"Україна була на паузі". Чи програємо ми Росії битву дронів і що дала операція "Вівальді" — інтерв'ю з Максимом Жоріним

Після тривалого періоду, коли новини з фронту здебільшого зводилися до просування російських військ, операція "Вівальді" показала іншу картину: українські підрозділи змогли не лише зупинити ворога, а й повернути частину територій. Проте чисельна перевага РФ нікуди не зникла, а битва за Донбас залишається ключовою.

Заступник командира Третього армійського корпусу Максим Жорін в інтерв'ю Фокусу розповів, що дозволило змінити ситуацію у смузі відповідальності корпусу, навіщо росіянам Слов'янськ і Краматорськ, чим Україна може відповісти на сотні тисяч нових російських військових та чому технології стають чи не єдиним способом нівелювати перевагу РФ у людях. Окремо він пояснив, де Україна втратила ініціативу у війні дронів, що дала корпусна реформа та чому масові випадки СЗЧ мають ставати приводом перевіряти не лише військових, а й їхніх командирів.

"Вівальді": що дозволило українським військам змінити ситуацію

Після "Вівальді" вперше за довгий час говорять не про втрати територій, а про повернуті кілометри. Це локальний успіх чи ознака зміни ситуації на цій ділянці фронту?

— Ми можемо говорити про зміну ситуації виключно у відведеній Третьому армійському корпусу смузі відповідальності. Це в першу чергу говорить про ефективність зміни підходів до ведення бойових дій, які реалізують підрозділи в рамках Третього армійського корпусу.

Росія роками будувала перевагу на масі — більше людей, більше боєприпасів, постійний тиск. Що під час "Вівальді" дозволило цю формулу зламати?

— Насправді це величезний комплекс заходів, багато з яких є абсолютно новими, і раніше не застосовувалися. Наприклад, це масштабне застосування технологічних рішень по комплексному застосуванню НРК та БПЛА, також зміни підходу до планування та безпосереднього застосування сил та засобів.

Однією з особливостей операції називали інформаційну тишу. Наскільки вона реально вплинула на результат і чи зробила українська армія висновки з попередніх операцій, деталі яких ставали відомі ще до їхнього початку?

— Інформаційна тиша є надзвичайно важливою складовою, і в цій операції вона показала наскільки вона є реально дієвою. Як ще один приклад можна навести операцію, яка відбувалася по заходу на територію Російської Федерації, коли була Суджа.

В цілому це дає величезну перевагу, бо противник не розуміє, що відбувається та буде відбуватись, не має можливості підготуватись. У нас до цього ще додавалися хибні маневри, які призводили до повного нерозуміння противником ситуації. В режимі інформаційної тиші з нашої сторони та з бажанням старшого командування ворога надавати брехливі доповіді, вони не змогли вчасно відреагувати на хід подій.

Чи практикується це зараз у всій армії? Такою інформацією не володію, але точно можу стверджувати, що це дуже ефективно.

Чи правильно сьогодні взагалі говорити про чітку "лінію фронту"? Через дрони, інфільтрацію малими групами та дистанційне мінування вона дедалі більше перетворюється на широку сіру зону. Як це змінює саму логіку війни?

— Лінія бойового зіткнення дійсно дуже сильно відрізняється від тієї, яка була, наприклад, ще пару років тому. І це пов'язане з сьогоднішньо необхідністю для несення ефективної оборони або просування вперед, застосовувати цілий ряд вже сучасних рішень і по інженерно-фортифікаційних спорудах, і ті самі кілзони, плюс збільшується глибина роботи БПЛА тощо. Для ефективної роботи дуже важливо своєчасно реагувати на такі речі, як інфільтрація, на всі зміни, які відбуваються на ЛБЗ, постійно шукати сучасні рішення.

В режимі інформаційної тиші з нашої сторони та з бажанням старшого командування ворога надавати брехливі доповіді, вони не змогли вчасно відреагувати на хід подій.

Слов'янськ і Краматорськ: за що насправді триває битва на Донбасі

Чи можна сказати, що ключова битва за Донбас зараз — це битва за підступи до Слов'янська і Краматорська? Наскільки реальною є загроза охоплення цієї агломерації?

— Битва за Донбас — це і є, власне кажучи, битва за агломерацію останніх великих міст, які є в Донецькій області. Це Слов'янськ, Краматорськ. Операція "Вівальді" в тому числі мала на меті унеможливити спроби противника охопити ці міста для їх подальшої окупації. Вони є пріоритетними та надзвичайно важливими для противника. Загроза безумовно залишається на даний момент, проте втримати і стабілізувати ситуацію шанси є.

Після "Вівальді" Росії доведеться змінювати задум на цьому напрямку чи її відповіддю буде звичне нарощування кількості людей, дронів і артилерії?

