Фронт, Єрмак і "мирний план" Трампа: як Україна опинилась всередині майже "ідеального шторму"

Україна увійшла у грудень у стані політичного й військового торнадо, де кожна подія — від боїв під Покровськом до відставки Андрія Єрмака — формує відчуття, що країна опинилася в епіцентрі одночасно трьох криз.

На фронті ситуація загострюється. На Покровському напрямку російські підрозділи не лише збільшили інтенсивність штурмів, а й отримали локальні тактичні успіхи: аналітики підтвердили їхнє просування у межах населеного пункту Балаган на схід від міста та вихід до важливої транспортної артерії, що з'єднує Дніпро з Донеччиною. Водночас на Костянтинівському напрямку ворог продовжує намагатися "розірвати" оборонну лінію, нарощуючи логістику й підготовку до нових хвиль штурмів. На півдні ситуація не менш критична: під Гуляйполем росіяни захопили Солодке та Затишшя й скоротили відстань до міста до приблизно одного кілометра, створюючи додатковий тиск на українську оборону.

Ескалація на Донбасі збігається у часі з активізацією дипломатичних процесів та тиском з боку США, де адміністрація Дональда Трампа готує нову версію "мирного плану". Документ, за даними західних і українських ЗМІ, пропонує Україні складні компроміси, включно з можливими територіальними поступками, а тому дедалі частіше розглядається як ультиматум для Києва.

У дипломатичних колах визнають: США намагаються знайти швидкий вихід із війни, а внутрішній розкол у Києві може стати фактором, який зменшить простір для українського маневру під час перемовин. Тим більшою є важливість стабільності на Банковій — саме в момент, коли наближаються ключові контакти з Вашингтоном.

Однак внутрішня політична ситуація в Україні робить це завдання ще складнішим. Наприкінці листопада антикорупційні органи провели обшуки у межах так званої "справи Міндіча", що торкається великих фінансових потоків в енергетиці. Серед фігурантів опинилися й структури, пов'язані з найближчим оточенням президента. Уже за добу після обшуків глава Офісу президента Андрій Єрмак подав заяву про відставку. Розслідування Financial Times уточнює: обшуки НАБУ та САП стали частиною ширшої антикорупційної операції й одночасно створили політичну турбулентність у ключовий момент для українсько-американських перемовин.

Паралельність цих процесів — загострення на фронті, зовнішній тиск і внутрішні скандали — формує нову конфігурацію ризиків для держави. З одного боку, силовий тиск Росії на Донбасі створює умови, за яких будь-які переговори проводитимуться під вогнем. З іншого — політичні удари всередині країни можуть послабити українську делегацію в очах партнерів, які шукають швидких рішень і можуть спробувати нав'язати їх Києву. У такій ситуації навіть тимчасовий вакуум у владній вертикалі — а Єрмак був не просто керівником ОП, а ключовою фігурою у перемовному треку — може мати стратегічні наслідки.

Проте опитані Фокусом експерти наголошують: попри відчуття "торнадо" навколо України, ситуація має перспективи розвитку у позитивному напрямку, за умови збереження стійкості на фронті та політичної зваженості.

"Майже ідеальний шторм": ризики для України

Політолог Станіслав Желіховський вважає, що Україна нині перебуває у найскладнішому періоді від початку повномасштабної війни. За його словами, країна опинилася в точці перетину трьох криз — фронтової, внутрішньополітичної та зовнішньополітичної, і саме їхнє накладання створює ефект "ідеального шторму". Якщо на початку вторгнення ціна кожного дня була "на вагу золота", а суспільство й партнери демонстрували безпрецедентну єдність, то нині баланс між владою, суспільством і міжнародними союзниками почав хитатися.

Перші ознаки цього дисбалансу з'явилися ще влітку, коли спроби обмежити повноваження САП і НАБУ викликали публічний спротив та стали сигналом, що внутрішньополітична архітектура більше не є настільки стабільною, як у перші два роки війни. Згодом кризу поглибили антикорупційні розслідування й операція "Мідас", яка спричинила кадрові зміни в найближчому оточенні влади. Все це, на думку експерта, збіглося у момент, коли країні найбільше потрібна керованість, прозорість і консолідація.

Зовнішньополітичний контекст змінюється не менш стрімко. Повернення Дональда Трампа до влади у США стало критичним фактором: його стиль комунікації, форсовані контакти з Москвою та риторика про необхідність "швидкого миру" створюють нові ризики для Києва.

"У меседжах американських політиків дедалі частіше з'являються мотиви, схожі на російські наративи — натяки на неминучість територіальних поступок та вимоги до України "погоджуватися" заради припинення війни. Такий тиск особливо небезпечний на тлі того, що Москва й не приховує: її позиція щодо територій незмінна", — каже Фокусу політолог.

Паралельно на фронті ситуація ускладнюється: військові сигналізують про нестачу людей, техніки й зброї, перебої з американськими поставками та критичний стан на низці ділянок. За оцінками експерта, у непублічних розмовах військові дедалі частіше називають ситуацію "дуже складною" чи навіть "катастрофічною". Усе це в поєднанні з внутрішніми скандалами та зовнішнім тиском ставить українську владу у вкрай невигідне становище — між спробою утримати фронт і вимогами партнерів рухатися до миру на умовах, які в Україні не сприймуть.

Скасування зустрічі спецпосланця США Віткоффа із Зеленським Желіховський розглядає як ознаку того, що переговорний процес фактично зайшов у глухий кут: Росія не демонструє готовності до компромісів, а Вашингтон може інтерпретувати це як небажання домовлятися зі сторони Києва. Це відкриває двері для нового формату тиску — "або поступки, або зменшення підтримки". Європа, на його думку, фізично не зможе компенсувати повний обсяг американської військової та політичної допомоги.

