Лисичанськ — мій біль. Що лишилося від міста дитинства

У бабусі був дім на вулиці Шаумяна, в 1943 там було розстріляно 27 осіб, переважну більшість яких становили жінки та діти, тоді вулиця називалася Донецькою. Взагалі, Лисичанськ двічі піддавався німецькій окупації у 1943 році, місто тоді зазнало величезних збитків, нацисти відправили на каторгу до Третього Рейху більше 2 тисяч чоловіків. А близько 800 мирних громадян померли від виснаження, розстрілів, загинули під бомбами й снарядами.

У 2014 році Лисичанськ два місяці перебував під окупацією "ЛНР" (фактично — російською), допоки його не було звільнено силами ЗСУ.

Я згадую свої літні дні дитинства, які проводила в Лисичанську, і в мене викручує коліна від болю… Згадую вулицю Шаумяна, її вічну річку-вонючку (насправді то була каналізація), якою ми пускали кораблікі (мабуть, вони всі були русскімі, бо жоден з них не вижив).

Бабуся наша була теж росіянка, вона дуже сумувала за Росією, та, на щастя, не побачила, як її країна прийшла "асвабаждать" Лисичанськ.

Я завжди мріяла приїхати до Лисичанську в дорослому віці: подивитися, який зараз той дім, той бугор, де ми з сестрою ловили коників-стрибунців. Заплющую очі й бачу труби та дим з сєвєродонецьких заводів, які видно з того лисичаснького бугра — ним закінчувалася вулиця Шаумяна.

Мріяла, та жодного разу не поїхала. Тепер мрію ще сильніше: поїхати після нашої перемоги.

Джерело

Важливо

Я повертаюся додому. Чому за кордоном бути важче, ніж в Україні

Важливо

Чорна смуга Росії. Чому в Москви підгоряє