"У Криму для окупантів нема безпечного місця": Андрій Юсов про останній етап війни в інтерв'ю Фокусу

У ЗС РФ залишилося ресурсів, щоб вести війну максимум до 2025 року. Але кількість втрат на фронті має накопичувальний ефект, як усередині пересічного суспільства, так і в оточені Путіна. І хоча революцію в РФ передбачити важко, заколоти й палацові перевороти — цілком. Про це в ексклюзивному інтерв'ю Фокусу розповів представник ГУР Міноборони України Андрій Юсов.

Обмежені ресурси російської армії

Попри мобілізаційний ресурс, який лишається значно більшим, ніж у нас, це давно не 145 млн, про які продовжує говорити роспропаганда. Їх і не було 145 млн. Тому питання необмеженого ресурсу в агресора точно не існує.

Недощадавно президент України Володимир Зеленський зазначив, що Україна перебуває на останьому етапі війни, який буде найскладнішим. За оцінками експертів, ресурсів у ЗС РФ залишилося небагато, максимум на два роки. Про що свідчать дані ГУР: які шанси, що Росія наростить або відновити свої ресурси для тривалої війни проти України?

— Ми бачимо, що в держави-агресора розпочалися системні проблеми. Насамперед через повномасштабну агресію проти України та санкційну політику, складнощі є в економічному секторі, курсі національної валюти, проблеми зі збутом продукції — нафти й газу. Пік можна очікувати у 2025 року, але це може статися й раніше. Тому заяви ворога, що вони здатні необмежено вести війну, помилкові.

Втома від війни, про яку говорить російська пропаганда в контексті втоми від України в глобальному світі, насправді накопичується всередині їхньої держави та суспільства. Як серед бізнесових і політичних еліт, які не мають голосу через диктатуру, так і серед пересічного населення, яке терпить, але боїться невизначеності, втрати рідних, нових хвиль мобілізації. До речі, це одна з причин, чому повноцінна мобілізація відтягується, і агресор змушений вигадувати нові інструменти для прихованого призову — рекрутинг ув'язнених, боржників, інших людей, щоб не провокувати обурення принаймні в центральних регіонах і зростання соціальної напруги загалом.

Звичайно, втрата працездатного чоловічого населення — це значний удар по економіці та її перспективах. У них уже спостерігається нестача трудової сили. Попри мобілізаційний ресурс, який лишається значно більшим, ніж у нас, це давно не 145 млн, про які продовжує говорити роспропаганда. Їх і не було 145 млн. Тому питання необмеженого ресурсу в агресора точно не існує.

Ями та стовпи, на яких вішають російських військовослужбовців, якщо вони відмовляються виконувати безглузді та злочинні накази, теж їхня реальність. У нормальних умовах більшість із них готова розвернутися й піти, але РФ — ненормальна країна.

Після операції "Бариня", під час якої ГУР вдалося завербувати російського лейтенанта, ви сказали, що розвідка відстежує "базу кадрових військових РФ і тих, кого примусово мобілізують", і виходить на таких людей через соцмережі. За оцінками розвідки, який відсоток військових РФ не хочуть воювати проти України?

— Служити, щоб отримати гроші, хочуть більшість людей, але опинитися на "нулі" більшість не хоче. І намагається домовитися через особисті зв'язки, аби просто повірити, що їде в далекий тил. Але коли опиняється в пеклі війни, вже не має вибору, бо за нею стоять кадирівці, підрозділи ПВК, які слідкують, щоб ніхто нікуди не подівся. Це реальність, у який працює армія РФ. Ями та стовпи, на яких вішають російських військовослужбовців, якщо вони відмовляються виконувати безглузді та злочинні накази, теж їхня реальність. У нормальних умовах більшість із них готова розвернутися та піти, але РФ — ненормальна країна. Звісно, кількість втрат має накопичувальний ефект усередині суспільства.

Якщо взяти весь мобілізаційний ресурс, який є на сьогодні в РФ, який відсоток людей не хоче воювати? Ми можемо оперувати цифрами?

— Якщо провести соцопитування "Чи підтримуєте ви дії Путіна?", результати будуть високі. До того ж, показники щодо завершення війни теж будуть високі. Але далі, якщо запитати: "Чи готові особисто ви йти на війну, чи ваші рідні: діти, батько, чоловік?" — цифри інші. Путіну вдалося побудувати пропаганду, де загальний "одобрямс" працює, але різниця між пропагандою та реальним станом речей із кожним місяцем разючіша.

Щодо відсотків важко говорити, тому що є великі регіональні відмінності. На Кавказі кількість охочих одна — там розуміють, за що йде війна, та не хочуть брати в ній участь, у Москві переважно теж ніхто не хоче воювати, тому їх якомога менш намагаються залучати на мобілізаційні заходи. Для депресивної глибинки служба за контрактом досі є лотерейним білетом, який дозволить розв'язувати побутові питання, взяти квартиру в іпотеку та навіть у випадку смерті не дати сім'ї бідувати. Це справжня мотивація росіян. Не патріотизм, не любов до Путіна чи бажання захищати Батьківщину, а звичайні меркантильні речі. Ми вже бачили на початку повномасштабного вторгнення, як вони крали пральні машинки, холодильники, іншу побутову техніку — приблизно така мотивація залишається.

