"Батько". У Києві переграли Ентоні Гопкінса, який отримав за цю роль "Оскар"

Фокус сходив на прем'єрну виставу "Батько" режисера Стаса Жиркова за п'єсою француза Флоріана Зеллера в Театрі на Лівому березі та ділиться своїми враженнями.

Вистава "Батько" та його попередник — однойменний фільм. Передісторія

Нагадаємо, 2020 року відбулася світова прем'єра франко-британського драматичного фільму "Батько", знята театральним драматургом Флоріаном Зеллером за своєю п'єсою. Стрічка отримала "Оскари" в номінаціях "Найкращий актор" (Ентоні Гопкінс) і "Найкращий адаптований сценарій" (Флоріан Зеллер).

П'єсу про деменцію поставили в 45 провідних світових театрах різних країн. Екранізація "Батька" й успіх його в Голлівуді — вершина цього тексту.

Деменція – бич Заходу останніх років. Блискучі професіонали, які в похилому віці показували чудеса інтелектуального блиску, раптом виявлялися ураженими цією хворобою.

Серед них Рональд Рейган, Маргарет Тетчер, Пітер Фальк, Ані Жирардо. Зірки політики та кіно. Нещодавно з'явилися новини про те, що це нещастя спіткало найпопулярнішого та найтитулованішого актора Голлівуду — Джека Ніколсона. Якихось ефективних ліків для порятунку мозку від старіння поки що немає.

Флоріан отримав досвід спілкування з таким хворим – від бабусі, яка його виховувала.

Із моєю матір'ю таке ж нещастя сталося від мікроінсультів. Вона була кандидатом наук, доцентом і в 73 роки ще викладала студентам – досить великим аудиторіям – по 150 осіб.

Але буквально за 2 місяці все було закінчено. А потім ще 3,5 року життя — цілодобові доглядальниці. При чому всупереч лікарським прогнозам кожні пів року в мами були незрозумілі просвітлення. Під час яких вона не згадувала, що була здатна… співати. "Вночі співати не будеш?" — питав я. — "Я? Співати?" — дивувалася мама з мудро-іронічною усмішкою, яка перетворювалася на скорботно-стислий рот під час її сутінкового стану.

83-річний Ентоні Гопкінс був настільки сміливим, що зажадав, щоб його героя перейменували у фільмі з Андре у власне ім'я актора — Ентоні. Але при цьому він виявився переможцем: Гопкінс отримав другу найпрестижнішу в кіносвіті статуетку. Перший "Оскар" був отриманий за роль доктора-людожера Лектора в "Мовчанні ягнят" 30 років тому.

І ось режисер і художній керівник Театру на Лівому березі Стас Жирков зухвало береться ставити цю п'єсу. За таких-то конкурентів. Але найдивовижніше, що йому не тільки вдалося цікаво та по-своєму поставити цю складну річ, але, я б відмітив, що в чомусь зробити краще за Зеллера, а акторові Олегу Стефану вдалося й зовсім неможливе: переграти Ентоні. Розберемося.

Дивності. Коли реальність "двоїться"

На сцені — декорація сучасної квартири. Але чомусь із голими цегляними стінами, що де-не-де обриваються. Безліч відеокамер. Ми бачимо на екранах обличчя акторів крупним планом.

Немолодий чоловік Андре (Олег Стефан) у халаті перебуває у своїй паризькій квартирі. Його відвідує доросла дочка Анна (Ірина Мак), яка дорікає йому в тому, що він вигнав чергову доглядальницю. Вона повідомляє, що виходить заміж і переїжджає з чоловіком до Лондона. Їй треба, щоб тут була доглядальниця, яка б його доглядала. Андре жорстко відмовляється, кричить, що жодної допомоги не потребує. Іронізує на тему від'їзду: як донька зможе жити в англійській столиці, де постійно ллє дощ? Але Анна обриває його жартівливий тон, вимагаючи звіту: навіщо він посварився з доглядальницею? Той зізнається, що вона – злодійка, яка вкрала його годинник. Дочка раптом каже, а чи не сховав він свій годинник у схованці під ванною? І справді, річ незабаром там знаходять. Коли дочка намагається соромити батька, що той помилкаво звинуватив людину в крадіжці, – тато "з'їжджає" з теми.

Анна йде, а Андре несподівано для себе виявляє у квартирі незнайомця (Сергій Петько). Він хоче знати, що той робить у його квартирі. Але останній стверджує, що він чоловік його дочки. І що квартира – його. Андре дивується: з ким тоді дочка зібралася в Лондон? Але чоловік стверджує, що дружина відлучилася лише в магазин: купити курку. Анна повертається, але це вже інша жінка (Світлана Орліченко). Цілком спантеличений батько бере участь у сімейній вечері з незнайомими йому людьми, як із рідними… І хоча за всіма діями стежать відеокамери, ситуація й не думає прояснятися. Для режисера ці всюдисущі камери, мов метафора західного світу, який намагається все контролювати, підтримувати ідеальний порядок, але що робити, якщо руйнація йде зсередини?

