Марш ентузіастів. Чому додаток Дія — стеля українських держінновацій

Згадаймо кінець 90-х. І порівняймо із сьогоднішнім днем. Уся приголомшлива різниця між тим і нинішнім життєвим укладом, починаючи з рядової "битовухи" і закінчуючи геополітичними перипетіями (і навіть останніми успіхами освоєння космічного простору) сконцентрована в єдиному понятті — "цифра". У цього поняття є "фундамент", який називається "інтернет" або "мережа".

Існує міф про те, що все це створив приватний бізнес і ринок. Технічно це брехня. Приватний бізнес вніс свою лепту, як і ринок на фінальній стадії. Але насправді все це під дахом державного відомства створили кілька розумних голів, спочатку у вигляді концепту. Дуже розумних голів, очевидно — геніальних, здатних осмислити технології, їхню соціальну значимість і перспективи на десятиліття вперед.

Голови ці, поза сумнівом, належать (-али) геніальним представникам людства, яких, якщо не одиниці, і навіть якщо їх набереться дві-три сотні, то на кілька мільярдів людства це все одно дуже мало.

Однак, творцями сьогоднішньої реальності стали тільки кілька людей з цих сотень. Це ті "кілька", які опинилися в правильному місці в правильний час.

Але, щоб з'явилося це "правильне місце" в "правильний час" постаралися інші люди. Вони теж були далеко не дурні. Але в іншому. Одні, по-своєму розумні люди, створили умови для інших розумних людей, щоб ті створювали майбутнє. Точніше, так — створювали ту версію майбутнього, яке найбільш повно відповідає мотивації і цілям усіх цих розумних людей (і одних, і інших).

Так, 70 років тому закладалися передумови глобального лідерства США. Фундаментом цього лідерства було і є їхнє технологічне лідерство.

Вони "придумали" інтернет (але, що важливо, не тільки "придумали", а й втілили задумане) і безліч інших технологічних рішень, намітили наукові прориви і перспективні напрямки, без чого сьогодні не було б ні смартфонів, ні персональних комп'ютерів, ні промислових лазерів, ні нових композитних матеріалів, ні ... тощо.

З їхньою участю США стали єдиною державою, яка втілила концепт великих інноваційно-конверсивних циклів, які у свою чергу стали "державною машиною", що виробляє інновації не тільки фактично, а й ментально.

Це коли держава делегує конкретні науково-технічні дослідження, розробку нових технологій та інноваційних продуктів бізнесу (профільним компаніям і корпораціям) і оплачує це в тому числі грошима платників податків. (Це хрестоматійна практика.)

Звісно, мова в переважній більшості випадків йде про військові технології й оборонні дослідження. Корпорації (підрядники) справляються з держзамовленням, роблять наукові відкриття, розробляють проривні технології, впроваджують у вигляді технічних рішень і продуктів (як правило, мілітарної спрямованості).

Усе, як завжди, але, на відміну від "як зазвичай", на цьому справа не закінчується.

На наступному етапі (на наступній дузі інноваційного циклу) корпорації проводять конверсію мілітарних інновацій — впроваджують ноу-хау у власні комерційні продукти, виводячи їх на масовий ринок.

Отримують таким чином другу хвилю прибутковості. Платять податки, відшкодовуючи в т.ч. державі понесені витрати на перспективні дослідження. Держава повертає "довгі" інвестиції і знову вкладає їх вустратегічні інновації та фундаментальні дослідження...

Так формується технологічна капіталізація, капіталізація інноваційних навичок, екосистема інноваторства і культура інновацій, що стала частиною національної культури.

Саме так простим смертним стали доступні GPS, системи навігації, цифрова картографія, жорсткі магнітні (HDD) і пізніше лазерні (CD) диски, оптоволокно, високоємні чипи пам'яті, які поряд із здешевленням процесорів помістили в масово-доступні комп'ютери. Так з'явився мобільний зв'язок (згадати хоча б одну тільки роль Motorola), модеми та багато протоколів передачі даних, так 20 років тому з'явилися перші промислові зразки 3D-принтерів.

