Небезпечні картинки. Чому бажання зробити селфі іноді перетворюється на манію

За версією Американської психіатричної асоціації (APA), "селфіманія" — одне з найпоширеніших поведінкових порушень серед людей молодше 35 років. В Україні до недавнього часу мало хто сприймав всерйоз розмови про те, що надмірне захоплення власними фото варто вважати хворобою. Багато що змінила нещодавня шокова новина про 15-річну школярку з Бучі, яка застрелила приятеля, намагаючись зробити ефектне фото для соціальних мереж.

Починалося все безневинно. Четверо підлітків вирішили потусуватися разом, склавши ЗНО. Вдома в одного з них зберігалася пневматична рушниця. Комусь прийшла ідея сфотографуватися. Через необережність дівчинка в упор вистрілила в груди своєму товаришу, і 16-річний хлопчик помер на місці.

Манія селфі: за межею розумного

Зміна стандартів допустимої поведінки, коли йдеться про фото, — одна з ознак "селфіманії", описаної в матеріалах APA. Людина, яка страждає цим розладом, заради цікавого кадру чинить дії, на які не готова ні за яких інших обставин. У крайніх проявах це загрожує її життю і здоровʼю або небезпечно для навколишніх. Саме такі випадки, як правило, стають відомі громадськості.

Для "селфімана" надзвичайно важливо розмістити картинку в соціальних мережах і створити максимальний резонанс. Тому він не може продовжувати небезпечні дії, не привертаючи уваги органів захисту правопорядку. Яскравий приклад — американський мережевий флешмоб підлітків, які чіплялися за поїзди метро, що набирають швидкість, встигали сфотографуватися і зістрибнути на платформу. Поліція США легко знайшла всіх учасників, простеживши за хештегом, деяких учасників "забави" зрештою відправили на примусове лікування. Складніше виявити менш очевидну, але набагато більш поширену форму "селфіманії", коли заради фотографій люди руйнують свої карʼєри, сімейні та дружні стосунки, а також інші соціальні звʼязки.

Американці зайнялися вивченням цього порушення раніше інших. Його описали в DSM-5 — пʼятому виданні "Діагностичного і статистичного посібника з психічних розладів", що побачив світ у 2013 році. По суті, це номенклатура хвороб, якою керується психіатрія в США. В Україні та інших країнах Європи користуються номенклатурою МКБ — "Міжнародною статистичною класифікацією хвороб і проблем, повʼязаних зі здоровʼям", яку затверджує та переглядає раз на десять років Всесвітня організація охорони здоровʼя. У чинній редакції МКБ "селфіманії" немає. У країнах, які дотримуються стандартів ВООЗ, її розглядають як прояв інших захворювань.

Манія чи залежність? Думка психіатра

"Це явище можна віднести і до маній, і до адикцій. До чого ближче — залежить від особливостей конкретного випадку, — говорить психіатриня Анна Бичкова. — Під час будь-якої манії після вчинення певних, часто безглуздих дій пацієнтові на якийсь час стає легше. А адикція передбачає безпричинну тягу до чого-небудь або до кого-небудь, тобто якогось полегшення або радості може не бути зовсім".

Членкиня APA й авторка книги "Невроз міленіуму" Розалін Маркс дотримується іншої думки. Вона вважає, що в описаного поведінкового розладу набагато більше спільного з адикцією, ніж із манією. За її спостереженнями, жоден із пацієнтів із таким відхиленням не буває дійсно задоволений своїми зображеннями навіть у момент публікації в мережі. Люди постійно вишукують недоліки у власних картинках, і навіть бажаний відгук у соціальних мережах не приносить їм радості.

Як зазначає популярний російський психотерапевт Андрій Курпатов, під час формування повноцінної адикції лотеральна префронтальна кора (ЛПК) головного мозку та медійна префронтальна кора (МПК) позбавляються 10-15% нейронних звʼязків між клітинами. ЛПК відповідає за розумність ухвалених нами рішень і раціональний розрахунок наслідків наших дій, МПК — за вибудовування стосунків із навколишніми і створення теорій про те, як мислить і як реагує інша людина. Порушенням функцій МПК можна пояснити навʼязливі вимоги "Сфотографуй мене ще раз" від людини, якій очевидно давно набридло це робити, а також розміщення у відкритому доступі зображень, які можуть нашкодити карʼєрі, сімейним або дружнім стосункам. Втрата нейронних звʼязків в ЛПК виражається в готовності ризикувати своїм або чужим життям і здоровʼям заради якоїсь особливої фотографії.

