Гібридна перемога чи гібридна капітуляція. Що обере Україна?

Коли я запитувала у ФБ друзів, нам важливіше території чи життя наших найкращих людей, абсолютна більшість спочатку взагалі не розуміла, що йдеться про життя військових. Бо сліпа "віра в ЗСУ" змусила повірити і в те, що слова "герої не вмирають" — не просто символічний лозунг.

Популярні "говорячи голови" нонстоп віщали про наші переможеньки, і аудиторія сприймала ці розповіді на ура. Погані, але реальні новини з фронту ніхто нам не розповідав, але майже ніхто й не хотів чути, не шукав сам і не ставив запитання.

Експерти та блогери з безпечних місць розповідали, що смузі в кафешечкє та похід у барбершоб наближає нашу перемогу, що служити мають лише добровольці, всі інші, і вони, в першу чергу, мають просто тусити далі, називаючи це "підтримкою економіки".

В умовах, коли проти наших військових застосовується тактика вогняного валу, добре відома з Другої світової війни, а в нас не вистачає, скажімо так, технічних засобів протидії, реальність мала колись вибухнути. І це сталося після поста військового з Пісків.

Перший, хорватський, шлях означає залученість кожного громадянина в спротив, у першу чергу — тотальну мобілізацію, та величезні обсяги зброї, залученої різними шляхами (!) на світовому ринку.

Другий, грузинський, означає відмову від спротиву, тому й фактичну відмову від окупованих територій, від європейського курсу та (що особливо актуально саме для українців) від власної ідентичності.

Як діяти — обирати нам. Владі, звісно, але і нам. І почати треба з того, щоб вимагати правди про ситуацію на фронті й, головне, бути готовими до правди, якою вона б не була.

Джерело

Важливо

Окопна війна? Чи зможе Україна переламати ситуацію на фронті

Важливо

Навіщо брати в армію тих, хто не хоче?