Канни-2023. За що нагородили три головні фільми і чому найкращий залишився без призу

Організатори фестивалю в Каннах цього року заборонили маніфестації з приводу російсько-української війни, хоч і не обійшлося без перфомансів на цю тему: блогерка з України облила себе червоною фарбою, що імітує кров. Також було зроблено шляхетний жест із боку французької зірки: Катрін Денев прочитала зі сцени форуму вірш Лесі Українки "Надія" на підтримку нашої країни, і від хвилювання навіть забула відкрити фестиваль — їй нагадали.

Що стосується підсумків форуму, то критики зазначили, що позаконкурсний фільм Мартіна Скорсезе "Вбивці місячної квітки" виявився сильнішим за призерів. Усі фільми, які були відзначені цього року, були про сім'ю та внутрішні стосунки — іноді на тлі громадських катастроф. Фокус розбирає головних призерів фестивалю у Каннах.

Треба сказати, що і "Вбивці місячної квітки" Скорсезе теж стосуються сім'ї: один із головних героїв фільму, якого грає Леонардо Ді Капріо, одружується з багатою індіанкою. Невідомо, чому фільм Скорсезе не брав участі у конкурсі Канн-2023. Можливо, це пов'язано з похилим віком майстра (йому 80 років) і хтось побоювався провалу нового полотна. Проте, судячи з реакції, успіх "Убивць" перевершив найсміливіші очікування і став буквально сенсацією фестивалю, де Скорсезе влаштували 9-хвилинні овації. На що Фокус зауважив, що якщо фільм так склався з Каннами, то тепер він — перший претендент на "Оскар".

"Траєкторія падіння" Жюстін Тріє — Золота пальмова гілка

Основний приз дістався француженці Жюстін Тріє. Точний переклад назви її картини "Анатомія падіння" (фр. Anatomie d'une chute). Назва — оммаж у бік американського судового детективу "Анатомія вбивства" (1959) Отто Премінгера.

За жанром "Траєкторія падіння" — мікс судового детективу та сімейної драми з напругою, як у психологічного трилера. Сюжет такий. З верхнього вікна свого будинку у французьких Альпах випав чоловік. Загинув композитор, письменник та викладач в одній особі Самуель (Самуель Теїс). Його дружина під час події перебувала у сусідній кімнаті.

Дружина композитора — Сандра (Сандра Хюллер), успішна письменниця, німкеня за національністю, яка переїхала до Франції разом із чоловіком і досі не освоїла французьку: вдома вони розмовляють англійською.

У них син-підліток.

Сім'я жила заможно, на околиці. Замкнено. Тому свідків немає, окрім сина подружжя.

Вся судова машина наразі спрямована на з'ясування їхніх відносин. Стало відомо, що чоловік та дружина конфліктували. Напередодні загибелі була сварка.

Преса зазначала, що фільм побудований на гострих діалогах, де поступово оголюється розпад стосунків між композитором та письменницею. Під зовнішньою формою — елітної, успішної сім'ї поступово розкривається їхня внутрішня нелюбов, відторгнення один від одного.

Єдиний свідок — син пари (після аварії, який частково втратив зір) — починає сумніватися в невинності матері.

Ще один герой картини — домашній пес. Цікаво, що якусь роль у розгадці справи зіграє собака.

Режисер не дає однозначної відповіді на запитання "хто винен", а лише підводить до нього глядача.

"Зона інтересів" Джонатана Глейзера — Гран-прі

Вважається, що у британського режисера та кліпмейкера Джонатана Глейзера ("Побудь у моїй шкурі") велика схильність до естецького формалізму. Так чи інакше, але в цій роботі ця його властивість втілена повною мірою. "Зона інтересів" є вкрай вільною екранізацією однойменного роману Мартіна Аміса.

На початку стрічки глядач бачить чудовий сімейний пікнік: батько, мати, дві дівчинки, два хлопчики та немовля. Вид на озеро. Мальовничий сад. Все ок, крім однієї деталі: голова сім'ї – комендант табору смерті – Освенцима. "Зоною інтересів" у Третьому рейху називали саме цей концтабір.

Британський постмодерністський письменник Мартін Аміс виклав свою історію від імені трьох оповідачів: коменданта концтабору, високопоставленого есесівця та бригадира зондеркоманди. Усі вони намагаються розгадати таємницю головної героїні, дружини коменданта. За книгою у коменданта та його дружини — розлад у стосунках. Вона має коханця-офіцера. У фільмі ж у сім'ї все гаразд.