Пошуки любові. Селфі та соціальні мережі

На думку Анни Бичкової, основною групою ризику для "селфіманії" є підлітки та молодь до 23 років. Для них можливість розмістити в соціальних мережах своє зображення та отримати відгук сприяє формуванню самоідентифікації.

"У підлітковому віці, коли формується особистість, є потреба з кимось себе порівнювати і відчувати приналежність до якої-небудь спільноти. Саме на цій потребі свого часу трималася популярність різних субкультур, наприклад, готів або емо, — каже психіатриня. — Триває пошук відповідей на питання "хто я?" та "який я?", дитина експериментує, пробує себе в різних якостях. Розміщення селфі в соціальних мережах у наш час виявилося найпростішим і доступним способом пошуку, щоправда, далеко не найефективнішим. Виник однобокий, але дуже легкий спосіб спілкування зі світом і презентації себе, й іноді він підміняє всі інші способи".

Бичкова зазначає, що в проблему це переростає, як правило, для тих підлітків, які не відчувають підтримки з боку батьків і друзів. Їм банально не вистачає уваги. Батькам може здаватися, що дитина сама від них віддалилася і не особливо потребує їхньої уваги, але насправді все навпаки: підлітку увагу потрібно стільки ж, скільки й новонародженому.

"Якщо ваш син або дочка робить і розміщує в мережі дуже багато власних зображень, швидше за все, це знак, що потрібно проводити з ним або з нею більше часу", — підкреслює психіатриня.

Ще одна група ризику — дорослі люди, які намагаються використовувати соціальні мережі замість сайтів знайомств. Починається все з безневинного і природного бажання влаштувати особисте життя, що виникає в людини, яка соромиться зізнатися в своїй самотності. Часто такі люди вважають за краще на публіці вдавати, що їм ніхто не потрібен, вважаючи потребу в партнері слабкістю, яку потрібно приховувати. Спотворений посил і заперечення реальності створюють ґрунт для нездорової поведінки. У таких умовах постійне розміщення численних фотографій може перетворитися на манію, навіть якщо спочатку воно було засобом залучення уваги.

За словами психіатрині, схильність до "селфіманії" є в особистостей нарцистичного типу.

"У них парадоксально поєднуються два полярні почуття — сором і гордість, — каже Анна Бичкова. — Їм дуже потрібно, щоб їх любили, але самі вони любити не можуть і взагалі не налаштовані на те, щоб відчувати сильні емоції до іншої людини і формувати міцні звʼязки". Енергія таких особистостей спрямована на досягнення, які потім можна буде продемонструвати іншим та отримати захоплені відгуки.

Важливо

Інтелектуальна нерівність. Як гроші батьків можуть захистити дитину від цифрової деградації

Утім, деякими нарцистичними якостями володіє більшість людей. Це нормально, такі якості благотворно впливають на життя і карʼєру

"Нарцисизм можна уявити як спектр різних проявів, і важливо розуміти, в якій частині спектру ви перебуваєте, — підкреслює психіатриня. — Патологічні форми самозамилування бувають вкрай небезпечні".

Хоча в назві захворювання фігурує слово "селфі", з опису симптомів у DSM-5 дізнаємося, що може йтися про будь-які фотографії і відеокліпи, зокрема й зняті іншими людьми. Важливо, що зображення зроблені заради розміщення в соціальних мережах. Причому власне картинка втрачає для хворого цінність у той самий момент, коли її виклали онлайн, він більше її не переглядає. Надалі значення мають тільки лайки і коментарі інших користувачів, які збирає фотографія.

Анна Бичкова назвала дію подібних зображень ефектом підтвердження реальності. Вона порівнює селфіманів із пацієнтами, які страждали синдромом самотнього мандрівника. Ця рідкісна в наш час проблема була поширена у XVIII-XIX століттях, коли на якомусь безлюдному острові, у лісі або в печері знаходили людину, яка довгий час пробула там на самоті, наприклад, після аварії корабля, і яка знаходилася в стані зміненої свідомості й часто не тестувала реальність. Такому пацієнту потрібна була людина, яка постійно підтверджувала реальність того, що відбувається. Селфі в соціальних мережах і реакція на них ніби замінюють цього "свідка життя".