Сучасний ярмарок марнославства. Чого може навчити серіал "Вигадана Анна"

Чи існує у сучасному світі "вище суспільство"? Така собі світська еліта, що відрізняється від решти манерами, кругозором, стилем. Приклад Анни Сорокіної — головної героїні нового серіалу Netflix "Вигадана Анна" — красномовно свідчить про те, що "елітарність" сьогодні штука умовна. І єдиним реальним фактором нерівності є платоспроможність. В інтерв'ю знаменитостей, у присвячених їм портретних нарисах і біографічних книгах часто трапляються формулювання "у нього/у неї був клас". Нібито з першого погляду було зрозуміло, що людина належить до особливого кола – закритого клубу багатих та впливових.

Netflix придбав права на екранізацію реальної історії про дівчину, яка досить довго оберталася серед нью-йоркського бомонду під виглядом дочки якогось німецького банкіра. Її батько справді жив у Німеччині, але ні до банківської справи, ні до великих грошей не мав стосунку. Це був іммігрант із Росії, який займався транспортуванням холодильного обладнання у маленькому провінційному містечку.

Анна не мала ні доступу до серйозних фінансових ресурсів, ні престижної освіти, ні багаторічної звички до розкоші. Проте з'ясувалося, що це досить легко імітувати. Справжній бомонд прийняв її за свою. Труднощі з підтримкою образу "багатої" спадкоємиці виникали лише тоді, коли потрібно було оплачувати рахунки. Анна місяцями жила в найдорожчих готелях, обідала та вечеряла в найкращих ресторанах, одного разу навіть замовила переліт на приватному літаку. Хто ж за все це платив? У деяких випадках розщедрюватися доводилося друзям, котрі складали їй компанію, в іншому — рахунки так і залишалися неоплаченими.

Спочатку персонал готелів і транспортних компаній вірив, що грошей у неї надміру, просто саме зараз виникли проблеми з переказом коштів з-за кордону, а потім вона обов'язково розплатиться. Поводився делікатно, не бажаючи зайвий раз турбувати таку важливу клієнтку. Потім наполегливо, але безрезультатно вимагав заплатити. У результаті всі ці непогашені борги перетворилися на звинувачення в розкраданні й обернулися для Анни кримінальною справою, судом та чотирма роками ув'язнення. 11 лютого 2022 року вона вийшла на волю, але невдовзі її взяла під варту міграційна служба США, оскільки термін дії американської візи вийшов, тому було поставлено питання про депортацію.

Незвичайна історія про дівчину, яка кілька років успішно дурила "вершки суспільства", закономірно привернула увагу журналістів. Видаючи себе за доньку мільйонера, Анна була досить активна у соціальних мережах. Інтернет ряснів її фотографіями в компанії знаменитостей і цілком реальних багатих спадкоємців. Фактично, вона й сама стала селебріті. Не дивно, що новина про її арешт зацікавила ЗМІ.

Щось середнє між сучасною Попелюшкою, Робіном Гудом та Арсеном Люпеном. Зрештою мільйони людей по всьому світу з найжвавішим інтересом читають статті та дивляться відеоуроки про те, як виглядати "дорожче", деякі навіть платять за спеціальні тренінги. А тут реальний приклад того, як це справді працює.

Численні журналісти, які писали про справу Анни Сорокіної, підходили до неї з різних точок зору. Одні просто смакували подробиці її розкішного життя, інші намагалися з'ясувати, як саме доньці іммігранта – розвізника холодильників кілька років вдавалося водити за носа справжніх багатіїв.

Джессіка Пресслер, яка написала для New York Magazine статтю, яка, власне, і лягла в основу сценарію серіалу, поцікавилася мотивацією Анни Сорокіної, спробувала зрозуміти, що змусило дівчину вдатися до обману. Головна героїня мала амбітні плани. Вона хотіла створити в Нью-Йорку приватний клуб для найбагатших естетів та поціновувачів мистецтва.

Для реалізації проєкту потрібно було поєднати чотири складники.

• По-перше, інтерес нью-йоркської бомондної тусовки. У цих найбагатших і знаменитих людей, увагу яких і так намагаються привернути надто багато, мало виникнути бажання піти туди, куди покличе Анна.
• По-друге, розкішне місце. Локація, будівля та інтер'єр клубу мали вражати найдосвідченішу публіку.
• По-третє, експертність. Героїня хотіла, щоб її клуб сприяв мистецтву, відкривав нові імена, проводив виставки та об'єднував людей, готових на це витрачатися. Щоб не втратити їхню довіру, варто було залучити до співпраці мистецтвознавців із дуже високим рівнем кваліфікації.
• По-четверте, фінансування. Уже на старті виконання задуму передбачало великі витрати. Створивши собі репутацію багатої спадкоємиці, постійно наголошуючи, що дуже скоро зможе розпоряджатися багатомільйонним сімейним трастом, Анна спробувала заручитися підтримкою кількох великих банків та двох інвестиційних груп.

Ця сюжетна лінія у серіалі представлена досить докладно. Глядачам, які мало знають про організаційні процеси, пов'язані із супроводом інвестиційних процесів, буде цікаво простежити за тим, яких помилок припускалася Анна, спілкуючись з фінансовими установами. По суті, їй забракло знання стандартних процедур перевірки активів, а також розуміння схем взаємодії між банками та інвестиційними фондами. Тому, хоч на початковому етапі спілкування вона і ввела представників фінансових установ в оману щодо своїх багатств, довести справу до фактичного надання кредитних коштів у результаті так і не змогла.

Ще один цікавий лікнеп, вшитий у сюжет серіалу – дохідливий та детальний опис того, як формуються списки VIP-клієнтів готелів, ресторанів, модних бутиків та компаній, що організовують пасажирські перевезення.

Анна Сорокіна і на екрані, і в житті примудрилася потрапити в ці списки, не будучи платоспроможною, та користуватися всіма привілеями, передбаченими для VIP. Методи, до яких вона вдалася, цілком тягнуть на лайфхаки для тих, хто бажає доторкнутися до світу розкоші, не маючи мільйонних статків.

Продюсувала "Вигадану Анну" і стала співавторкою в написанні сценарію Шонда Раймс — основний шоуранер гучних "Бриджертонів", "Анатомії пристрасті", "Як уникнути покарання за вбивство" тощо. Вона, очевидно, розуміється на резонансних серіалах, проте жоден з її попередніх проєктів не наробив такого галасу та не викликав такої кількості суперечливих коментарів.

Надто вже точним виявилося попадання в галузь потаємних бажань та страхів більшості людей.

Головна героїня боялася, що її визнають сірою посередністю. Не маючи ні грошей, ні спеціальних знань, ні виняткових талантів, ні навіть яскравої зовнішності, вона хотіла стати "важливим птахом", набути ваги в суспільстві. А хто не хоче?