Слово на букву "Ж". П'ять причин зростання антисемітизму в Україні

У 2019, коли президентом став Володимир Зеленський, а посаду прем'єра обіймав Володимир Гройсман, я дивився один з ізраїльських телеканалів. Тоді ведуча сказала, що сьогодні в світі є тільки дві країни, в яких і президент, і прем'єр мають єврейське походження: перша — Ізраїль, друга — Україна.

Тоді Україну почали вважати найтолерантнішою державою, проте антисемітизм у країні все ж є.

Через місяць паломники з усього світу з'їдуться до Умані, святкувати єврейський новий рік. Чи готова Україна приймати гостей?

В Україні немає антисемітизму. Майже

Україна з року в рік посідала місце однієї з найбільш толерантних щодо семітів країн у Європі. Якщо в 2019 році актів вандалізму на ґрунті антисемітизму в Україні було скоєно 14, у 2018 — 12, то в 2020-му — лише 8.

Кількість антисемітських нападів за минулий рік в Україні дійсно виросла — з нуля до чотирьох. Незважаючи на це, наша країна демонструє рекордно низькі цифри не тільки в Європі, але й у світі.

Але, насильство на ґрунті антисемітизму все ж є

У минулому році ми спостерігали чотири випадки насильства на ґрунті антисемітизму. В одному випадку в Маріуполі чоловік із сокирою прийшов у синагогу і завдав поранення охоронцеві.

Інший випадок був зафіксований у Вінниці. Там нападник також прийшов до синагоги, лаявся, чіплявся до людей і напав на старосту синагоги, який намагався його вгамувати. Напад не мав таких наслідків, як у Маріуполі, але все ж, напад був.

А два інші випадки сталися восени в Умані, коли сталися вуличні напади на ортодоксальних євреїв, які приїхали в це місто на паломництво.

Важливо

Твою дивізію. Чи потрібні Україні герої, які присягали Гітлеру?

У всіх цих випадках нападники були встановлені, і за винятком маріупольського, затримані, а деякі вже й засуджені.

Цьогоріч поки заяв про злочини не було.

Чому так стрімко зріс рівень антисемітизму в Україні?

1. Антисемітизм пропагують політики

З року в рік представники релігійної громади хасидів десятками тисяч з'їжджалися до Умані для святкування Рош га-Шана (Нового Року).

У минулому році через пандемію місцеві жителі були налякані, тому не хотіли зустрічати гостей, які щорічно приносили в місцевий бюджет значні суми. Влада Умані підбурювала місцевих жителів проти паломників, поширюючи думку, що паломники нібито посприяють зростанню епідемії.

Епіком цієї історії стало те, що мер міста Олександр Цебрій ніч провів біля входу в будівлю Офісу президента України, щоб домогтися заборони паломництва хасидів в Умань на свято Рош га-Шана.

І, як результат — два антисемітські напади.

2. Антисемітизм вкорінений і в культурі

Нам усім знайомий сюжет Вертепу, де "жида виганяють з дому".

Так, Вертеп як народне вуличне театральне дійство, виник наприкінці 16-го — на початку 17 століття, коли ще не було політичного поняття національності. У різдвяному вертепі традиційно існували такі персонажі, як "Лях", "Литвин", "Циган", "Жид", "Москаль".

Незважаючи на те, що сьогодні така лексика є образливою, колядники продовжують виступати з використанням найгірших антисемітських стереотипів.

Сьогодні слово "жид" вживається антисемітами для приниження єврейського народу, а в колах ненависників євреїв "жидами" називали жадібних людей, підкріплюючи стереотипи про єврейський народ.

Незважаючи на це, експерти-мовознавці розділилися на два табори: одні пропонують відмовитися від слова "жид" не тільки у вертепі, але й у класичній літературі, інші наполягають, що слова єврей в українській мові не існувало, а єдиним словом для позначення етносу було "жид", як і в польській мові.

Скандали довкола цієї проблеми не вщухають вже який рік, може, час робити висновки?

3. Побутовий або "кухонний" антисемітизм

Буває таке, що в деяких людей, вдома на кухні, серед друзів розмова може перетікати в теми з проявами неполіткоректності, побутового антисемітизму.

Іноді людина не дозволяє подібних висловлювань, побоюючись громадського осуду, однак, після келиха вина або іншого алкоголю... Словом, ситуація може змінитися.

Можна простежити таку тенденцію: антисемітизм пов'язаний з рівнем освіти суспільства в конкретному регіоні — чим неосвіченіше середовище, тим більше в ньому маргіналів, які стверджують, що "в усьому винні ж*ди".

4. Журналісти часто поширюють стереотипи

Дійсно, існують заборони на використання преси для розпалювання національної ворожнечі. Однак, можна знайти окремі випадки, коли преса поширює мову ворожнечі й антисемітизму в ЗМІ.

Так, у 2018 році вийшла колонка Мар'яни Полянської в газеті "Чортківський вісник", де був надрукований матеріал під назвою "Жиди чи євреї?".

Авторка вважає себе патріоткою і націоналісткою і ставить питання: "Чому в нас при владі так багато жидів?". Вона пропонує заглибитися в історію і відстежити те, що "євреї (іудеї) завжди були там, де гроші, де влада, де вигода", а також стверджує, що євреї поступово збільшували офіційну чисельність загиблих у Другій світовій війні.

5. Булінг у школах

Представники етнічних меншин, вимушено переміщені особи, мігранти частіше за інших піддаються булінгу (цькуванню) в школах, навіть з боку вчителів / вчительок.

Цькування залежить від нерівності людей. І часто саме етнічні відмінності лежать в основі таких дій.

Найгірше те, що діти, які стали жертвами булінгу, можуть страждати і від психічних травм уже в дорослому житті.

І, наостанок, сьогодні сучасна медицина дозволяє робити тести ДНК, що розкривають етнічне походження людини. Кожен сьогодні може переконатися, подивившись на особистому геномі, майже в кожному, хто народився в Україні, є не тільки частинка ашкеназьких євреїв, а й багатьох інших, часом, абсолютно непередбачуваних расових груп.

Тому вживаючи і підтримуючи антисемітську лексику, людина повинна приміряти ситуацію на себе і подумати: "ображаючи інших такими висловлюваннями, чи не ображаю я себе?"