Топ-5 фільмів про рок-зірок. Елвіс красується, Моррісон буйствує, Елтон не ладнає з батьком, Меркьюрі творить

13 квітня світ відзначає Міжнародний день рок-н-ролу, хоча пов'язана з ним історична подія сталася на день раніше. 12 квітня 1954 року білий музикант Білл Гейлі (Bill Haley) записав сингл "Рок цілодобово" (Rock Around The Clock), який став знаковим у новому музичному напрямку. Але й тут не обійшлося без кіно. Пісня насправді стала мегапопулярною лише як саундтрек фільму "Шкільні джунглі" (1955) — тут на неї чекав фурор. Рок-н-рол породив яскравих зірок, які піднялися на вершини хіт-парадів і достатку.

Фокус дасть вам п'ять ударних фільмів про них.

Саме народження рок-н-ролу відбувалося приблизно так. Темношкірі раби, яких звозили в Америку з Африки, на втіху собі вигадали три типи пісень: релігійні (спіричуелс), трудові та блюз. А ритм для них був захоплений із Африки — шаманський. Після війни між Північчю та Півднем у США було розпущено військові духові оркестри, афроамериканцям білі стали за копійки продавати духові інструменти. Блюз став основою джазу та висунув на перший план темношкірих зірок-джазменів: афроамериканці взяли реванш за століття принижень.

У середині сорокових було винайдено електрогітару. Блюз (у перекладі — "сумний") — музика сумна, а молоді потрібна була танцювальна. І темп блюзу став прискорюватися в дусі ковбойських танцюльок, що і є кантрі-енд-вестерн. Формула нового жанру: чорний ритм-енд-блюз + білий кантрі-вестерн = рок-н-рол.

Саме слово "рок-н-рол" вигадав білий діджей радіостанції Клівленда Алан Фрід. Ритм-енд-блюз як музика чорних був під негласною забороною. Щоб протягнути швидкотемповий чорний блюз, Фрід його переназвав у рок-н-рол (rock-n-roll), тобто "крутись-і-гойдайся" — ті ж танцюльки.

Першими зірками рок-н-ролу стали чорношкірі музиканти: Літл Річард, Фетс Доміно, Чак Беррі — ще з десяток імен. До того ж вони стали популярними й у білої молоді. Першою зіркою рок-н-ролу серед білих виконавців став співак гітарист Білл Гейлі, а королем нового стилю став легендарний Елвіс Преслі. Про нього й наш перший фільм.

"Елвіс" (2022). Перше пробудження звіра рок-н-ролу

• США, Австралія, 2022, драма, мюзикл
• У ролях: Остін Батлер, Том Генкс, Олівія Деджонг

У стрічці перший потужний виступ Елвіса Преслі обставлений як магічний ритуал. Спочатку юний Елвіс слухав чорний госпел і блюз у протестантських церквах. Преслі звернув увагу, що шаманська музика дуже добре лягла в русло свіжовигаданих служб протестантських церков Америки. Він побачив, що створений там особливий настрій — суміш молитов і музики — досить швидко допомагає темношкірим парафіянам впадати в транс. Преслі запам'ятав ці прийоми та їхню дію на маси. І ось новачок — на сцені, білий хлопець виконує чорну музику. І одразу — найсильніша, трансова реакція жіночої частини зали, у тому числі на сексуальні ритмічні рухи співака.

Що стосується музики, то у фільмі майстерно вставлені фатальні повискування електрогітари у виконанні Елвіса. Такого інструмента не могло бути 1955 року — гітара так "завила" наприкінці 1960-х. Але автори хотіли показати магічні можливості року, те, як якась нова електрична сила містично впливає на юних слухачів і особливо слухачок — буквально зносить їм дах.

Хлопчина, який нещодавно водив вантажівку, стає мільйонером, "королем рок-н-ролу", володарем дум і законодавцем мод. Але піднявся Елвіс Преслі так високо не без допомоги продюсера полковника Паркера, а той запросив за свої послуги надто велику ціну — свободу.

"Богемна рапсодія"/Bohemian Rhapsody: шлях генія

• США, Великобританія, 2018, біографія, драма, музика
• У ролях: Рамі Малек, Люсі Бойнтон, Джозеф Маццелло

Фільм "Богемна рапсодія" (2018) за бюджету $52 млн у прокаті зібрав майже $1 млрд — абсолютний рекорд для музичної біографічної стрічки. Учасники рокгурту Queen втілили в ній свою історію, витративши на це вісім років.

У фільмі вокаліста гурту Фреді Мерк'юрі грає не надто на нього схожий актор Рамі Малек, який за цю роль отримав "Оскар" і "Золотий глобус". Магію та силу голосу Фредді він передає своїми величезними світлими очима (у Фредді — карі) — дивовижний режисерський хід.