Скільки росіянам сплачують за участь у бойових діях в Україні?

— Цифри до порівняння менші, ніж отримають українські захисники. За курсу рубля 97 до одного долара це, приблизно 2100-2500 тис. умовних одиниць. Наприклад, у рядового — 204 тис. руб., командира відділення — 232 тис. руб., у старших офіцерів — вище.

Чи повторить Росія напад через кілька років після завершення війни

Очевидне розуміння для України: ми ніколи не будемо умовними братами. Ми завжди житимемо поруч із агресивно налаштованими сусідами, як би це утворення далі не називалося.

Чи є ризик, що навіть після перемоги України Росія зробить паузу, зміцніє та знов піде боєм?

— Звичайно, це виклик не лише для України, а для всього світу. І це залежить від трансформаційних процесів, які відбуватимуться усередині Росії, який у майбутньому матиме вигляд територія, яка сьогодні називається РФ. Очевидне розуміння для України: ми ніколи не будемо умовними братами. Ми завжди житимемо поруч із агресивно налаштованими сусідами, як би це утворення далі не називалося. Тому Україна має бути готова для відбиття наступних агресій і захисту себе. Перемога та мир після війни мають бути такими, щоб на тривалий час відбили бажання агресора повторити таку геноцидну війну.

Чи існує варіант перевороту або революції в РФ найближчим часом?

— Революція — занадто романтичне та серйозне слово до того, що може відбуватися на території РФ. Для революції потрібно активне суспільство, люди, які готові боротися за ідеали. Оскільки розвиток політичної культури та громадянського суспільства через тривалі роки панування диктатури Путіна сильно маргіналізований у нашому розумінні, як українці бачили Помаранчеву революцію та Революцію Гідності, таке важко передбачити в РФ.

Бунти або заколоти можуть бути. Палацові перевороти — цілком. Ми бачили, що фізична загроза для режиму Путіна відходила від його системи, як було із заколотом ПВК "Вагнер". Звичайно, кількість людей, які всередині, навіть із путінської влади, розуміють, що шлях, яким Путін веде країну, — це шлях тупиковий. Він довів Росію до ручки, і таке розуміння є в багатьох. До активних дій готові не всі. Але це процес, він розвиватиметься.

Скільки потрібно часу, щоб прискорити цей процес? Найближчі рік, два чи п'ять можна чекати на держпереворот у РФ?

— Є багато факторів, і ми не можемо зараз давати анонси. Можна точно стверджувати — чим успішніші будуть дії Сил безпеки та оборони України, чим більшими будуть втрати ворога на полі боя, чим швидше ми звільнимо наші території, тим стрімкіші будуть процеси на теренах держави агресора.

Яка ймовірність, що у випадку повторення війни РФ може розширити географію фронту? Які країни входять до стратегічних інтересів Росії?

— Необов'язково апелювати навіть до закритої інформації, достатньо промоніторити роспропаганду, яка в режимі нонстоп погрожує ядерною зброєю та військовими операціями фактично всім країнам-членам НАТО. Скільки Соловйов "бомбив" Лондон, Варшаву чи Берлін разом зі Скабєєвою?! Але це не тільки пропагандистськи заяви. Є й заяви офіційних посадових осіб. Після воєнних злочинів режиму Путіна ставитися до цих заяв треба відповідально. Ми бачимо зараз активні заходи посилення обороноздатності як окремих країн-членів НАТО, так і цілком Альянсу. Агресор, який порушив міжнародне право, є небезпечним не лише для однієї України: від агресивних дій Путіна також постраждали Грузія, Молдова, де зберігається проросійський анклав. Події в Карабаху — теж наслідки дій держави-терориста. Так що ризик зберігається. Щоб остаточно його зняти, Росія має програти війну.

Чи може Росія залучити собі на допомогу в разі розширення фронту країни-союзниці?

— Невелика кількість держав, які зберігають контакти з Путіним, наголошують, що вони проти війни та підтримують суверенітет і територіальну цілісність України. Думаю, кількість країн, які готові підтримати корабель, що потопає, не збільшиться.

Для окупантів фактично немає безпечного місця

Велика кількість Чорноморського флоту — це застарілі кораблі, які в сучасних умовах можуть виконувати обмежений перелік завдань. Необхідно знищувати те, що може напряму загрожувати Україні, мирним мешканцям, цивільній інфраструктурі...

Поговорімо про успіхи. Україна проводить активні операції в Чорному морі, і нещодавно міністр оборони Британії зазначив, що нам вдалося завдати "функціональної поразки" Чорноморському флоту Росії. Яка ситуація сьогодні в росіян у Чорному морі?

