Дна немає. Що розповіли нам "плівки Бігуса" про українських політиків

З приводу четвертої частини плівок Дениса Бігуса.

Зрозуміло, що десь має бути дно. Якась межа брехливості і підлості. Щось, чого робити не можна. Ось, просто не можна. Ні за яких обставин.

Тому що, якщо ти так робиш, то перестаєш бути людиною. Ти залишаєшся двоногою істотою без пір'я, але не більше того. Адже людина — це не тільки фізіологія, це ще і носій якоїсь моралі.

Неважливо якої — християнської, мусульманської, іудейської, буддистської, даоської чи язичницької. Ключове слово — мораль. Набір деяких життєвих постулатів, що перетворюють звіра на людську істоту — без цього ніяк.

Я давно вже дорослий і знаю, що люди в більшості своїй брешуть, використовують одне одного, наживаються на нещастях і пороках, ґвалтують і вбивають. Що світом правлять жадібність, хіть, владолюбство, байдужість і жорстокість, а добро з цим намагається боротися — у меншості і з відносним успіхом.

Можливо, порядних і добрих людей кількісно більше, але зло завжди сильніше, тому що воно не визнає правил і меж.

Четверта частина розслідування Бігуса саме про це.

Про безмежну силу зла і жадібності, про підлість, брехливість і владолюбство, про те, що можна використовувати все — людське страждання, смерть, надію, віру — для збагачення і домінування.

Про те, що дна немає.

І ще одне. Мені завжди багато про що говорило те, як людина сміється. Гарний жіночий сміх додає жінці привабливості. Красивий чоловічий додає поваги до його власника.

Учора мене пересмикувало від огиди щоразу, коли Медведчук ухав у трубку, як уелсовські кровопивці-марсіани. Гієна сміється приємніше, ніж він.

Втім, від посмішки і ласкавого прищурення Петра Олексійовича, який стояв поряд з Рахманом, під кінець нудило не менше.

Але багато знання — багато печалі. І ті, хто примножує пізнання свої — примножує скорботу свою.

Не знати не можна. Без цих знань ти — маріонетка. Електорат. У сенсі, протоплазма, за влучним визначенням Юлії Володимирівни, яка страждає за долю України.

Бридко усвідомлювати, що нами користуються, що нам згодовують брехню, що нам хихикають у спину ті, хто нами править — таємно або явно. Навіть, коли ти в цьому не береш участь, ти в цьому береш участь. Навіть, коли ти гордо відвертаєшся, то тебе "мають" ззаду з тим же успіхом.

Ті, хто не дотримується правил моралі, не страждають докорами сумління, бачать мету і не бачать перешкод, завжди перемагають рефлексуючих, довірливих і наївних.

Жахливо усвідомлювати, що ми у своїх кращих поривах були просто кормом для них, харчовою базою для жадібності і марнославства тих, хто вибрався наверх.

Але це краще, ніж не знати.

Спасибі тобі і твоїм хлопцям, Денисе.

Першоджерело.

Публікується за згодою автора.