"Ми, наші улюбленці та війна". Чому прем'єра фільму Птушкіна про котиків і левів пройшла тріумфально

Передпрем'єрний показ дебютного документального фільму "Ми, наші улюбленці і війна" тревел-блогера і телеведучого Антона Птушкіна в кінотеатрі "Жовтень" пройшов тріумфально. Фільм розповідає про те, як багато волонтерів під час війни рятували покинутих господарями тварин. Фокус ділиться враженнями від презентації фільму.

Стрічка настільки всім сподобалася, що Птушкіну, творцям і героям картини зал, стоячи, влаштував овації на кілька хвилин.

Перед показом Антон Птушкін зауважив: "Мені всі говорили, що дивно під час війни знімати про тварин, а не про людей. Але в тому й річ, знімали про тварин, а фільм вийшов про людей". Відеоблогер сказав, що поштовхом для фільму послужили відомі фотографії українців-біженців, які мчали вокзалами, притискаючи до себе котів і собак.

Канадці та Птушкін

Режисер-дебютант просив стрічку суворо не судити, бо, мовляв, він — не документаліст. Тут Антон, звісно, кокетував. По-перше, він зняв десятки потужних тревел-репортажів (луганчанин став знаменитим ще у 2017-2018 роках як ведучий телепрограми "Орел і решка"). А після початку вторгнення почав знімати і на іншу тематику, наприклад, про пса Патрона — помічника саперів. По-друге, фільм зроблений у копродукції з канадською компанією Yap Films, яка спеціалізується на документальних фільмах і серіалах. Yap Films двічі вигравала премію "Еммі" і тричі була номінована на неї.

І канадці — екстракласу, і 39-річний Птушкін, зрозуміло, не новачок у документальних зйомках: у його YouTube-каналу 5,5 млн підписників. У Антона оманлива зовнішність ботана, насправді він — досвідчений медіабізнесмен, талановитий журналіст і чудовий комунікатор.

Одразу скажу, фільм "Ми, наші улюбленці і війна" зроблено дуже професійно. Це не "київська школа документалістики". Мені доводилося за довоєнних часів бувати на наших фестах документального кіно — не кожен витримає цей сповільнений "акваріумний" темп оповіді та нескінченний хронометраж: можна тільки загартувати характер.

Автори стверджують, що в підсумкову версію "Ми, наші улюбленці і війна" увійшла приблизно чверть відзнятого матеріалу, зйомки тривали півтора року: з весни 2022-го до другої половини 2023 року. Вірю, бо всі ці 1 година 20 хвилин дивляться на одному диханні: ритм, історії, характери — все динамічно, виразно і в розвитку. Не відірвешся.

Люди і звірі

У картині кілька сюжетних ліній. Герої фільму — як люди, так і тварини. Як преамбула йдеться про те, що безліч тварин залишилися під замком, коли мільйони українців стали емігрувати в перші дні й тижні повномасштабного вторгнення РФ. Так, були громадяни, які, притискаючи до себе домашніх улюбленців, тікали разом із ними. Але виявилося чимало й тих, хто не придумав нічого кращого, як замкнути котів і собак на ключ у своїх будинках і квартирах, не залишивши їх під чиїмсь опікою.

Однак знайшлися й ті, хто став виручати з кам'яного полону котиків і собачок. Наприклад, продюсер студії продакшена Дмитро Ревнюк. Він усіх своїх колег і родичів задіяв у цій благородній справі, організувавши так званий "ЗооПатруль".

Спочатку вони зламували квартирні замки, потім стали пробивати дірки в стінах, вибивати вічка і всовувати туди трубки, щоб тварини могли попити. Дивитися на Ревнюка — одне задоволення: його добре обличчя світиться, коли він розповідає про те, скільки відчував радісних емоцій, рятуючи братів наших менших. "Реакція врятованих котів і собак буквально окрилила мене", — каже з екрана під щасливий сміх залу цей чудовий чоловік.

Було сумно, коли після визволення окупованої Бородянки, його команда знайшла вже мертвого котика в ліжку. Здавалося, що той спав. "Дихає? Не дихає?" — неспокійно запитував Дмитро, і камера Птушкіна тривожно визирала з-за його плеча.

"Але це буквально один такий випадок, — сумно говорив Ревнюк, — тому, що до покинутих тварин у Бородянці неможливо було через тимчасову окупацію дістатися". А безліч випадків ми бачимо у стрічці, коли рятувальники змогли виручити бранців — і це було зворушливо і духопідйомно.

Окрема глава — щемлива історія бородянської кішки Глорії, вона ж Шафа. Її господарі вийшли з багатоквартирного будинку в Бородянці, але через масований ракетний обстріл не змогли повернутися додому. У будинок були прямі ракетні влучання. Під'їзд обвалився. І перська кішка Глорія-Шафа (друге ім'я їй дали рятувальники, не знаючи справжнього) зуміла на двох напівзруйнованих верхніх поверхах прожити два місяці. Це диво! Її витягували МНСники. "Ми бачили сюжет по телевізору про кішку Шафу, дивимося і впізнаємо — цей її злий погляд — вона не любить, коли її так беруть на руки", — розповідають господарі Глорії, і публіка в кінотеатрі знову сміється: трагічне й комічне в цьому фільмі йдуть пліч-о-пліч.

Персонажами фільму були не тільки маленькі тварини, а й ведмеді та леви. Дивно, але факт: виявляється у нас на Донбасі десятки заможних людей навіщось тримали ведмедів і навіть левів. Хижаки після вторгнення залишилися замкненими в клітках. Їх з великими труднощами звідти витягували — це не кицьки. Уже потім левів відправляли до зоопарків Європи і в національні парки Африки. "Я врятувала 50 левів", — гордо каже безстрашна київська волонтерка Наталя Попова. Один із "царів звірів" від відчаю пошкодив собі об ґрати голову. Але поступово ми бачимо, як він позбувається стресу і приходить до тями після багатомісячного відновлення — це чудово.

Запам'яталася і 79-річна засновниця Гостомельського притулку для тварин Ася Серпінська своєю фразою, яка має всі шанси стати крилатою: "Потрібно рятувати тварин, щоб залишатися людьми".

Весела глава присвячена легендарному чернігівському псу-саперу Патрону, де детально розказано його історію. Патрон — собака керівника піротехнічної групи управління ДСНС України по Чернігівській області Михайла Ільєва. "Пес Патрон важить 4 кг, а сила натискання протипіхотної міни — від 5 кг", — пояснює Михайло, чому порода джек-расселів стала популярною в саперній справі.

Історія військового із Запоріжжя — Артемія Дементія — у багатьох викликала сльози. До нього якось прибився бездомний собака. Антон Птушкін зустрівся з цією парочкою, які були нерозлучні. Але в травні 2023 року військовий загинув на фронті в Донецькій області. Пізніше волонтери знайшли його пса і передали родині солдата. М'які риси і прихильний до себе вираз обличчя видають в Артемії людину із золотим серцем. У картині — він ще живий, саме йому автори присвятили свій фільм.

Вражає у стрічці іноземна волонтерка, яка збирала в авто покинутих домашніх улюбленців просто біля лінії фронту під артилерійську канонаду — можна тільки дивуватися хоробрості та оптимізму цієї німецької жінки.

Закінчуючи огляд, хочеться сказати: попри те, що в стрічці багато різних трагічних моментів, загальне від неї враження — позитивне. Вона — про надію. Про те, що ці сильні люди, які рятують тварин від воєнного лиха, несуть світло в майбутнє. І тому воно навіть сьогодні, у важкі часи, здається світлим.