— На початку повномасштабного вторгнення Україна значно покращила свої позиції в морі, попри те, що в нас немає потужного власного флоту, але нові методи й інструменти дозволяють витісняти Чорноморський флот поступово навіть із Криму. Підбиті кораблі, звільнення острів Зміїний, повернення "вишок Бойка", точні удари по штабній інфраструктурі Чорноморського флоту — це все ускладнює діяльність флоту агресора. Змушує його до часткової передислокації як суден, зокрема підводних човнів, так і штабної інфраструктури за межі Криму. Навпаки розширює можливості українських Сил безпеки та оборони для подальшої деокупації півострова.

Скільки ще потрібно знищити ворожих кораблів, щоб флот остаточно посипався?

— Питання не лише в кількості. Велика кількість Чорноморського флоту — це застарілі кораблі, які в сучасних умовах можуть виконувати обмежений перелік завдань. Необхідно знищувати те, що може напряму загрожувати Україні, мирним мешканцям, цивільній інфраструктурі, й те, що може допомагати постачанню, передислокації особового складу й техніки противника, — ідеться про десантні кораблі, носії "калібрів".

Щодо деокупації Криму. Чи достатньо в росіян ресурсів, щоб чинити опір? Чи можуть вони вдатися до оборони Севастополя, що для ЗСУ ускладнить звільнення півострова?

— Вони можуть і роблять це, побудувавши серйозну оборону на різних ділянках фронту. Просто так дарувати перемогу вони не збираються. Стосовно Криму є низка проблем для них — триматися за територію, яка перебуває під вогневим контролем Українських Сил безпеки й оборони їм буде дуже важко, фактично сьогодні в Криму для окупантів немає безпечного місця, і тенденція лише продовжуватиметься.

Фільм про українську розвідку отримає "Оскар"

Класичних російських диверсантів у глибокому тилу зараз фактично мало можемо бачити. Йдеться загалом про прикордонні території, зокрема на північному кордоні. Такі випадки, на жаль, фіксуються...

Із початку повномасштабного вторгнення відомі випадки із затриманням диверсантів в Україні. Як їм тривалий час вдавалося приховуватися від українських спецслужб?

— Це питання контррозвідувальної та контрдиверсійної роботи. Це питання постійної роботи. Вона ведеться. І ворожі спецслужби не сидять склавши руки. Класичних російських диверсантів у глибокому тилу зараз фактично мало можемо бачити. Йдеться загалом про прикордонні території, зокрема на північному кордоні. Такі випадки, на жаль, фіксуються, тому що цілями, зокрема, є цивільні громадяни, інфраструктура. На першому етапі повномасштабного вторгнення — так, ворог готувався, багато "ждунів", які були підготовлені для різного роду операцій, були викриті й розконсервовані. Значною мірою агентура вичищена, але це процес і робота, яка триває.

Українські спецагенти також можуть роками непомітно перебувати в Росії?

— Це завдання для розвідки та спецслужб, щоб саме так і було. Робиться це власне з метою захисту суверенітету України. Деталей не розкриватимемо, але так, така робота ведеться.

Чи працює ГУР у країнах-союзниках РФ — Білорусі, Ірані, африканських країнах?

— Українська розвідка зобов'язана працювати в усьому світі з метою захисту українських інтересів і суверенітету. Така робота, безумовно, ведеться на різних рівнях, деталізувати, знову ж, не будемо. Якщо ми говоримо про демократичний світ — це активна взаємодія, обмін інформацією, досвідом. Є публічні випадки — участь в евакуації із Судану й Афганістану українських громадян. У різних формах спецслужби та ГУР зобов'язані працювати в різних куточках.

За радянських часів був розповсюджений культ "Штірліца". Чи є зараз такі агенти в ГУР, які працюють на самому верху? Чи зможемо ми колись дізнатися про них?

— Є значно крутіші агенти, ніж Штірліц. Він — яскравий художній образ, і, враховуючи пропагандистські обмеження, було багато надуманого, малореального, хоча, звичайно, фільм був якісний. Але українська реальність перевищує художні вигадки. Із реалізованих операцій, про які говорить увесь світ, можна зробити висновки, що українські агенти крутіші, ніж багато тих, про кого написані книги. Українці вже мають власних Джеймсів Бондів, агентів 007. Тепер питання за культурними та креативними індустріями, за створенням якісного культурного продукту — в кіно, літературі зокрема, щоб такі герої надихали наше суспільство та молодь.

Звичайно, йдеться не лише про роботу на лінії фронту, але й у тилу противника. Про це точно буде написано багато книг і знято фільмів. Думаю, що фільм про українського агента обов'язково має отримати "Оскар".

Фокус раніше розповідав, що, на думку експертів, деокупація територій України може тягнутися роками.

Також Фокус розбиравя, чи можуть в Україну повернутися проросійські партії.