А про авіаційні ноу-хау, двигуни, нові матеріали, дрони тощо і говорити немає чого. DARPA — це державне агентство (знову ж, підрозділ Пентагону, що фінансується з його бюджету). Тому технічно нашу реальність створила держава США.

Але тут не дарма є прикметник "технічно". Оскільки донорами National Science Foundation (NSF) та ін. суб'єктів, якими модеруються наукові і технологічні дослідження і програми, виступають у тому числі приватні організації та навіть особи.

При цьому ніхто не скасовував власних дослідницьких лабораторій великих корпорацій і розвинену екосистему венчурних інвестицій в інновації. (Як і приватної ініціативи ентузіастів-мільярдерів, яскравим прикладом яких був, наприклад, Говард Хʼюз/Howard Robard Hughes, Jr /, який став прототипом головного героя фільму "Авіатор"/2004 /).

Втім, зараз мова не про онтологію могутності західної цивілізації в загальному і США зокрема. Підкреслю ще раз. Мова про те, як одні розумні люди створили умови для інших розумних людей і їхня синергія забезпечила не тільки зміцнення добробуту і влади, реалізації професійних амбіцій, а й приголомшливий цивілізаційний ривок людства.

Це просто ілюстрація до розуміння тієї непорушної істини, що майбутнім володіє (і знаходить пов'язані з ним вигоди) той, хто його створює. А створюється майбутнє двома обставинами — розумом, що дивиться в перспективу, і ресурсами.

Якщо ж мова про майбутнє держави/нації, то в згаданого розумі мається на увазі наявність бачення відповідного масштабу і здатність складно мислити.

Одним же з важливих атрибутів складного мислення є розуміння того, що створення технологій (а, значить, і майбутнього) — це теж технологія. Яка не так складна й мудра (насправді, досить проста), як вимагає організованості та дисципліни розуму (якщо він є, звичайно), системності в діяльності, послідовності і волі в русі до мети. Рецепт простий, але його необхідно суворо наслідувати.

Я не раз за останні роки згадував про те, що в силу справжніх історичних особливостей створювати майбутнє неможливо без цифрових технологій.

У цьому їхня (ЦТ/ІТ) особливість, історична роль, у цьому осередок сили і потенція "цифрової переваги" майстрів "цифрового цеху". Якщо завгодно — їхня місія. Місія ця — трансформувати і змінювати життєвий уклад.

Але "трансформувати і змінювати" — це не "автоматизувати" ( "автоматизація" — перенесення наявних практик на нову технологічну платформу, що дає виграш у продуктивності, але нічого не змінює по суті, "автоматизація" — це не "інновації" і, відповідно, не "трансформації").

Увесь цей розлогий вступ представлено з однією метою — позначити ракурс, у координатах якого я розглядаю діяльність "Міністерства цифрових трансформацій" у загальному та останніх його "Діє"-вих нововведень у "цифровій паспортизації" українського населення, зокрема.

Рішення, продукти і технології є симптоматичною похідною від рівня і складності мислення тих акторів, які виносять рішення про їхню доречність. Відповідно, продукти характеризують цих акторів. У тому числі характеризують відповідність цих акторів ролі, яку вони намагаються грати.

Ну і, звичайно, їхню здатність наслідувати рецепт "створення майбутнього". А інакше, навіщо вони в принципі потрібні, ці актори?

В оцінці ситуації важлива система координат, у яку необхідно поміщати прецедент світу ентузіазму Мінцифри. Точніше, важливо відрізняти різні системи координат, і розуміти те, що інші "системи" в принципі існують.

У координатах українських наративів, споживчих мірок крамарів (універсалізуватися на весь світ), у рамках українського ІТ-порядку та особливо на фоні "стоячого болота", у якому перебувала галузь з початку нульових (а побулькування в тому болоті називалося eGov), з незначним шоковим пожвавленням з 2014 р, "Дія" — це мегаподія, апогей українських держІТінновацій.

Тобто в цілому необхідність існування такого собі АППС держпослуг для громадян і малого бізнесу не підлягає сумніву (як не підлягає сумніву зручність надсилання податкової звітності електронним способом проти щомісячного, або навіть щоквартального, носіння папірців, незважаючи на виродкову і протекціоністську реалізацію якоїсь компашки, що монопольно сидить на технології "електронних ключів").

