60 років тому стартувала бітломанія. Чому пісні The Beatles одразу захопили планету

26 квітня 1963 року було випущено стереоверсію першого альбому британської групи The Beatles під назвою Please Please Me. Приблизно з цього моменту почалася підліткова істерія, яка до кінця 1963 року охопила планету: дівчатка (і рідше хлопчики), побачивши ліверпульську четвірку на сцені, починали верещати й плакати, деякі непритомніли. Перші шпальти світових таблоїдів, які до цього ніколи не розміщували інформацію про музику, вперше вибухнули статтями про The Beatles — але не як про музичне явище, а як про соціальне. До того ж із явною ворожістю до нового культу: світ дорослих був збентежений.

Фокус розбирається в причинах цієї масової любові до бітлів, яка триває донині.

Почнемо з того, що в США наприкінці 1950-х уже починала верещати публіка на концертах Елвіса й темношкірого короля фанку (танцювальний ритм-н-блюз) — Джеймса Брауна. Ми вже розмірковували про те, як виник рок-н-рол. Афроамериканці, яких пригнічували білі, винайшли ритм-н-блюз, а з його схрещення з білим кантрі-вестерном виник рок-н-рол.

Усередині блюзу та рок-н-ролу був захований великий ривок до свободи — те, про що мріяли багато поколінь афроамериканців. Співати про це відкрито було не можна, і все це вилилося в лірику — про вільніший прояв любові. А тут якраз і нагрянули 1960-ті — з їхніми студентськими бунтами та сексуальною революцією.

Будь ласка, будь ласка. Перший хіт The Beatles

Зверніть увагу, що перший мегахіт Джеймса Брауна, який вийшов у березні 1956, називався майже так само, як і перший хіт бітлів — Please Please Please. Це — пристрасна благання про кохання.

"Будь ласка, будь ласка, не йди,

Мила, будь ласка, не йди, так, о, так, не йди,

Я так тебе люблю,

Ти знаєш, що ти вчинила зі мною несправедливо,

Твій кинджал встромився в мене.

Будь ласка, будь ласка, не йди.

О, о так, дівчинко, я так люблю тебе,

Мила, візьми мою руку,

Будь ласка, будь ласка, не йди".

Зверніть увагу, які шаманські викрутаси Браун виводить на сцені та як реве зал.

Уся ця рок-н-рольна та ритм-енд-блюзова магія, проникаючи на манірні Британські острови, "підриває" тамтешню молодь.

The Beatles до запису свого першого диска існували вже два роки та за цей час встигли дати безліч концертів у різних клубах Ліверпуля та Гамбурга — написаного ними для першого альбому матеріалу було з головою.

Але ударною піснею вони вирішили зробити Please Please Me. І не помилилися — композиція спочатку вийшла у вигляді синглу та стала першою піснею The Beatles, яка досягла найвищого місця в британських хіт-парадах.

Про що вона? Про те ж, про що й у Брауна, тільки відвертіше.

"Будь ласка, принеси мені задоволення.

Знаєш, ти ніколи навіть не намагалася, люба.

Давай (Давай) Давай (Давай)

Давай! (Давай давай! (Давай!)

Будь ласка, будь ласка, гей, як я подобаюсь тобі,

Будь ласка, принеси мені задоволення, о так, як це роблю я".

На мою думку, досить відверто.

Ось у репліці "давай (давай!) — Come on (come on) — головний ключ популярності, вже в самому першому хіті: давай — розкрийся, давай — не бійся, відривайся, танцюй. Хапай свободи — скільки забрешеш! Формула: свобода + кохання = вільне кохання. Це — предтеча сексуальної революції.

А на вигляд — начебто пристойні хлопчики в костюмах. Але "дорослих" не обдуриш: у купі статей відразу четвірку почали таврувати за зайву розв'язність (це вони ще волосся не відростили) і за поведінку їхніх фанів. Хоча музиканти до чого?

Однак деякі критики, ледве заплющивши очі на істерію навколо пацанів, не стали, як водиться, обзивати їх "одноденками", а відзначили мелодійність і зіграність колективу. Воно й зрозуміло: бітли відточували свій стиль і матеріал по 12 годин на день у портових шинках.

