Каїн, Авель і Путін. Чому після анексії Криму неможливі розмови про дружбу з Росією

У зв'язку з фантазіями президента сусідньої країни на теми російсько-української дружби, маю сказати:

Ми з ним по-різному розуміємо значення слова дружба.

Це раз.

Брехати і пересмикувати — недобре.

Це два.

Я вважаю, що ні в одного розумного громадянина України немає ні ненависті, ні претензій до народу Росії. Зате претензій до путінської влади і до його шанувальників і поплічників у нас накопичилося на одну Гаагу. Ніхто і нічого не забуде. Ніхто і нічого не вибачить.

Це три.

Анексія Криму і вторгнення на Донбас залишаються анексією і вторгненням, якими б словами не намагатися назвати ці події. Захоплення та агресія — вельми недвозначні дії, вони відмінно укладаються в концепцію дружби між "одним народом". По путінськи.

Це чотири.

З того моменту, коли "ввічливі люди" без відзнак почали захоплення українських стратегічних об'єктів у Криму — це стало далекою історією.

Коли російські "Гради" лупили з Гуково по території України, коли російські війська розстрілювали наших бійців під Іловайськом — ця історія посивіла і покрилася попелом.

Це п'ять.

Путін може написати десятки псевдоісторичних і псевдодружніх статтей, але зробленого не повернеш.

Не буду узагальнювати. Добре знаю, що в моїй країні є люди, які підтримують Путіна, його погляди, політику його Росії — і їх чимало.

Скажу про себе. До тих пір, поки в Кремлі сидітиме ця людина або її однодумці, я буду сприймати Росію, як ворожу, агресивну державу, яка бажає Україні виключно зла.

І ніякі лицемірні міркування про спільне коріння, культуру, мову і релігії цю думку не змінять.

"За справами їхніми пізнаєте їх".

Каїн теж був братом Авеля.

Це все.

Першоджерело.