Питань, власне, безпеки АППС і конкретних рішень, а особливо, питань збору та обробки даних я в принципі зараз торкатися не буду.

Оскільки тут аберації сприйняття реальності критиків часом крутіше, ніж у натхненників "Дії". Наприклад, держава за визначенням хостів абсолютно всі персональні дані громадян, до того ж, що незалежно від форм-фактору — паперового чи цифрового.

Претензії з приводу того, що БД "Дії" "збирає" дані громадян і робить їх доступними "Авакову" не просто смішні по суті, вони не дуже добре характеризують критиків і, більше того, пахнуть попівщиною. А це на порядок гірше інноваційної гіперактивності міністерства діджиталізаторів. Втім, у будь-якому випадку всі ці питання необхідно обговорювати.

Однак, необхідність в АППС держпослуг не означає, що хтось згодиться на цю роль. Тому що гіпотетичний АППС повинен бути елементом створеної екосистеми, яка забезпечить патронаж, зростання і розвиток українського бізнесу, його системну підтримку державою, зламавши всі зашкарублі і дегенеративні форми чинних "відносин" підприємців і держави.

Тепер помістімо Дію в систему координат "імперативу майбутнього", критерії якої проілюстровані панегіриками DARPA. "Сам бог велів" застосувати цей чудовий досвід в Україні. І кому ж це робити, якщо не Міністерству цілої цифрової трансформації?

Кому, як не йому, виступити, як мінімум, у ролі "умів", які створять місце і умови групі інших "умів", кращих з кращих, здатних спроектувати і забезпечити реалізацію майбутнього? Точніше, яка забезпечить нас його версією?

Але що ж ми маємо в підсумку? Ми маємо утилітарний продукт (мобільний АППС), поверхнево вирішальний "косметичні проблеми". Ніяких потуг вгризатися в надра глибинної проблематики і докопуватися до її коренів.

Ніяких системних зусиль і ознак наявності масштабного і системного бачення. (Що яскраво продемонстрував приклад "цифрової паспортизації", оскільки навіть грубий аналіз ситуації і системний підхід до "цифрової трансформації" на рівні бізнес-процесів у принципі не залишає місця ніяким "паспортам", ні паперовим, ні оцифрованим.)

У підсумку ми маємо ціле державне відомство, яке маніфестує себе як рядовий ІТ-стартап. І на проблеми дивиться очима ІТ-підприємців. Жодного разу не державних діячів. І поруч немає візіонерів, не кажучи про ознаки розуміння "рецепту майбутнього" (а про технології його втілення і поготів).

Яка вже тут DARPA? Усе це нагадує лікарню, де, як відомо, хворих повинні лікувати хірурги, лікарі, медсестри і навіть масажист у схемі протоколу їхнього "виробничого процесу". А по факту, скрізь (в операційній, інтенсивній терапій, реанімації та відновленні) намагається встигнути один масажист.

На превеликий жаль, критерії оцінки того, що відбувається з позиції критеріальності майбутнього (майбутнього, як проекту), не те що не популярні, вони в принципі відсутні в українському професійному дискурсі. І, мабуть, "масовому споживачеві" мало зрозумілі.

Тому в публічних оцінках не залишається нічого іншого, як "говорити притчами" й апелювати до прикладів інших держав, де в національному проекті цифрової трансформації продемонстрований професіоналізм і системність (як у тій же Швеції, наприклад).

А про ставлення до Дії, як до фетишу втрачених можливостей, втрачених шансів і симптому марності зусиль, залишається ділитися з Фейсбуком.

Але знаєте, можна щиро вірити, що дітей приносять лелеки і/або знаходять у капусті. Однак, збільшення поголів'я лелек і посадкових площ під капусту демографічну проблему не вирішить. Тут потрібні інші способи.

Скільки не оцифровувати вчорашній день, з "Дією" чи без, але без розуміння, мізків, ресурсів, а головне, скрупульозного наслідування "технологій", ніякого майбутнього не буде.

Першоджерело.

Публікується за згодою автора.