Вибори перед лицем війни. Чому Тайвань – не Україна, хоча й дуже схожий

Цієї суботи, 13 сiчня, за 8 тисяч км від України відбудеться подія, яка може прямо вплинути на наше життя. У глобальному світі події, що відбуваються на іншій стороні земної кулі, можуть інколи мати більший вплив на ситуацію, ніж ті, що відбуваються за кілометр. Саме таким фактором для України є вибори на Тайвані.

Трансцендентна боротьба з могутнім сусідом

Між Україною та Тайванем часто проводять паралелі. Обидві країни розташовані на краях "демократичного світу", виконуючи роль його форпостів, відповідно, їх руйнування буде означати вихід авторитарних систем за межі свого традиційного ареалу, руйнування чинного світового порядку. Звідси й такий тісний зв’язок.

У Тайбеї ретельно спостерігали за агресією РФ проти України, проєктуючи події в Україні на власну безпеку. Схоже, i в Пекіні російське вторгнення сприймають як можливу репетицію власної інтервенції на Тайвань. У Народно-визвольній армії Китаю працюють над помилками ЗС РФ в Україні. У Піднебесній активно практикують приказку про мудрого, який вчиться на чужих помилках.

Сі Цзіньпін у новорічному привітанні заявив, що "китайський народ по обидва боки Тайванської протоки обов’язково возз’єднається". Після цього високопоставлений дипломат, відповідальний за комунікації з островом, звернувся напряму до тайванців із закликом "зробити правильний вибір". Враховуючи тисячолітню історію схильності китайців до символів та церемоній, можна стверджувати, що у Пекіні взяли курс на інтеграцію Тайваню вже цього року. І вже найближчими днями буде розігруватися перший акт цієї драми, яка має шанси перерости у трагедію. Ним стане спроба мирної інтеграції політичними методами.

Останні 75 років острів Тайвань живе як фактично повноцінна незалежна держава зі своєю армією, органами управління та, що найважливіше, стилем життя, повністю відмінним від того, що склався на материковому Китаї. Цікаво, що Республіка Китай не одразу стала демократією. Спочатку це був жорстокий авторитарний режим військової хунти на чолі із незмінним лідером генералісимусом Чан Кайши. Воєнний стан на острові було скасовано лише у 1987 році (38 років – рекорд тривалості дії воєнного стану у світі). Лише через дев’ять років у країні відбулися перші вільні вибори органів влади й чи відбудуться 13 січня останні багато в чому залежить від тайванців, які демонструють досить високу політичну активність.

Співзасновник журналу New Bloom Magazine Браян Хіое зазначає надзвичайно високий ступінь інтеграції політики в життя суспільства. На останніх загальних виборах у 2020 році явка склала майже 75% (всього право голосу мають близько 19,5 млн громадян країни, яким виповнилося 20 років).

Від військової диктатури – до зразково-показової демократії

У період дії воєнного стану на острові сформувалася монодиктатура партії Гоміньдан, що програла громадянську війну комуністам у 1949 році. Проте на початку 80-х у країні почала діяти Демократична прогресивна партія. Зрозуміло, що електоральною базою Демпартії у перші десятиліття демократії, коли на острові склалася двопартійна система, була молодь та широкі верстви населення, які були налаштовані проти чинної політичної еліти. Відтак логічним вибором для партії став лівий політичний спектр, тоді як Гоміньдан став класичною правою консервативною партією.

Парадокс, але зараз саме Гоміньдан виступає за дружбу з комуністичним Китаєм, і комуністична верхівка відповідає своєму колишньому ворогові взаємністю. Саме на Гоміндан роблять ставку в Пекіні і цього ніхто навіть не збирається приховувати. ДПП же є прихильником ідеї здобуття островом повноцінної незалежності у кінцевій перспективі.

ДПП при владі на острові з 2016 року. Її популярності певною мірою посприяли дії Пекіна щодо Гонконгу у якого забрали автономію, попри обіцянки Пекіна не робити цього, дані ще у 1997 році, коли місто погодилося на інтеграцію з КНР. Зрозуміло, що це сприяло популяризації прихильників незалежності Тайваню. Проте уже через два роки ДПП зазнала приголомшливої поразки на місцевих виборах, зокрема мером столиці було обрано представника Гоміньдану Хоу Ю І, який на цих виборах став висуванцем від партії на пост президента країни. Він вважає, що єдиним шансом запобігти війні з КНР є поглиблення економічної співпраці з материковим Китаєм та посилення інтеграції в окремих сферах взаємодії з Пекіном.

