Очікуючи на біженців. Чи повернуться мільйони українців, що знайшли домівки за кордоном

Згідно з даними ООН на 19 грудня 2023 року, після збройного нападу РФ з України виїхали майже 6,34 млн громадян, з яких 5,93 млн наразі мешкають у Європі. Цифри дещо збільшилися у порівнянні з жовтнем, навіть незважаючи на те, що зараз дехто поїхав на зимові свята додому.

Втім, цього року кількість бажаючих провести різдвяно-новорічні свята в Україні зменшилась. Це зумовлено як вибором самих українців, для яких дорога додому значно ускладнена через повномасштабну війну, так і зміною у деяких країнах умов тимчасового захисту. Наприклад, у Ірландії термін, на який біженці можуть залишати свої помешкання, скоротили із 7 днів до 0. Це означає, що, поїхавши на Різдво додому, українці можуть втратити житло. Про наміри посилити контроль за поїздками в Україну тих, хто отримує в країні соціальні виплати й має посвідку на проживання, повідомили і у Норвегії.

На думку економістів та соціологів, кожен місяць війни збільшує частку тих, хто залишиться за межами України назавжди. Якщо діти пішли до школи, якщо відбулася інтеграція, ймовірність повернення таких родин на батьківщину вкрай мала. Так, дехто за минулий рік повернувся додому, але це одиниці: переважна більшість свій вибір у ділемі "залишатися чи повернутися" ще не зробила.

Нестача робочої сили: ринку праці України потрібні мільйони людей

З нестачею робочої сили Україна стикалася ще до початку повномасштабного вторгнення. Але зараз, коли понад 6 млн українців перебувають за кордоном, економічна ситуація перетворюється на справжню катастрофу. За оцінками Міністерства економіки, протягом наступних десяти років Україні доведеться додатково залучити на ринок праці 4,5 мільйона співробітників. Проте експерти кажуть: сподівання на повернення хоча б 60% з тих, хто поїхав, — просто мрії. Кейси інших країн говорять про повернення 60-80%, якщо еміграція тривала менше року, 40-50% — від року до двох, а далі мінус 10% кожен наступний рік.

Аналітик Аналітичного центру "Об'єднана Україна" Олексій Кущ підрахував: втрата 6 млн осіб економічно активного населення означає мінус 80 млрд доларів на рік від вітчизняного ВВП. Тобто, зазначає Кущ, вплив демографічних проблем на економіку є величезним. І якщо до України не повернуться мільйони громадян, які виїхали під час війни, доведеться запрошувати мігрантів з бідніших країн.

Економісти не перший рік кажуть, що єдиний шанс для України вибратися з бідності – це людський капітал. В сучасному світі у країн, що розвиваються, більше немає перспективи швидко зростати за рахунок експортно-орієнтованої індустріалізації, заснованій на дешевій робочій силі, як це відбулося у східно-азіатських країнах. Сподіватися на "велику аграрну державу" також немає сенсу: яким би успішним не було сільське господарство, в жодній з багатих країн воно не є драйвером зростання. Тому єдина надія – на експорт інтелектуальних послуг та інновацій.

Проте з людським капіталом є проблема: праця кваліфікованих та здібних людей затребувана по всьому світу. І українці, що сьогодні живуть та працюють за кордоном, все частіше замислюються над тим, щоб залишитися у Європі назавжди.

Згідно з опитуванням компанії Gradus, що було проведене у жовтні 2023-го, більшість мігрантів (62%) адаптувалась у країні перебування. А частка тих, хто планує залишитися, зросла за рік з 8% до 18%. Водночас частка українців, що планують повернутися додому, скоротилася з 67% до 63%.

У грудневому макроекономічному та монетарному огляді НБУ також йдеться про те, що вимушені переселенці — як ВПО, так і мігранти за кордоном — надалі поступово адаптуються на нових місцях проживання. Але якщо переселенці (ВПО) працюють на економіку України, то біженці допомагають розвивати виробництва та сферу послуг у інших країнах.

Млява тенденція відтоку: не мільйони, а сотні тисяч

Олександра з Одеси поки що не втрачає надії повернутися: вона з молодшою дочкою майже два роки живе у Литві, а чоловік із старшим сином – в Україні. "Важко, звісно, і морально, і фізично, а доньці доводиться вчитися у двох школах – у місцевій офлайн, а в українській – онлайн. Цього літа їздили додому, але на сімейній нараді вирішили, що нам з нею повертатися рано. Донька лякається вибухів до заїкуватості, ми з чоловіком просто не можемо на це дивитися щодня".

Пенсіонерка Валентина живе у Німеччині. Каже, що хоче повернутися до Дніпра, але її зупиняє фінансовий момент: незрозуміло, як і на що вона житиме в Україні. "Я вже багато років живу одна, тому туги немає – я звикла до самотності. В Україні пенсія мізерна, доведеться знову виживати. Плюс постійні обстріли. У Німеччині у мене і житло, і допомога, і медичне страхування. Все, що від мене потрібно, – це вивчати німецьку. Спочатку мені здавалося, що в мої 65 це неможливо, але поступово втягнулася, сприймаю це, як "роботу". До того ж, чудово усвідомлюю, що вдома на мене ніхто не чекає, нікому я там особливо не потрібна".

