Не рятує навіть Кейт Бланшетт. Чому не чіпляє "Алея Кошмарів" Гільєрмо дель Торо

Якщо чесно, то я пішов на "Алею Кошмаров" тільки коли прочитав, що там не буде жодних фантастичних створінь, бо я й самого Гільєрмо дель Торо якось не дуже, а звіринець його взагалі не переношу. А перед цим ми спочатку кілька годин гуляли парком (мороз і сонце), а потім зайшли в іранський ресторан грітися.

Після нього по всьому моєму тілу розлилося приємне тепло, що виплескується назовні розслаблюючою перською відрижкою. У такому вигляді я прийшов у кінотеатр і ліг у крісло. Там такі спеціальні крісла, що самовисуваються, в яких можна лежати.

І тут світло погасили, і я не заснув, ні, а просто так собі лежав і думав усілякі сторонні думки. Здебільшого приємні. А те, що в цей час відбувалося на екрані, мене від них відволікти ну просто ніяк не могло.

І ти на нього дивишся спочатку з деяким інтересом — треба ж, великий равлик повзе — а він собі все повзе і повзе, а тобі, по суті, наплювати і на цього равлика, і на те, куди він повзе, і коли доповзе. І інтерес із часом випаровується так само повільно, як він повзе. Зате медитативний стан тобі гарантований.

Ні, мене не обдурили, у цьому кіно немає казкових створінь. Але й людей там також немає. Це така покійницька, але небіжчики зовсім не страшні. Дуже покійні покійники. Вони собі перетирають там щось своє, а ти лежиш у кріслі й думаєш: ну і гаразд, хай вони там собі.

Важливо

Поезія приреченості. Навіщо дивитись новий фільм Гільєрмо дель Торо "Алея жаху"

Єдине питання, яке мене цікавило, це як можна було влаштувати так, щоб усі ці гарні та харизматичні актори, яких він набрав, мали такий вигляд і поводилися так, як синюшні морожені кури з мого щасливого радянського дитинства. До речі, кури в цьому кіно відіграють не останню роль. І якщо хочете дізнатись яку, обов'язково його подивіться.

В останній третині фільму все заворушилося і всі кудись побігли. А я лежав і розмовляв із режисером. Я йому казав: "Мужик, ну ту ж повинен знати, що кіно — це не те, як ти красиво поставив світло, щоб ефектно підсвічувати очі своїх персонажів. Ну придумай уже хоч щось несподіване! Ну здивуй мене чим-небудь, чорт забирай. Адже все ж таки навколо кажуть, що ти великий майстер!"

Але ні. У фільмі панував режисерський розрахунок. Безглуздий і нещадний. Усе, що мало статися, прораховувалося на два-три ходи вперед. Жодного непередбачуваного жесту. Жодного несподіваного повороту. Фільм невблаганно котився прямо, як усередині прямої кишки. І навіть тема цицьок Кейт Бланшетт виявилася зовсім не розкритою.

Першоджерело.