— Судячи з того, що ми бачимо, ворог на даний момент не змінює свій задум, і просто масовістю дійсно намагається відновити своє положення та зупинити просування операції "Вівальді". Вони далі продовжують перекидати особовий склад, далі намагаються відправляти їх і в контратаки, і здійснювати спроби просування. Проте на даний момент це їм ніякого результату не дає. Додатково сюди намагаються перекидати підрозділи підтримки — в тому числі і БПЛА, які намагаються тиснути. Але й це на даний момент не зупиняє операцію "Вівальді".

Росіяни дедалі частіше просочуються малими піхотними групами між позиціями й накопичуються вже в тилу. Українська армія знайшла системну відповідь на таку тактику чи поки все залежить від конкретного підрозділу?

— На даний момент поки що не можна говорити про якесь системне рішення. Воно дійсно залежить від підходів тих підрозділів, в зоні виконання яких відбуваються спроби інфільтрації. В цілому, в Третьому армійському корпусі рішення знайшли: це і система спостереження, яка дає змогу вчасного реагування, і групи швидкого реагування, що одразу зачищають ці райони, якщо навіть ця інфільтрація відбулася, не даючи накопичуватись там або шкодити логістиці та забезпеченню.

Окремо про Запорізький напрямок. Наскільки реальною сьогодні є загроза подальшого просування росіян у бік Запоріжжя? Чи може РФ зробити цей напрямок одним із головних?

— Детально коментувати Запорізький напрямок складно, тому що наші підрозділи там не знаходяться. Але очевидно, що пріоритетним все одно для росіян буде залишатись Донбас. Запорізький напрямок вони можуть використовувати для того, щоб розтягувати сили, або пробувати пробиватись там у випадку зменшення концентрації наших сил. Проте основною стратегічною задачею — навіть мрією росіян — залишається отримання повного контролю над Луганською і Донецькою областями.

Єдиний шанс боротися з перевагою по кількості особового складу ворога лежить на всі сто відсотків виключно в технологічній площині. Варіанти гратись в кількість не мають абсолютно жодного сенсу.

Ще сотні тисяч росіян: чим Україна може перекрити перевагу в людях

Українська розвідка говорить про можливу додаткову мобілізацію до 600 тисяч людей у Росії у 2026–2027 роках. Наскільки РФ здатна не просто набрати їх, а навчити, забезпечити й сформувати з них боєздатні підрозділи?

— Ця мобілізація, безумовно, буде відбуватись і посилюватись. А набраний особовий склад противника буде перекидатись в зону бойового виконання. Я сумніваюся, що суттєво зміняться підходи до підготовки особового складу. Оцінюючи те, як це відбувається зараз — людей з надзвичайно низьким рівнем підготовки намагаються одразу відправити на передній край для того, щоб спробувати за рахунок маси зупинити нас або просуватись вперед.

На мою думку, приблизно така тактика у них найближчим часом і буде залишатись. Але окремо варто акцентувати увагу на тому, що ворог масштабує свої підрозділи БПЛА, деякі з яких достатньо професійно працюють. За рахунок них вони намагаються тиснути і на наші підрозділи, і на нашу логістику.

Повністю прибрати особовий склад з лінії бойового зіткнення буде неможливо. Натомість мінімізувати його — це абсолютно реально.

Якщо Росія все ж отримає ще кількасот тисяч військових, чим Україна може перекрити цю чисельну перевагу? Наскільки реально зробити це технологіями?

— Єдиний шанс боротися з перевагою по кількості особового складу ворога лежить на всі сто відсотків виключно в технологічній площині. Варіанти гратись в кількість не мають абсолютно жодного сенсу.

Більше того, досвід Третього армійського корпусу показав, як це можна робити — наприклад, змінивши підходи до застосування тих самих НРК, які сьогодні активно розвиваються, мають перспективу ще більшого розвитку, мають перспективу ще більшої заміни особового складу: в оборонних, наступальних, навіть диверсійних діях, або, як вже це широко використовується, логістичних та інженерних. Саме за рахунок цього дійсно можна не тільки вирівняти перевагу противника в кількості особового складу, а й знівелювати її взагалі.

Ви говорили про перспективу передати роботизованим комплексам до половини бойових завдань. Які саме завдання вони вже зараз реально можуть забрати в піхоти, а де це поки більше перспектива, ніж реальність?

— Технології ще мають великий потенціал розвитку, особливо якщо ми говоримо про НРК і комплексні застосування — такі, наприклад, як десантування НРК, або комплексні роботи в спайках дронів та наземних роботизованих комплексів. Але все одно ми маємо розуміти, що повністю прибрати особовий склад з лінії бойового зіткнення буде неможливо. Натомість мінімізувати його — це абсолютно реально.

Раділи, що винайшли перехоплювач, але як і всі інші рішення, ефективність будь якої технології з часом знижується.