Фільм "Богемна рапсодія" перевернув уявлення про Мерк'юрі. Виявилося, що лідер гурту Queen — сором'язлива, невпевнена в собі людина, а його творчість має релігійний характер — цього не очікувалося на тлі його поведінки на сцені та скандалів, які роздмухують медіа.

Композицію "Богемної рапсодії" в стрічці продюсер не дозволяє пускати у радіоефір. Він справедливо зауважує: крім того, що вона має неформатну довжину — 6 хвилин, так ще й не зрозумієш, про що вона. Досвідчений менеджер, який працював із Pink Floyd, безпосередньо запитує автора, тикаючи пальцем у роздрукований текст пісні: "А що таке "басмала"?" Фредді не відповів. Але не став нічого переробляти. І, пішовши, кинув камінь у вікно студії.

Чому Мерк'юрі не став пояснювати зміст слова "басмала"? Та тому, що це вступ перед кожною молитвою в Корані: "В ім'я Аллаха, Милостивого та Милосердного". Важко пояснити менеджеру, навіщо автор туди це вставив. Співак взагалі не надто намагався розжовувати зміст "Богемської рапсодії", розповідаючи в інтерв'ю: "Це одна з тих пісень, які змушують вас домислювати. Я вважаю, що всім треба просто слухати її, думати про неї, а потім уже робити здогади щодо того, про що вона".

У стрічці очевидно, що Мерк'юрі — геній. А геній — від латинського "дух". Тому попри гіперсоромність Фредді, наддивакуватість і суперчутливість, у його присутності іншим членам колективу якось не по собі. І, звичайно, на хлопців діє космос творінь Фредді Мерк'юрі, їхня сила, що стоїть із іншого боку реальності. Більшість його речей — гімни (з релігійним відтінком), що дивно для року.

Незабаром у Фредді Мерк'юрі від слави та грошей запаморочилося в голові, він кинув групу в 1984 році, пішовши в загули та працюючи над сольником. Але він зрозумів: Queen — його храм, його товариші за духом. Він без них не може. Кульмінація стрічки — Фредді просить вибачення в друзів-соратників, кається, отримує прощення й лише тут зізнається, що має СНІД. До того ж він не злякався: "Не шкодуйте й не співчуйте мені, просто допоможіть мені бути тим, хто я є — артистом" (пам'ятаєте рядок про непотрібність співчуття з "Богемної рапсодії"?). У Фредді Мерк'юрі настільки сильний дух, що він не боїться смерті, яка наближається. Останні шість років (1985–1991) Queen творили всі разом і зробили стільки, скільки інші й за двадцять не встигнуть.

Рамі Малек отримав за роль Фредді заслужений "Оскар".

"Сінг Стріт"/Sing Street: історія дорослішання

• Ірландія, Великобританія, США, 2016, комедія, драма
• У ролях: Фердія Волш-Піло, Келлі Торнтон, Марія Дойл Кеннеді

На сайті Rotten Tomatoes рейтинг цієї стрічки складає 95%. І глядачі підтримали — бюджет окупився вчетверо. Ми поділяємо захоплення і одних, і інших — і текст, і візуальна складова тут вища за дах. "Сінг Стріт" — це практично бездоганна стрічка, що поєднує в собі риси соціального фільму та мюзиклу.

Вона не про конкретну рокзірку, а взагалі про становлення хлопця як особистості — через музику.

Романтичний підліток Коннор через фінансові негаразди батьків змушений перейти з приватної школи до державної на релігійній основі. У новому середовищі він стикається з грубістю й невіглаством — його в школі "пресує" хуліган. До нього прискіпується викладач — католицький священик. Але хлопець не здався — незабаром він обзаводиться друзями та закохується в красуню-старшокласницю.

Щоб підкотити до дівчинки, Коннор придумав легенду, що запрошує її на зйомки кліпу його рокгурту. Звучить? Усе це круто, тільки одна проблема: гурту поки що немає. Доведеться його терміново сколотити. Гурт назвали за назвою школи Sing Street.

Занурившись у музичну стихію, хлопці беруть відповідальність за себе, свою творчість і починають дорослішати. У фільмі ми чуємо Rio, Duran Duran, A-ha. Та й у Коннора з друзями поступово починають виходити свої хіти. І викладач-придира отримає гідну відповідь — у пісні.

Пройшовши через масу неприємностей, у тому числі через розлучення батьків, Коннор виходить із цього переможцем.

Фільм дужек надихає.

"Рокетмен"/Rocketman: сповідь покинутої дитини-вундеркінда

• США, Великобританія, 2019, біографія, драма, мюзикл
• У ролях: Тарон Еджертон, Джеймі Белл, Річард Медден

Комусь пощастило з батьком, Реджинальду Двайту (майбутній Елтон Джон) навпаки. Життя зірки в стрічці визначається нелюбов'ю до Реджі батька-військового. Мабуть, він не любив свою дружину, матір Елтона, і переніс цю нелюбов на сина. Батько не любив завзято, самозабутньо й твердо!

