Искусство жить по правилам. Почему блокировка "каналов Медведчука" показала слабость власти

Проблема з блокуванням трьох каналів лежить не просто в площині "забороняти/не забороняти", вона лежить набагато глибше — в площині розуміння суспільних процесів загалом.

Так, особисто мені ці канали не подобаються, я вважаю їх пропагандистськими, тому я їх не дивився. Так, я вважаю, що потенційний прихід ОПЗЖ до влади — це швах, і особисто я в такій країні жити напевно не буду.

Але ідеться про правила гри в широкому сенсі.

Це мені нагадує два епізоди — недавню ситуацію навколо рішення КСУ щодо декларацій, де був компонент політичний і чисто процедурно-юридичний, які входили в суперечність.

А також нагадує мені це ситуацію з Прайдом у 2018-му році, коли беручи участь в акції, я потім написав про те, що агресивно налаштованих хлопців, які прийшли всіляко протидіяти заходу, менти затримували вкрай жорстко і з явним перевищенням повноважень (що було просто чесною констатацією фактів) і нарвався на 100500 коментів про те, що я сам мало не фашист.

Проблема лежить в площині розуміння права. Те, як люди розуміють що є "право" в найширшому сенсі цього слова (бо визначень вам будь-який юрист штук 50 дасть якщо його вночі розбудити), право, як цементуюча основа будь-якого суспільства — регулятора соціальних відносин у найрізноманітніших сферах життєдіяльності homo sapiens.

Нещодавно у нас відбулося поділ на два табори з питання того самого усім відомого рішення щодо каналів.

Але, які суто правові аргументи ми чуємо з різних сторін? Їх досить мало, переважно це аргументи виключно політично забарвлені, з полярними позиціями.

У чому тут проблема? У праворозумінні.

Як переконаний анархіст, я звичайно ж вважаю, що право — це самий найфундаментальніший фактор суспільного блага, навіть у випадку відсутності будь-якої держави — люди самі творять право своєю практикою суспільних відносин, і найголовніше — практикою громадських домовленостей про те, що потрібно жити за деякими правилами.

Ми маємо різні школи права — позитивісти вірять у те, що закон = право, прихильники природних прав скажуть вам, що є якісь невідчужувані права, на яких будується закон, але, тим не менше, все зійдуться в одному — основа суспільства — це саме те саме право.

Якісь дрібні недоліки у законодавстві та інші шорсткості — це не привід впадати в політичні крайності і заперечувати право, як таке.

Мені не подобаються заблоковані канали і не подобається їх пропаганда. Але чому їх дивилися? Тому що на них говорили про зарплати і тарифи — це запит суспільства.

І якщо прогресивні сили хочуть боротися з проросійською пропагандою, то напевно це потрібно робити не за допомогою адміністративних методів, а за допомогою набуття політичної легітимності через адекватне рішення тих самих гострих соціальних проблем.

Якщо ми займатимемося не якимись абстрактними матеріями, а всі разом намагатися підняти зарплати, знизити тарифи і забезпечити нормальне життя в Україні, то і тій самій проросійській пропаганді не залишиться місця спекулювати на життєво важливих темах.

Підсумок — грати треба за правилами. І навіть якщо щось не подобається, не бігти скаржитися в жандармерію, а ставати крутіше і прикольніше, ніж ті, хто не подобається.

Першоджерело.

Публікується за згодою автора.