Реактивні дрони: чому Україна втратила ініціативу

У реактивних дронах, за вашими словами, Україна втратила ініціативу. Чому це сталося — Росія швидше масштабує технології чи проблема в тому, що українські розробки надто повільно проходять шлях від успішного зразка до масового застосування?

— Насправді росіяни саме в цьому виді БПЛА завжди були досить активні, розвивали його та приділяли набагато більше уваги. Плюс вони мають суттєву технологічну підтримку і Ірану, і Китаю в цьому напрямку. Ми в свою чергу, чомусь останнім часом знаходились на певній паузі з розвитком реактивних дронів. Раділи, що винайшли перехоплювач, але як і всі інші рішення, ефективність будь якої технології з часом знижується.

Україна дедалі частіше б'є не лише по складах готових БПЛА, а й по місцях їхнього виробництва. Наскільки знищення таких потужностей здатне реально зменшити кількість російських дронів, якщо РФ постійно розосереджує та масштабує виробництво?

— Ми маємо наносити удари абсолютно по всіх об'єктах БПЛА — складах, виробництвах, тих, хто займається логістикою. Для того, щоб зменшити можливість і потенціал взагалі противника до застосування й до масштабування дронів. Якщо це системна робота, вона вплине на ситуацію.

Що в цій війні сьогодні ефективніше: знищувати готові дрони й операторів безпосередньо на фронті чи переносити боротьбу глибше — на виробництво, компонентну базу та логістику?

— Ці питання розділяти не можна. Це є окремими обов'язковими напрямками, які мають працювати в комплексі. Одна з основних задач підрозділів, які знаходяться ближче до ЛБЗ — працювати по так званим взльоткам, по операторам, по розрахункам, для того, щоб унеможливити роботу тут і зараз. Інше питання — працювати вже в глибину по їхнім постачальникам, виробництвам для того, щоб це не могло навіть доїхати. Тому обирати пріоритет тут не можна, це буде неправильно.

Корпусна реформа, неефективні командири та СЗЧ

Корпусна реформа вже майже рік у роботі. Що вона реально змінила в управлінні військами — і яка системна проблема ЗСУ після реформи так і залишилася?

— Абсолютно очевидною стає перевага корпусної системи, тому що корпуси вже показали себе ефективно на полі бою. Вони змогли масштабувати успішний досвід, систематизувати такі питання, як забезпечення, бойова підготовка, контроль та планування — що безпосередньо вплинуло вже на роботу тих підрозділів, які знаходяться в корпусах.

Однією з проблем залишається те, що деякі з корпусів досі залишаються розірвані, й не мають своєї єдиної смуги відповідальності. Також треба зазначити, що надбудова над корпусами — теж надзвичайно важлива складова в життєдіяльності. З формуванням угрупувань військ в тих смугах, де вони будуть працювати, ця історія покращиться. Але це має бути системна штатна реформа армії — не як тимчасові утворення, а саме як штатні структурні підрозділи.

Ви неодноразово говорили про неефективних командирів і пов'язували з цим, зокрема, випадки СЗЧ. Чому після майже п'яти років великої війни система досі дозволяє таким командирам залишатися на посадах?

— Насправді, ситуація потроху змінюється. А залишаються неефективні командири на посадах за різними причинами. Одна з них — поки що досі існує "культура" позитивної доповіді, хоча це теж вже починає змінюватись. Інша причина — ці командири, скоріш за все, комусь зручні не в плані виконання бойових завдань, а в іншій площині.

Якщо з конкретного підрозділу масово йдуть у СЗЧ, чи має це автоматично ставати приводом перевіряти не тільки солдатів, а й командира та систему управління в цьому підрозділі?

— Це обов'язково має бути причиною для повної перевірки, в першу чергу, саме командного складу і їхніх рішень. По-перше, сам підрозділ має у себе почати цю перевірку і аналіз, чому взагалі це відбувається. В підрозділах, де за цим слідкують, такий процес є постійним — оцінка морально-психологічного стану людей, та відповідні і корективи й зміни відповідно до результатів.

Яка сьогодні головна проблема комплектування армії: людей фізично недостатньо чи значна частина суспільства просто не довіряє системі, в яку її мобілізують?

— По-перше, досі відсутній системний справедливий підхід. По-друге, це моральна складова, яка не в останню чергу страждає, наприклад, від корупційних історій. До проблемних питань можна ще додати залишки бюрократичних історій, які заважають ефективній роботі. Їх треба прибрати, оптимізувати процеси, щоб можна було реально воювати. Також важливо надавати ініціативу командирам — підхід, який називається "mission command".

Нагадаємо, команда головнокомандувача ЗСУ Михайла Драпатого підготувала так званий "план війни", який уже кілька тижнів розглядає РНБО. Документ має визначити, що саме повинні зробити ЗСУ для збереження держави та в які строки, а також містить нові підходи до організації оборони.