Юлія з чоловіком та мамою з березня 2022-го живе в Естонії. Найбільше додому хотіла її 77-річна мама, щодня ставила одне й те саме питання: коли ми поїдемо додому? Але за рік перестала рватися до рідного Києва навіть вона. Каже, що звикла до Тарту, і їй тут дуже подобається. "У нас із чоловіком взагалі цікава ситуація, — розповіла Юлія у розмові з Фокусом. — Я активно вивчаю естонську і при цьому впевнена, що після війни повернуся до України. Чоловік зупинився на рівні А2, каже, що йому достатньо, але при цьому налаштований залишитися в Естонії назавжди. Загалом, у нашій сім'ї повні розбрат та хитання у питанні повернення в Україну".

49-річний програміст Андрій — один із небагатьох, хто, маючи всі законні підстави та фінансові можливості жити та працювати у Польщі, повернувся до Києва.

"Чомусь для мене рік життя у Варшаві став своєрідною межею, — зізнається співрозмовник Фокусу. — Я внутрішньо відчув, що маю визначитися, з якою країною я пов'язую своє справжнє та майбутнє життя. Для мене це Україна. Порадилися із дружиною, запропонував їй із дітьми залишитися. Вона відмовилася, і в липні цього року ми з трьома дітьми повернулися до Києва. Ні про що не шкодую — я живу тим життям, яке сам обрав".

Експерти кажуть: деякі українці, дійсно, повертаються з еміграції. Але загальна статистика невмолима і каже про продовження відтоку українських громадян за кордон.

"Індивідуальний досвід ніхто не скасував, але все ж таки є і загальні тенденції, — відзначив у коментарі Фокусу аналітик Олексій Кущ. — І вони кажуть не про приток, а про мляву тенденцію відтоку — хай не мільйони, але сотні тисяч. На перший погляд, може здатися, що кожен, хто мав змогу та хотів поїхати, вже поїхав, але це не так. Батьки продовжують вивозити хлопчиків-підлітків 15-17 років, щоб вони не потрапили під призов. Дорослі чоловіки, які не хочуть воювати і чиї сім'ї живуть за кордоном, намагаються виїхати з країни у будь-який спосіб. Жінки продовжують виїжджати — комусь набридла постійна повітряна тривога, а комусь — невдалі пошуки роботи. І нарешті, відбувається повільна трансформація внутрішньо переміщених осіб у зовнішніх мігрантів".

Прогнози на 2024-й: навіть кінець війни — не гарантія повернення громадян

Українські біженці — далеко не перші біженці у світі, тому, щоб зрозуміти, якою має бути державна політика для повернення громадян після закінчення війни, Україна може скористатися досвідом інших країн. Аналітики Центру економічної стратегії розглянули досвід біженців через війни у Боснії, Сирії, Афганістані тощо та узагальнили дані. Виявилося, що найважливішими чинниками для повернення біженців додому після завершення війни є безпека, наявність житла або земельної ділянки, можливість заробляти на життя, порівняння загальних умов життя вдома та у країні, де перебувають біженці.

На думку Елли Лібанової, директорки Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України, у 2023-му у міграції з України взагалі ніяких нових тенденцій не було. Головні втрати населення Україна понесла у 2022-му. Цього року хтось поїхав, хтось повернувся, але накопичене сальдо залишилося таким самим, різниця на рівні похибки.

"Розмови про те, що люди повертаються, базуються на даних прикордонників. Проте з цих даних не зрозуміло, чи то людина повернулася з міграції, чи вона їде з відрядження, відпустки, лікування тощо, — відзначила Елла Лібанова у коментарі Фокусу. — Насправді повертаються небагато. Когось не влаштовує життя за кордоном — щоб не казали і не писали, влаштовує воно далеко не всіх. До речі, влітку ми звернули увагу на інформацію по соцмережах щодо того, що діти середнього шкільного віку, які не змогли пристосуватися до нових шкіл, змусили матерів повернутися додому. Йдеться не про булінг. Просто не всі діти можуть адаптуватися до іншої системи навчання, до викладання на іноземній мові".

Також однією з причин повернення експертка називає відносну безпеку і відносний комфорт. "Якщо ми беремо Київ, є велика різниця, як ми тут жили рік тому без електрики, опалення і води, і як почуваємося зараз. Так, з неба постійно щось прилітає, але, як відомо, людина звикає до всього, — каже Елла Лібанова. — Тому деякі мешканці регіонів, з яких війна "відкотилася", повертаються назад. Особливо, якщо в них в Україні залишилося житло, а за кордоном вони себе не знайшли, бо медом там все ж таки не намазано. Велике значення має, чи є в сім'ї маленькі діти".

Щодо прогнозів на 2024 рік, то, каже директорка Інституту демографії, тут все залежить від того, чи закінчиться війна, бо саме війна є головним чинником, що впливає на міграцію та демографію взагалі. Головне, що потрібно людям для повернення, — це безпека, робота та житло.

Водночас, згідно з очікуваннями НБУ, у 2024 році відтік українців з країни триватиме. Приток чекає на Україну лише в 2025-му на досить скромні 700 тисяч людей. Олексій Кущ загалом погоджується з такими прогнозами, але уточнює: у випадку активізації бойових дій, або, особливо, якщо бойовими діями будуть охоплені нові території, кількість мігрантів одразу збільшиться.

"Тенденції міграції не в змозі переломити навіть кінець війни, — каже Олексій Кущ. — На країну чекає важкий післявоєнний період, який економічно буде навіть складніше, ніж воєнний. Тому після вирішення головного питання — питання безпеки — все залежатиме від наявності позитивного сценарію розвитку країни".