Вмирати завжди страшно. Але війна — це бруд, піт, кров і трупний сморід
"Більшість із нас — погані бійці. І всі ми боїмося померти або стати каліками. Навіть професіонали. Але або ми захищаємо Україну — недосконалу, недоглянуту, розбиту війною, або змиряємося з окупацією, або виїжджаємо на еміграцію". Думка.
Судячи з реакції суспільства на обмеження виїзду чоловіків, дев'ять із десяти українців воювати не мають наміру, налаштовані проти мобілізації та заборони виїзду за кордон.
Справді, за що воювати?.. — Олігархи грабують, молодики на крутих тачках бухають, у країні нормальних умов для життя немає, закони недосконалі, парки загажені, під'їзди обпльовані…
От нехай спочатку закони правильні ухвалять, підготовку військову організують, західну зброю привезуть, поліцію та СБУ відправлять воювати. Тоді можливо. І взагалі, "я податки плачу, чому я маю воювати?" І ще це, сакраментальне — "я війні не навчений, мене одразу снайпер уб'є".
Вмирати завжди страшно. Вмирати ніхто не хоче. А війна — це бруд, піт, кров і трупний сморід.
На війні — з 2014 року — я бачив і бідних, і багатих, і військових, і поліцейських, і есбеушників, і добровольців, котрі воюють не за гроші, не за звання, не за посади, не за нагороди, бо не отримують у зрештою нічого, крім двох метрів сирої землі.
Війна — це багато в чому лотерея. Багато хто з тих, кого я знав — чудово підготовлені, професіонали — загинули не в гарному стрілецькому бою, борючись як Рембо, використовуючи всі свої професійні навички, а тупо під час артилерійського обстрілу, чи підірвавшись на міні, чи через дурниці товаришів…
За статистикою в сучасній війні, як і у війнах 20 століття, майже 80% втрат — це втрати від мінно-вибухових травм, осколкових поранень. Тобто, — від артилерії, авіації, мінних загороджень. І тут уже висока професійна стрілецька та тактична підготовка відходить на другий план.
Так, професіонал навряд чи поїде неперевіреною дорогою поблизу лінії фронту, побоюючись підриву на безладно встановлених своїми ж мінах. Так, професіонал не стане, швидше за все, квартируватись у вбитому військовому адміністративному будинку. Так, професіонал має більше шансів вижити на передовій, тому що не буде висовуватися даремно.
Але, за великим рахунком, ми всі під богом ходимо. Широкомасштабна війна тим і відрізняється від колоніального заморського походу, що в ній беруть участь усі навіть ті, хто не хоче брати участь. У сучасній війні цивільних гине не менше, ніж військових, професіоналів і мобілізованих.
Війна нікого не шкодує — згадайте Бучу, і не залишає нам часу на ухвалення добрих законів, на здобуття чудо-зброї, правильне патріотичне виховання та підготовку найкращих бійців. Більшість із нас — погані бійці. І всі ми боїмося померти чи стати каліками. Навіть професіонали. Але або ми захищаємо Україну — недосконалу, недоглянуту, розбиту війною, або упокорюємося окупації, або виїжджаємо на еміграцію. Інших варіантів немає просто.
-
![Telegram]()
відправити у Telegram
-
![Facebook]()
поділитись у Facebook
-
![Twitter]()
твітнути
-
![Viber]()
відправити у Viber
-
![Whatsapp]()
відправити у Whatsapp
-
![Messenger]()
відправити у Messenger
