В Ізмаїл зі своєю шваброю. Чому український потяг — не естонський туалет

Данці миють вікна в пасажирських вагонах українських поїздів, а Укрзалізниця не в змозі скористатися естонським досвідом з перетворення власного конфузу на привід для відмінно пройденого тесту на європейськість.

Я спеціально кілька днів вичікував. Чекав на реакцію Укрзалізниці. Це щодо тієї світлини, яка облетіла весь світ: пасажир з Данії купив швабру, мийні засоби і миє вікна в потязі Київ – Ізмаїл, бо через них уже світу божого не видно.

Звісно, сором! Звісно, ганьба… Удар відбувся по іміджевій репутації компанії – найбільш болючий удар. Саме тому чекав на реакцію керівництва Укрзалізниці з поясненнями, вибаченнями, з якимись креативними пропозиціями, рішеннями.

Ага, той варіант! Будуть тобі «царствені особи» відповідати якомусь данцю. Він що, принц датський? Мовчать посадовці і ще більше напускають ганьби і сорому і на цей раз уже і на державу Україна, яка має таких чиновників.

Проте, історія знає випадки, коли ганьбу і сором використали на свою користь. У 1993 році естонський президент Леннарт Мері здійснив перший робочий візит до Японії. На підсумковій пресконференції один із журналістів запитав президента, чи відчуває себе Естонія європейською державою, і взагалі цивілізованою державою, з огляду на стан туалетів у талліннському аеропорту. І коротко розповів про те, що перше бачать іноземці, які прилітають у столицю Естонії.

Сором! Ганьба! Журналіст виявився дотепником і, кажуть, так яскраво-емоційно забарвив свою розповідь, що перетворив пресконференцію на посміховище.

І що ж далі? Леннарт Мері, по прибуттю до Таллінна, зразу ж запросив усіх присутніх журналістів, чиновників, які зустрічали його, до … чоловічого туалету. І там провів свою пресконференцію: ось, який вигляд має наша країна в очах іноземців – був основний меседж його виступу.

Ну, а присутні зразу ж отримали можливість побачити на власні очі і понюхати власним носом правильність слів президента. І тут же, запевнив усіх присутніх, що через місяць усі журналісти, які побажають прийти на зустріч з президентом, будуть мати змогу вказати будь-який (на їхній вибір) громадський туалет у Таллінні і президент поїде (разом з ними) туди на «екскурсію».

Ви уявляєте, який кіпіш почався серед чиновників. До громадських туалетів відносяться туалети на вокзалах, у місті, магазинах, ресторанах, школах, університетах, та всюди у всіх громадських місцях.

Той місяць перетворився у Таллінні на справжній «місячник» з ремонту туалетів. Ніхто ж не знав, що оберуть журналісти і куди попреться президент.

І всі розуміли, що перебування на посаді залежить цього місяця саме від стану туалету. Через місяць запланована зустріч таки відбулася.

Кажуть, що журналісти назвали 3 туалети. Поїхали, подивилися, понюхали. Очевидці кажуть, що після відвідування третього туалету всі присутні захоплено аплодували.

Аплодували президенту, який зумів ганьбу і сором перетворити на демонстрацію того, як маленька країна наполегливо і рішуче змінюється, як набирає образу європейської цивілізованої країни.

А тепер розкажу анекдот: старий-старезний, з он-такою бородою. Поїхав Іван-царевич на бій зі Змієм Гориничем. Показали йому, де та печера, що Змій заховався. Під’їхав Іван-царевич до печери і кричить: Змію Гориничу, виходь на смертельний бій! Тиша… Знову кричить: ти п…..с зелений, виходь! Тиша… Репетує: ти, такий-сякий, виходь на смертельний бій! Знову тиша… Постояв Іван-царевич, потупцювався і поїхав геть. Через якийсь час з печери виглядає хитра голова Змія Горинича. Ага, каже, нехай п…..с, нехай зелений, нехай такий-сякий – зате живий…

А тепер висновок… Опустив іноземець Укрзалізницю в ганьбу і сором, прославилась компанія на цілий світ, не сміється з неї тільки лінивий – а чиновники сидять собі і на хитрих писках чиновників читається: нехай сором, нехай ганьба, нехай називають п…….и – зате живі…

Ой, ще й які живі і з мільйонними зарплатами, і службовими кабінетами, і службовими автівками, і сто тисячами кур’єрів, і з табуном симпатичних секретарок з он-такими ногами, і із закордонними відрядженнями, і з іншими благами, про які простий люд навіть уяви немає.

А вікна у вагонах… А що вікна? Брудні, і що? Треба, кажете, реформ? Так, ми ось збираємось тарифи на квитки знову підняти. Чим вам не реформи? Інших реформ треба, кажете? Ой, ви прямо специ, ніби трускавецькі курси закінчили.

Пояснюємо: найперша і найосновніша реформа – це підняти ціни. І коли вони піднімуться до небес, що народ і їздити не буде, то вже нікого брудні вікна турбувати і хвилювати не будуть.

А зрештою, данці – вікна, німці – дороги, поляки – сало, китайці… Ну, китайці взагалі все що завгодно… І збудуємо Україну! Усім супостатам на заздрість.

Переклад Фокуса.

Першоджерело.