— Ти обіймеш мене? — спитав якось маленький Реджі тата.

— Навіщо? Ти ж не дівчинка? — відрізав батько.

Ці слова й визначили долю зірки: якщо для того, щоб тебе любили, треба стати дівчинкою — він стане нею.

Двайт був дитиною-ізгоєм, яку всі ігнорували. Окрім бабусі, яка сказала: "Я завжди знала, що ти в мене особливий". Саме вона сприяла його музичним успіхам, які він робив із чотирьох років (як і Моцарт, твори якого він грав у Королівській Академії).

Як тільки Реджі сідав за фортепіано, у порожнечу його серця з небес починала водоспадом литися божественна музика, яка робила його слухачів щасливими. Наче небеса компенсували йому брак батьківської уваги.

Усі його наступні артвитівки: клоунські костюми, гігантські повітряні кулі на сцені — спроби влаштувати собі свято, немов дитині в "Макдональдсі" на день народження. Проте сам Елтон Джон не знаходив особистого щастя.

Ставши вже світовою зіркою, він приїхав до тата, який давно на той час покинув його матір. У того була нова сім'я — двоє пацанів.

"Вони твої шанувальники", — сказав із усмішкою тато. Коли принесли платівку для автографа, і рокстар почав підписувати "Татові…", той перебив його: "Напиши Артуру. Це для мого товариша зі служби — твого шанувальника". Зрозуміло, що через двадцять років бідний Елтон не дочекався обіймів. Звідси депресії та спроби суїциду.

Елтон Джон, ця вічна дитина (як, власне, і Моцарт, і Елвіс), влаштовувала свято для глядачів на публічному боці свого життя й мучилася від самотності — на її закулісному, інтимному боці. Американський коханець-менеджер просто використовує його геній, доводячи до шаленства зрадами. Вийшовши за Елтона заміж, його намагається витягти з ями мила жінка-звукорежисерка, але безрезультатно.

На зустрічі психологічної групи Елтон Джон у своїй фантазії бачить себе десятирічним щербатим товстуном. І хлопчик себе ж — дорослого — зворушливо просить, як просив батька: "Обіймеш мене?".

Елтон мириться з родичами, друзями, поетом-співавтором Топіном, знаходить нову родину й усиновлює дітлахів. Тріумфально звучить хіт I'm Still Standing.

"Дорз"/The Doors (1999): згоріти на роботі

• США, Франція, 1999, біографія, драма
• У ролях: Вел Кілмер, Мег Раян, Кайл Маклаклен

У фільмі показано, як два колишні студенти кіношколи Рей Манзарек і Джим Моррісон зіткнулися на каліфорнійському пляжі, і ось тоді саме таку назву для їхньої спільної групи запропонував Джим. Ерудованому клавішнику Манзареку вона здалася попсовою. Але він тут же провів асоціації з романом Олдоса Гакслі "Двері сприйняття. Рай і пекло" та захопився точно знайденим образом. Doors — двері в інше!

Для характеру творчості Джима Моррісона неабияке значення мала й перша книга Ніцше "Народження трагедії з духу музики", де німецький філософ визначав дві основні засади в культурі: аполоннічну й діонісійську. Перша — споглядальність, спокій, розум. Друга — екстаз, магія, стихія. Джим Моррісон не тільки вважав за краще другу, але навіть заявляв, що він сам — живе втілення бога Діоніса. Якось він зауважив в інтерв'ю про свій гурт: "Нам ніколи не вдавалися денні виступи. Мені здається, нам потрібна ніч і своєрідна театральна атмосфера для роботи. У денному світлі є щось, що розсіює магію".

Але його "діонісизм" переходив усі межі. Запої та п'яні вибрики, демонстрація зі сцени статевих органів стали "робочими буднями" рокзірки. На Джима Моррісона було заведено близько двадцяти справ про "порушення правопорядку". Але він продовжував вірити, що такий спосіб розуміння реальності найприйнятніший для поета. А саме поетом вважав себе Моррісон насамперед. Дійсно, його вірші були яскравими та самобутніми ("Мої вірші схожі на голодних вовків, але вірш про тебе прекрасний ...", "Райдуга в грозу — світ із кольорових смуг ...").

У фільмі є кумедна знакова сцена. Джим Моррісон зустрічає художника, короля попарту Енді Воргола на вечірці. Камера фокусується на золотому телефоні, який Воргол пропонує Моррісону, кажучи: "Хтось дав мені цей телефон... Мені сказали, за допомогою нього я можу поговорити з Богом. Але мені нічого поки сказати. Бери".

Моррісон дзвонить через якийсь час. На тому кінці лунає голос Воргола. Джим мовчки залишає золотий телефон бездомному.