Завжди готовий. Як досвід радянських піонерів допоміг би Україні відстояти Крим і Донбас

Вчора нічого не писав про піонерію. А навіщо? Всі пишуть! А сьогодні скажу кілька слів.

Шкода, що у 1991 році серед будівників нової української держави не знайшлося людини, яка змогла б оцінити радянський досвід роботи з молоддю і підлітками, і поставити його на службу.

Як це не парадоксально звучить, але це допомогло б уникнути втрати Криму і Донбасу. І створити політичну націю. І вирішити проблеми української мови.

Піонерія, яка була калькою скаутського руху за формою, мала потужну ідеологічну спрямованість і була супер-ефективним інструментом патріотичного виховання. Вбудовування в шаблон починалося з дитячих книжок і ясел, і тривало до самої смерті.

Я, якщо чесно, перестав вірити в ідею після 6-го класу, після українського Артека — одеської "Молодої гвардії". Як відрізало.

Але в системі я залишався, система з себе не випускала. Або зжирала, або ти грав у межах певних правил. Без зовнішньої причини, спрацювало щось внутрішнє, не знаю що.

Але внутрішній протест не рахується, а воював я жартами, примовками і політичними анекдотами. Не любити систему і боротися з нею — різні речі. Я намагався не вбудовуватися і не випадати. Такий собі протест.

Працював в піонерських таборах вожатим, сподіваюся, залишив у своїх підопічних добру пам'ять. Ідеологією не труїв, намагався бути цікавою людиною.

Цицьки, шорти, краватки, пілотки та інший пін-ап залишимо за бортом — молодість ніхто не відміняв, правда ж?

Що в сухому залишку?

Хочете отримати результат миттєво? Готуйтеся до насильства, крові, ламання через коліно.

Хочете результат? Працюйте з дітьми та молоддю. Насильства буде в сотні разів менше, толку більше. Радянська влада це розуміла і вміла.

Використовувати досвід попередніх поколінь не соромно, соромно, коли немає розуму його використовувати. А шкода.

Першоджерело.