Атракціон. Два режисери: Стас Жирков і Флоріан Зеллер

У чому оригінальність п'єси-сценарію Флоріана Зеллера? Він не створив мелодраму про згасаючий інтелект, про хворого старого, який важко орієнтується в цьому світі. Зеллер написав фантастичний трилер у дусі фільму "Ванільне небо" (2001), де розповідь ведеться від імені хворого. Там автори зробили атракціон із наслідків аварії, а тут Флоріан зробив те саме, тільки замість автокатастрофи — деменція, яку цілком можна порівняти з катастрофою особистості. У "Ванільному небі" герой Тома Круза засинає з однією жінкою в ліжку, а прокидається з іншою: для його персонажа все роздвоюється.

Тут схожий прийом. Усього по два: дві дочки, дві доглядальниці, двоє чоловіків. Із однаковими іменами. Якась жахлива квартира-клітка-лабіринт, із якої герой болісно шукає вихід. Він бадьориться, приндиться, танцює перед новою молодою доглядальницею Лорою (Марина Клімова). Його донька навіть не знала, що він у молодості танцював степ. Анна пам'ятала його лише "великим інженером, якого боялася".

У цьому світі з дверима й інтер'єрами, що змінюються, в Андре тільки два абсолюти, дві точки відліку — годинник і квартира. Він дуже боїться втратити будинок, регулярно влаштовуючи скандали: "Вам не дістанеться моя квартира, я знаю, що ви мрієте здати мене в пансіон…"

"Ця п'єса для мене є універсальною, я не намагався точно розповісти свою історію, мені хотілося висловити в ній свої страхи", — зауважив Флоріан.

У результаті Андре-Ентоні опиняється таки в пансіоні (у фільмі "Батько" герой виходить із квартирного коридору — до лікарняного).

Там він починає плутати дочку з доглядальницею, а потім і з матір'ю.

І ось тут велика різниця в трактуванні фіналу Зеллером і Жирковим.

Метафізика вистави "Батько"

Ентоні Гопкінс грає впевнену в собі, західну "надлюдину" — успішну, заможну (хочеться пвідмітити: як Лектер), яка раптово, через хворобу, втрачає свою силу. "Я ніби розгубив усі свої листочки. Дерево без листя, — безпорадно зізнається Ентоні. — Коли за мною прийде мама? У неї були такі великі очі. Вона до мене приїде? Моя мама", — запитує герой у доглядальниці.

У фільмі в Гопкінса не дуже вдається викликати співчуття до цієї надлюдини, яка втратила свої здібності, але, власне, до того мало проявляла людських почуттів і слабкостей. Він знову згадує в кінці: "Що вони зробили з моєю квартирою, мені ніде буде схилити голову? Але мій годинник на моїй руці — це точно…"

У постановці Жиркова бачимо іншого персонажа. В інтер'єрі лікарні-пансіону виділятиметься скульптура ангела. І глядачам дають зрозуміти, що головний герой уже ніби перебуває у двох світах: земному та потойбічному. І коли, голий, у памперсі, Андре у виконанні Стефана дивиться вгору та проникливо каже: "Мамо, я хочу до тебе", — то він ніби вже реально звертається до своєї матері, яку бачить у метафізичному світі.

Виникає третій абсолют — його мама, яка пов'язує два світи: потойбічний і земний. І для будь-якої матері — її діти — завжди малюки, хоч би скільки їм стукнуло років. І коли ми чуємо голос доглядальниці: "Ми одягнемося та підемо гуляти в парк. До дерев і листя. Гаразд? Ти згоден. Давай, малюче", — ми розуміємо, що Андре незабаром вирушить гуляти не в лікарняний парк, а зі своєю мамою — в іншому світі. І акцент тут не на "фізичному краху" головного героя

У заключних кадрах стрічки Зеллера камера переходить на лікарняне вікно, за яким показані шумливі літні дерева, нібито кажучи: одне дерево розгубило своє листя, інші, навпаки, тільки їх створили: нещадний, але природний кругообіг природи. А у виставі акцент зроблено на зв'язку між двома світами та вічного зв'язку матері та дитини, яка й стає кульмінацією твору, а зовсім не змінюваність людських поколінь.

Тому постановка Жиркова і, відповідно, гра Олега Стефана вийшли набагато глибшими, ніж в оригінальному трактуванні автора. І так стається.

Найближчі дати вистави: 11 та 22 лютого.