Картина будується на одному протиставленні: є зовні прекрасна сім'я, вони вирощують ідеальний сад. Та тільки він межує з концтабором. І старий єврей – слуга в одязі – регулярно розкидає в "райському" саду людський попіл як добриво для рослин.

Образ концтабору створюється через звуковий ряд: гавкіт собак, крики, постріли. Від саду він відокремлений високою стіною. За нею видно пару від чергового залізничного складу, що прибуває на станцію, і висока труба крематорію, звідки валить чорний дим.

Роль коменданта Рудольфа Гесса дісталася Крістіану Фріделю, який грав учителя з "Білої стрічки" (2009) австрійського режисера Міхаеля Ганеке. Власне, ідея "Зони інтересів" перегукується з "Білою стрічкою" та іншими картинами австрійця: під благообразною зовнішньою оболонкою часто виявляється безстороннє підґрунтя.

Старший син Рудольфа Гесса збирає іграшкових солдатиків, молодший — золоті зуби колишніх в'язнів і при цьому вся сім'я ходить виключно в білому одязі і намагається підтримувати вдома ідеальний порядок, не звертаючи уваги на прикордонну стіну.

Багатьом критикам не подобалася така "лобова" метафора. До речі, у "Кумедних іграх" (2007) Ганеке сусіди-кати теж воліли носити біле. Традиції?

"Рагу Додена Буффана" — найкращий режисер Чан Ань Хунг

Якщо дві попередні роботи показували якусь зовні ідеальну сім'ю, а при найближчому розгляді виявлялося, що "все прогнило в Датському королівстві", то французький режисер в'єтнамського походження Чан Ань Хунг зняв кулінарно-еротичну утопію.

Картина також заснована на романі — "Життя і пристрасть Додена Буффана" (1924) Марселя Руффа.

Точний переклад назви картини — "Пристрасть Додена Буффана". У фільмі показано дві пристрасті Додена — це кулінарія та громадянська дружина, вона ж — помічниця. Тут теж дія починається в саду, де Ежені ретельно вибирає овочі та фрукти для обіду. Трохи згодом головні герої згадують, що історія людства почалася з трапези, яку розділили Адам та Єва, а саме вона йому піднесла яблучко.

Актор Бенуа Мажимель грає геніального кулінара Додена Буффана. Той вигадує рецепти вишуканих страв. Ежені (Жюльєт Бінош) називає себе його куховаркою, але насправді вона помічниця і майже співавтор — втілює на кухні його кулінарні фантазії.

Доден і Ежен закохані і один в одного і в кулінарію. Один із епізодів: він поміщає очищену грушу в сироп, погладжуючи її круглі боки. А потім ми бачимо в ліжку оголені форми помічниці, що точно повторюють грушу, і рука шеф-кухаря ніжно пестить вже їх.

Критики стверджують, що Чан Ань Хунгу вдалося з азіатською скрупульозністю передати поезію кулінарії, в яку Доден перетворює навколишню дійсність, включно свою пристрасть до Ежені.

Дія розгортається в декадентський період Belle Époque, який славиться своїми надмірностями та модерном. Тому наприкінці XIX століття Доден приймає у себе за трапезою "кращих людей міста": лікаря, фінансиста, юриста.

Ця кулінарна вистава не закінчується на похмурих тонах, як "Меню" Марка Майлода про кухаря-віртуоза з маніакальними нахилами (Рейф Файнс), а цілком собі по-сибаритськи.

Ось тільки одна проблема: Доден, який любить Ежені, ніяк не може добитися від неї згоди на пропозицію руки та серця. А може, це і є втілена французька мрія: навіть одруження від чоловіка ніхто не вимагає?

Дві години у фільмі — приготування їжі. 15 хвилин — любовні втіхи.

І те, й інше показано мистецтвом, що потребує повної віддачі. Говорять, що всю їжу на знімальному майданчику готували по-справжньому, без бутафорії. Усе це відбувається у замку на Луарі. "Прекрасна епоха" закінчилася з Першою світовою.

Загалом, колишній в'єтнамець Чан Ань Хунг отримав свій приз за створення справжнього французького раю, що смачно пахне. Без домішок проблем. Судячи з нагороди, він зробив це без вульгарності, що, звичайно, говорить про нього як про великого майстра.

Важливо

Каннський кінофестиваль 2023: п'ять найцікавіших суконь на церемонії нагородження