У підсумку Україна, за словами політолога, стоїть перед надзвичайно важким вибором: покладатися на власні сили та обмежені ресурси європейських союзників — з непередбачуваними наслідками для фронту — або погоджуватися на болючі поступки, які не дадуть ані гарантованого миру, ані гарантій безпеки.

"Можливо, ми ще не в епіцентрі цього шторму, але густі чорні хмари вже зібралися над нами та нашими партнерами", — каже Желіховський.

"Ніякого глухого кута немає": як Україна досі тримає стратегічну перевагу

Військовий експерт Дмитро Снєгирьов наполягає: попри відчуття "ідеального шторму" навколо України, головне вже зроблено — держава зберегла суб'єктність і суверенність, а питання самого існування України більше не стоїть руба, як у 2022 році.

"Тепер факт існування Української держави не заперечує навіть окупант. Ба більше, Москва де-факто визнає, що Україна рухатиметься в європейському напрямку і може стати членом ЄС", — каже Фокусу експерт.

На його думку, ми виходимо з нинішньої турбулентності з головним активом — збереженою ідентичністю та державністю, і це не ставлять під сумнів ані партнери, ані ворог. Тому панічні настрої "все пропало" він вважає небезпечним перебільшенням.

Окремо Снєгирьов звертає увагу на історію із замороженими російськими активами та позицією Бельгії. Він підкреслює: проблема не в тому, що Брюссель "не вірить у поразку Росії", а в юридичних ризиках.

"Бельгія прямо запитує: де політичні й фінансові гарантії, що країни ЄС компенсують 150 мільярдів у разі позовів РФ до європейських судів? Відповіді немає — і тому вона не готова сама брати це на себе", — пояснює експерт.

На цьому тлі, за його словами, звучать політичні спекуляції й спрощення, коли ухилення від реальних рішень перекладають на окрему країну. Показовим він називає контраст із Великою Британією, яка, не будучи членом ЄС, уже використовує частину російських активів для підтримки України. У ширшому плані Снєгирьов говорить про відсутність консенсусу в ЄС та відверту подвійність підходів: європейські столиці декларують "безумовну підтримку", але паралельно збільшують закупівлю російських енергоресурсів, фактично розмиваючи ефект санкцій.

Коментуючи події на фронті, експерт підкреслює: російська активність охоплює всю лінію бойового зіткнення — від Сум і Харківщини до Дніпропетровської та Запорізької областей, а не лише Покровський напрямок. Кремль знову просуває ідею так званої "буферної зони" в прикордонних регіонах України й намагається показати картинку "військових успіхів" під час переговорних процесів. Цьому, на його думку, іноді мимоволі сприяють європейські медіа, які передчасно оголошують про "падіння" того чи іншого міста. Снєгирьов попереджає: затягування переговорів погіршує позиції Києва, адже тактичні успіхи РФ під Покровськом, Сіверськом, Лиманом, на околицях Костянтинівки можуть перерости в стратегічні — з подальшою загрозою Краматорсько-Слов'янській агломерації. У такому разі, за його словами, Україна вестиме перемовини вже з набагато слабших позицій, ніж могла б це зробити раніше.

Щодо плану Дональда Трампа та американського тиску, Снєгирьов займає позицію стриманої підтримки. Він відкидає тезу про те, що "план Трампа" нібито повністю відображає російські інтереси, й нагадує про заяви спецпосланця Віткоффа про те, що за певних умов ВВП України за десять років може перевищити російський. На думку експерта, йдеться про готовність США вкладати кошти в українську економіку й безпеку та надати серйозні гарантії — фактично аналог п'ятої статті Статуту НАТО, тобто зобов'язання реагувати на нову агресію РФ. Він також звертає увагу на сигнали з російського боку після зустрічей Путіна з американською делегацією: Москва заявляла про готовність обговорювати питання заморожених активів, Запорізької АЕС і навіть часткове повернення територій.

"Якщо хтось стверджує, що США працюють виключно в інтересах Кремля, — це не відповідає дійсності", — підсумовує Снєгирьов.

Головною невидимою лінією розлому він називає не тільки війну чи геополітику, а й внутрішній політичний фактор — небажання частини української еліти йти на переговори, якщо це означатиме зміну політичних розкладів і дострокові вибори. Саме це, на думку експерта, гальмує рішення, тоді як Захід уже надсилає дуже чіткі сигнали: скорочення військово-технічної допомоги з боку Італії, розмови у Вашингтоні про призупинення постачання окремих видів озброєнь, жорстка риторика щодо необхідності сісти за стіл перемовин.

"Ніякого "глухого кута" немає.Є політичні сигнали, які не варто ігнорувати", — вважає експерт.

Попри жорсткі оцінки, фінальний меседж Снєгирьова — не про поразку, а про стратегічну паузу. Він пропонує дивитися на ситуацію через призму історії: Ельзас-Лотарингія повернулася до Франції через десятки років після німецького панування; Німеччина об'єдналася за пів століття після поділу, а більшовицька Росія, підписавши принизливий Брест-Литовський мир, у підсумку повернула більшість втрачених територій.

"Ми не є стороною що програє. У нас є держава, ідентичність, міжнародна підтримка та історичний досвід повернення окупованих земель. Пропозиції США щодо гарантій і відбудови в цілому відповідають українським інтересам. Тому головне — не впадати в істерики "все пропало", а тверезо використати вікно можливостей, яке ще залишається", — резюмує Снєгирьов.