невідомо, що буде — сьогодні, завтра, через 5-10 хвилин. Але хочеться вже додому: будувати дім, створювати родину і жити далі. Проте насамперед — наша перемога", — констатує Олег.

Нагадаємо, Фокус писав, що українська армія має проблеми з боєприпасами і кількістю бійців у лавах. Щоб нівелювати це, Україні треба закопуватись й будувати потужні оборонні лінії.