Британський інтерес. Що визначає позицію Лондона щодо війни в Україні

У Британії заявили, що не готові давати нам гарантії як у НАТО. Тому що ми не є членом НАТО. В яку вони нас не приймуть. Але воювати з РФ треба.

Позиція Лондона щодо нашої війни — це такий мікс американської політики "довгої війни" і турецької політики "клина, що врізається".

З одного боку, як і для США, тривала війна в Україні та довгострокове ослаблення РФ дають Британії фон, привід і поле для поступового цементування свого позиціонування як альтернативного полюса впливу, автономного гравця на Заході, що повертається до глобальної ролі у світі.

І тому ослаблення РФ має бути довгостроковим, поетапним і багаторівневим, що передбачає продовження війни у тій чи іншій формі.

З іншого боку, як і для Туреччини, війна створила можливості для Британії "врізатися клином" у цю ситуацію з метою досягти тактичних і приземлених завдань: посилити свої позиції в Балто-Чорноморському регіоні, відпрацювати нещодавно створені механізми санкційного тиску, зайняти нішу головного антагоніста РФ у Європі, цементувати свою позицію окремого гравця, стати одним із зовнішніх стейкхолдерів ситуації, пом'якшити свої розбіжності з Європою, посилити "натовську лінію" в ЄС.

Навіть візит Бориса Джонсона до Саудівської Аравії наступного дня після того, як там стратили 81 особу, був покликаний спробувати вирішити питання збільшення видобутку нафти, що показало б, що Лондон, а не Вашингтон зумів про це домовитися з Ер-Ріядом. Хоча в Джонсона теж не вийшло.

Британці мають рацію в тому, що дивитимуться на те, під чим підписуватись. Дуже багато залежатиме від того, як будуть виписані гарантії безпеки та зобов'язання сторін. На прикладі Лондона ми вже бачимо, що можливо список гарантів буде іншим на виході переговорів.

Тому що одна справа декларувати підтримку, а інша — брати на себе юридичні військові зобов'язання. Заяви Британії — це і спроба одразу знизити очікування їхньої участі, і запрошення до торгу з приводу того, якою є ціна їхньої участі, і що вони отримають натомість, не лише від України, а скоріше в межах нового переділу світового впливу.