В інсті такого не було. Чому батьківство — це досвід, що травмує

Скажу непопулярну річ. Але, як мені здається — чесну.

Батьківство — це досвід, що травмує. Ось, жив ти собі, не тужив, влаштовував свій побут. Їздив куди хотів, спав коли хотів, займався коханням і відвідував вечірки з друзями. Може, був цілком собі щасливий.

І тут на тобі! Чихуху не хохо?! Міняй всі плани, відміняй квитки. Спи коли вийде, груди давай, коли попросить.

А як же я?! Тільки тссс, у цьому не можна нікому зізнаватися — відразу скажуть, що поганий батько, мати, що егоїсти й взагалі. Діти квіти життя, дар Божий. Крапка.

Батько повинен бути завжди усміхнений, спокійний, охайний, щоб видом своїм вселяти благість і добрий настрій всім наколишнім. Щоб бути прикладом і зразком сім'янина.

Тому як за замовчуванням передбачається, що до моменту батьківства людина повинна осягнути всі грані дзену, набути премудрість і прочитати тонну книг із психології та виховання дітей.

Не дай бог сказати кому, що ти не виспався і накричав на дитину. Це ж травма! Вона же на все життя запам'ятає! Не зможе потім завести дітей і гіркими сльозами зрошуватиме ліжко в кабінеті психотерапевта.

Не дай бог зізнатися, що в тебе іноді настрій "вбити всіх" і ти в цей момент не світишся від щастя і навіть нікого не любиш, а цих галасливих і примхливих маленьких людей — тим більше.

У цей момент ви їх може навіть тихенько ненавидите. Але про це тсс — нікому. Після прочитання спалити. Тому що суспільство визнає вас злим безпринципним монстром, в якого дітей забрати треба.

Майбутні батьки живуть очікуванням виняткового щастя, адже, так у всіх, але ж в інтернеті показують! Але в житті, зʼясовується, діти какають зовсім не метеликами. І кричать не зрозуміло чого. І зуби в них якісь, і не дай Бог, пронос. І сваритеся ви з коханим/ою чомусь, і з близькістю якось не альо. В інсті такого не було!

Тільки тссс, не питайте ні в кого — суспільство відповість "Все!". І приклеїть до вас ярлик "Погана мати/батько".

Моя правда в тому, що батьківство — це, часом, страшенно важко, незрозуміло й прикро. І цього не уникнути. Це життя, це нормально. Про це можна говорити. Потрібно! Щоб не було цієї ідеально усміхненої, але помилкової картинки в голові.

Усвідомлення труднощів позбавить майбутніх і нинішніх батьків від непотрібних докорів сумління. Від прагнення схвалення товариством. Звільнить місце і час для позитивних емоцій. Чи помічали, як швидко вивітрюється радість, і як довго тримається злість?

Батьки, виявляється, ростуть разом із дітьми! Разом вчаться заново вибудовувати побут, стосунки. Звикають до співжиття на одній території. Виховують одне одного. Пізнають одне одного. Разом плачуть і сміються. Разом проживають горе і щастя. Сваряться і миряться. Вчаться, імпровізують. Багато чого не знають, багато пізнають.

Я не прагну стати ідеальним батьком. Тому що це ілюзія та обман. Ідеальних немає. Тобто ми — живі, звичайні. Люди.

Першоджерело.

Публікується за згодою автора.