Проте президентські вибори на Тайванi відрізняються від місцевих. У 2022 році люди голосували проти невдалої соціально-економічної політики ДПП. На перший план виходили побутові проблеми простих тайванців. Зрозуміло, що на президентських виборах пріоритетним стають питання стратегічного політичного курсу. Тому лідером перегонів, відповідно до останніх опитуваннь (за місцевим законодавством соціологічні опитування не можна публікувати упродовж останніх десяти днів перед голосуванням) все ж є представник Демократичної прогресивної партії, чинний віцепрезидент Лай Чін-те. Його готові підтримати 35% виборців.

Як голосуватиме Тайвань

Президентські вибори на Тайвані відбуваються в один тур, незалежно від явки та кількості набраних голосів, перемагає той кандидат за якого проголосувало найбільше виборців (на відміну від України та більшості демократичних держав, де для перемоги у першому турі потрібно набрати більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні). Все ж більшість тайванців не довіряють офіційному Пекіну і тим паче проти поглинання своєї вільної Батьківщини авторитарною КНР. Мешканці Республіки Китай цінують свою демократію, яку багато оглядачів називають однією зі зразково-показових в Азії.

Проте насправді у країні є чимало проблем. Однією з найсерйозніших пересічні тайванці вважають корупцію серед еліт. За роки перебування при владі (щоразу представник ДПП вигравав обидві дозволені законом президентські виборчі кампанії 2000 та 2008 років та 2016 і 2020 років) Демократична прогресивна партія у багатьох стала асоціюватися із політичним істеблішментом не менше, ніж Гоміньдан. Та й молодь, яка голосувала за неї у середині 1990-х за цей час виросла і постарішала. Нове покоління потребувало нових облич.

Третій не зайвий

У демократичних політичних системах електоральний запит ніколи не буває незадоволеним, відтак політичний спектр Тайваню доповнився новим кольором. До синього (колір Гоміньдану) та зеленого (колір ДПП) додався бірюзовий колір Народної партії Тайваню. В азійських країнах кольористика має важливе символічне значення. Бірюзовий колір являється результатом змішування синього та зеленого кольорів. Саме такою і є програма НПТ – конгломератом програмних тез Гоміньдану та ДПП.

Першим вагомим успіхом НПТ стала перемога на виборах мера Тайбею у 2014 році. Тоді ним став колишній хірург Ко Вень Чже. Він очолював столицю два терміни поспіль поки не поступився вже згадуваному вище Хоу Ю І на останніх муніципальних виборах. Тепер він змагатиметься з ним вже на загальнонаціональному рівні. Колишній хірург порівняв ситуацію на берегах тайванської протоки із лікуванням раку простати. Він завив, що видалення пухлини несе високий рівень ризику смерті пацієнта, в той час, як з пухлиною людина може прожити довге життя, час від часу здійснюючи відповідні лікувальні процедури. Цією метафорою він, вочевидь намагався пояснити, що "поганий мир кращий за хорошу війну" і співіснування з ворогом цілком можливе, в той час, коли спроба його повного знищення може завершитися загибеллю. Натомість Вень Чже наштовхнувся на критику тайванської урологічної асоціації, яка назвала ці тези антинауковими, абсурдними з точки зору доказової медицини.

У кожних виборах свій фаворит

Як вже вказувалося вище, скоріш за все президентом оберуть представника ДПП. Перед зовнішньою загрозою, яку більшість тайванців вбачає у КНР, усі внутрішні проблеми меркнуть. Проте в один день із президентськими виборами (на яких за американським зразком також обиратимуть й віцепрезидент) на острові відбудуться й парламентські вибори. Республіка Китай є президентською країною – у ній президент формує виконавчу владу, проте парламент видає закони, тому про будь-яке ефективне впровадження свого політичного курсу без контролю за парламентом мови бути не може.

Систему виборів до законодавчого органу Республіки Китай можна назвати ускладненою змішаною. У парламенті Тайваню є 113 місць, з них 73 депутати обираються за мажоритарною системою, 34 за партійними списками (пропорційна виборча система), а ще 6 місць зарезервовано за корінними мешканцями острова. До слова половину місць у партійних списках повинні займати жінки.

