За старими лекалами. Як Захід вустами Генрі Кіссинджера намагається змусити Україну здатися

У Києві вкрай скандалізовані словами Генрі Кіссинджера на форумі в Давосі про те, що Захід має натиснути на Україну. Для того, щоб та пішла на поступки Росії. В ім'я миру у всьому світі, зрозуміло. Винятково шляхом переговорів. З видом на світле майбутнє та дружбу народів.

Так, заради цієї великої мети доведеться пожертвувати частиною територій, які з подачі італійців почали називати не анексованими, не окупованими, а спірними. Але це в ім'я миру. Чи Україна миру не хоче? До того ж як наставляє Кіссинджер, "продовження війни після цього буде не за свободу України, а буде новою війною проти Росії". Ну, і тому подібне.

Якщо хтось вважає, що Хайц Альфред Кіссинджер у свої 99 років зійшов із розуму або з повністю продався Путіну, той глибоко помиляється. В цій ситуації Кіссинджер лише виступає своєрідним глашатаєм західного світу, транслюючи його (цього світу) універсальні ставлення до розв'язання регіональних конфліктів, багаторазово відпрацьовані Близькому Сході.

Ці уявлення, якщо коротко, базуються на такій тезі: якщо відкотити назад, до доконфліктних налаштувань, і водночас зажмуритися так, щоб не бачити нічого навколо, то все відразу стане добре. Була держава одного народу — стане двох. Була єдина та неподільна столиця — стане комуналкою. Але ж заради миру. Заради спокою людства. Тільки той, хто агресор, цього не може зрозуміти.

Що ж до голови, то зовсім не факт, що відкусить. Адже ООН проти канібалізму. І Рада з прав людини не схвалює. І Радбез видав із цього приводу резолюцію.

У Києві, принаймні поки, про Захід знають менше, ніж у Єрусалимі. Він має свій шлях звільнення від ілюзій, започаткований відворотом від НАТО в той самий момент, коли ворог стояв біля воріт. Їм ще належить дізнатися, як благодійники вміють викручувати руки як подяку за військову допомогу. Як безцеремонно примушують до миру. І як люди, які ще недавно розмахували жовто-синіми полотнищами, візьмуть у руки червоні й почнуть скандувати: "Руки геть від Росії", забувши і про Бучу, і про Маріуполь, і про Ірпінь.

Той, хто хоче зрозуміти, чого кісинджери штовхають Україну, можуть просто погортати підручник новітньої історії Ізраїлю. Адже кісинджери не змінюються. І універсальні лекали для вирішення конфліктів, які спочатку лякають, потім втомлюють, а наприкінці дратують, не змінюються теж.

А тепер про головне. У вересні 2012 року Генрі Кіссинджер прогнозував, що через 10 років Ізраїлю не стане. "Готуючись до Близького Сходу без Ізраїлю", — процитувала газета New York Post. І додала, що термін придатності в Ізраїлю вийшов. Минуло десять років. Кіссинджер у Давосі вигулює своїх тарганів. Ізраїль бореться із ворогами й зникати не збирається. Україна, зважаючи на все, робить те саме.

Джерело.