Союз чотирьох стихій "Бітлз"

І тут криється ще один плюс у порівнянні з солістами на кшталт Елвіса Преслі чи Джеймса Брауна: у групі було четверо хлопців — на будь-який дівочий смак. І водночас вони на сцені виглядали єдиним цілим.

Я звернув увагу, що всі вони, як різні стихії. The Beatles — немов союз чотирьох першоелементів: Джон Леннон (вогонь) — Пол Маккартні (вода) — Джордж Гаррісон (повітря) — Рінго Старр (земля). Буйний, затишний, небесний та приземлений. І все це зійшлося на сцені в гармонії та видало п'ятий елемент, який древні греки називали ефіром (Люк Бессон вкрав для свого фільму в греків ідею) — це якась творча божественна субстанція, яка наділяє енергією безсмертя й здатна перетворювати світ. Схоже на поняття духу. Була навіть книжка про The Beatles, де розповідалося, що п'ятим членом гурту був Бог.

І ось цей "ефір" безвідмовно діяв на публіку.

Коли велика рокгрупа розпалася, кожен із учасників почав рухатися в бік своєї стихії (жіночі половинки кожен підібрав за своєю природою), але все далі від точки перетину. Тому божественно-ефірного в їхніх речах, написаних окремо один від одного, поменшало.

Грати й співати, не чуючи себе

Але в 1963 році хлопці були в силі. Я не можу сказати, що це було "моєю" музикою, але для старших, як, наприклад, лідера рокгурту "Машина Часу", The Beatles означали дуже багато. Андрій Макаревич так висловився про бітлів: "Це більше, ніж музика. Я себе вважаю людиною, далекою від фанатизму та не схильною до істерії. Але в пору бітломанії я був абсолютно ненормальним. У мене був вівтар, там стояли, як іконки, пластилінові божки — "Бітли", і я там молився".

Це з тим, що в СРСР The Beatles не пустили — боялися бітломанії.

Перші її ознаки з'явилися навесні 1963 року. А далі — більше. На стадіонах і в концертних залах стояло таке ревіння, що музиканти не чули себе. Від просто великої популярності бітломанію відрізняла атмосфера масової істерії.

"Людський шум забивав нас геть-чисто. Зрештою, я став грати тільки слабку частку замість постійного біта. Все одно я не чув себе, попри будь-які підсилювачі. У залах ми раз у раз стояли занадто далеко один від одного. Вживу ми виконували наші речі набагато швидше, ніж на платівках, головним чином тому, що самі себе не чули... Іноді я вступав не вчасно, бо часто-густо не уявляв, яке місце ми граємо. Доходило до того, що ми вдавали, нібито співаємо, особливо якщо першило в горлі", — розповідав ударник Рінго Старр.

Джон Леннон із властивою йому іронією зауважив про це: "Думаю, ми могли б відправляти замість себе чотири воскові постаті, і натовпу б цього вистачало. Концерти The Beatles більше не мають нічого спільного з музикою. Це просто дикунські обряди".

Тому з 1966 року The Beatles перестали виступати, аби лише записувати альбоми — і вже стали міфічними фігурами за життя. Бітли позиціонували свої образи — пасіонарних підлітків — у піснях, потім вони стали брендом, а потім усі разом вони стали міфологічним втіленням юності: мультфільм "Жовтий підводний човен" (1969) закріпив їх у цьому статусі.

Тільки любов

У 1970 році The Beatles розпалися. Підсумок: 13 альбомів, 211 пісень. Більшість альбомів досягали в чатах першого місця. Офіційно в США продано 163 млн їхніх дисків. У всьому світі — понад двісті. Це абсолютний рекорд.

До The Beatles у рок-н-ролі було буквально кілька хітів, після — близько сотні.

Якщо до їхньої виконавської майстерності можна причепитися, то композиторський геній у них поза критикою: були альбоми, що практично складаються з хітів.

Пропагуючи "свободу" та "кохання" у своєму гімні-заповіті All You Need Is Love, вони залишили тільки "любов". Але й про свободу не забули — цей великий трек починається з мелодії "Марсельєзи", гімну Французької революції.

Важливо

Лідери Євробачення-2023. Хто буде головним конкурентом України у Ліверпулі