Зрозуміло, що за такої системи спрогнозувати результати виборів значно складніше. Адже 65% рейтингу партії стосуються лише 34 місць, тобто дають лише близько 20 депутатів зі 113. Доля парламентської більшості визначається у мажоритарних округах, які формують дві третини парламенту. І ось тут вже дадуться в знаки корупція, соціально-економічні проблеми, до яких пересічні тайванці відносять дорогі ціни на житло та низький рівень соціального захисту вразливих верств населення. Щоправда, слід зазначити, що у 2023 році на острові інфляція склала лише трохи менш як 3%, що є одним зі світових рекордів валютної стійкості.

Асоційований науковий співробітник Тайванської академії Сініка у Вашингтоні Натан Ф. Батто пророкує поразку ДПП. Керівна партія втратить більшість, яку скоріш за все здобуде Гоміньдан. Проте сплутати карти націоналістам може НПТ, яка таким чином може увірватися у вищу політичну лігу та збалансувати сили у законодавчому органі.

Тайвань – не Україна, хоча й дуже схожий

Існування Китайської Республіки саме по собі вказує на складність та багатогранність політичної історії та міжнародних відносин на планеті, які передбачають численні винятки з правил. Попри багато тотожностей у ситуації з Україною та Тайванем є й чимало суттєвих відмінностей:

• Тайвань не є повністю суверенною країною. Республіка Китай стала не просто засновницею ООН, а й постійним членом її Ради Безпеки, проте у 1971 році добровільно-примусово під тиском США поступилася цим місцем Китайській народній республіці (найбільше досягнення дипломатії вже покійного Генрі Кіссінджера). Тепер сам Вашингтон визнає острів частиною КНР. Не визнає Тайвань і Україна. Фактично США виступають гарантом широкої автономії Тайбею, за аналогією зі статусом Гонконгу, який мав бути "іншою системою в одній державі" (такому стану речей було покладено край у 2020 році).
• Республіка Китай ніколи не претендувала на національну ідентичність. Це політичне утворення сторони, яка програла громадянську війну в Китаї у 1949 році.

Тому той, хто вказує на повну аналогію між Україною та Тайванем, певною мірою ретранслює кремлівську пропаганду. Адже саме такі тези звучать із Москви – Україна неповноцінна держава та жодної української нації не існує, є лише політичне утворення, яке розділяє "один народ". У випадку із Тайванем саме так у значній мірі і є.

Тому не варто шукати на тайванських виборах місцевого "Януковича" або "Медведчука". В острова своя політична історія. І утотожнення виборів із референдумом незалежності Тайваню – це не більше, ніж політична технологія керівної Демократичної прогресивної партії, що таким чином намагається зіграти на патріотичних почуттях тих тайванців, які все ще вагаються за кого їм віддати свій голос. Врешті навіть потенційний переможець президентських виборів представник ДПП Лай Чін-те не проголосить незалежності Тайваню одразу, й скоріш за все не зробить цього упродовж своєї каденції, адже це стало б прямим викликом могутньому материковому Китаю, який залишається найбільшим економічним партнером волелюбного острова. А війни не хоче ніхто. У Тайвані дивляться як російські ракети руйнують українську цивільну інфраструктуру і це відбиває у багатьох бажання йти на пряме зіткнення із КНР. Тут Кремль справді зробив послугу своєму теперішньому патрону.

Не зробить справді якихось по-справжньому вагомих кроків у бік злиття з КНР і основний опозиціонер країни – представник Гоміньдану та чинний мер столиці Хоу Ю І. У КНР існує план поетапного поглинання Тайваню, інтегруючи в різні сфери китайської системи окремі галузі та населені пункти – і тут в мера Тайбею широке поле для дій, проте за півтора року він не здійснив жодних радикальних дій. Пояснення цьому просте – в усіх перед очима приклад Гонконгу. А хто ж бажає стати другорядним чиновником в авторитарній державі, де інколи можуть безслідно зникати навіть ТОП-посадовці.

Врешті збереження статусу кво прагне й тайванське суспільство. Прихильники повноцінної незалежності та злиття з КНР знаходяться по краях політичної системи, а більшість прагне збереження хоча й не без хмарного, але доволі ситого чинного способу життя.