Три нові податки по 10%. Чому простота у реформах інколи гірша за крадіжку

Почну з назви.

Я мрію про той час, коли у нас ефективність замінить ефектність.

Досить яскравих рекламних назв.

Я розумію, що "10-10-10", "5-7-9" добре заходить у маси, але це ж не продаж спортивного костюма на автозаправці за 99,99.

Тут головне — сенс та ефективність, а не назва, тим більше, що вона одразу формує невірні смисли.

Існує чотири види податків: на працю, на капітал, на активи та на споживання (непрямі податки).

Мистецтво фіскальної реформи полягає не у зниженні всіх податків одразу (адже бюджет треба наповнювати: пенсії платити, утримувати армію, відновлювати зруйноване), а в правильному зміщенні податкових акцентів.

Нас не вічно утримуватимуть західні партнери й 700 млрд доларів дрібними купюрами нам теж ніхто не подарує. Тому потрібно компенсувати зниження податків розширенням податкової бази.

• Нині ми маємо колосальну диспропорцію у бік оподаткування праці: ЄСВ, прибутковий податок та військовий збір — сумарно 41,5%. Податки стягуються із найманого працівника.
• На другому місці — податок на споживання. Це акциз та ПДВ. Базова ставка ПДВ — 20%. Податок сплачує кінцевий споживач.
• На третьому місці — податок на прибуток у розмірі 18%.
• На четвертому — податок на нерухомість і землю.

У грошах податок на прибуток та ЄСВ становлять понад 600 млрд грн на рік. Ще понад 300 млрд — імпортний ПДВ.

Тобто, сумарно, один трильйон гривень на рік здирають зі звичайного українця — або із зарплати, або за ціною товарів та послуг.

Податок на прибуток у нас сплачують переважно іноземні та державні компанії, а також ФПГ з рознарядки. Усього близько 200 млрд грн. Копійки.

Про податок на активи взагалі не говорю. Декілька десятків мільярдів гривень.

Сам податок нараховується на нормативну оцінку землі та площу нерухомості без прив'язки до ринкової вартості. Звідси такий результат.

Податок на розкіш (яхти, гелікоптери, літаки, особняки) у нас взагалі не злетів.

Тобто, головний фіскальний олень у нашій країні — це звичайна ЛЮДИНА.

Саме тому я з 2016 року пропагую таку ідею: скасування податків та зборів на фонд оплати праці (прибутковий, ЄСВ, військовий) та запровадження замість них кумулятивного податку на працю у розмірі 10%.

Але тут є три важливі нюанси.

Перший. Золоте правило соціальної політики: неоподатковуваний мінімум доходів громадян = мінімальна пенсія = мінімальна зарплата = реальний прожитковий мінімум.

Звідси випливає: оподатковувати мінімальні зарплати не можна, це фіскально-соціальний "херасков".

Спершу обкладаємо 6500 грн, потім відшкодовуємо субсидіями.

Чи варто говорити про важливість для людини, яка живе на 6500 грн, тієї зайвої тисячі гривень, що її забирають у вигляді прибуткового податку.

Другий. Встановлюючи базову ставку в 10% на доходи вищі за мінімальні, ми повинні вводити прогресивну шкалу для великих доходів.

Чому "умовний коболєв" має користуватися ставкою в 10%, отримуючи зарплату в мільйон гривень?

Зрозуміло, що 10% із мільйона — це більше, ніж із 6500 грн.

Але в першому випадку — це "не куплена-надцята квартира", а в другому — не куплений кілограм фруктів чи м'яса.

Потрібна прогресивна шкала: мінімальна зарплата — ставка 0%; вище за мінімальну, але нижче 100 тис. грн — 10%; від 100 тис. до 500 тис. — 20%; від 500 тис. до 1 млн — 30%; понад 1 млн — 40%.

Третій — страшне слово "бруттизація".

"Реформа Яценюка" полягала у зниженні ставки ЄСВ у півтора раза — до 22%.

Але ця податкова економія не пішла на збільшення зарплат, а лягла в кишені кількох олігархів, які заощадили 20-30 млрд грн.

Річ у тому, що прибутковий податок входить до зарплати "брудними" і у разі його зниження — зарплата "чистими" автоматично збільшується.

А ось ЄСВ не входить до "брудного" окладу згідно зі штатним розкладом. Він нараховується на загальний фонд оплати праці для підприємства.

Отже, для того, щоб зниження ЄСВ призвело до автоматичного зростання зарплат, його треба спочатку включити до "брудної зарплати", тобто провести "бруттизацію".

Від цієї маленької деталі залежить, хто стане вигодонабувачем зниження зарплат — роботодавець чи найманий працівник, тобто нюанс ключовий.

Про ПДВ.

Рівень фіскального навантаження тут трохи вищий за середній. Загальну ставку можна зменшити до 15%.

Але я вважаю, що набагато важливіше встановити диференційовані ставки: базова — 15%, а ставки на соціальні товари та послуги (комуналка, паливо, газ, крупи, молоко, хліб, ліки тощо) — від 0% до 5%.

Пропозиція просто знизити ставку до 10% нелогічно ще й тому, що існує маса товарів та операцій, на які можна вводити підвищену ставку: лакшері товари, товари з престижних бутиків, ювелірні вироби, деякі банківські операції (не про проценти за кредитами) тощо.

Тут ставка може бути в 2-3 рази вищою за базову. І я не бачу жодного сенсу дотувати через ставку 10% споживачів таких товарів та послуг.

І про податок на прибуток.

Його значення перебуває на відносно оптимальному рівні — 18%.

Адже йдеться про оподаткування чистого фінансового результату — прибутки.

Особисто я не бачу проблеми з 1 млн прибутку заплатити державі 180 тис. грн.

Тим більше, що зниження цього податку до 10% пропонують зробити в обмін на скасування всіх пільг.

А ми маємо розуміти, що у ВЕЗ-ах, технологічних парках тощо, один із ключових стимулів залучення інвестицій — це щонайменше п'ятирічна пільга з податку на прибуток.

Інвестор спочатку має отримати окупність проєкту і лише потім — держава податки.

Приберемо таку пільгу — нищимо кластерну модель розвитку.

Крім того, податок на прибуток має дієвіший стимул для підприємця — податкове відрахування, коли витрати на НДДКР, інновації та нові технології віднімаються від суми оподатковуваного прибутку.

Цей механізм створив "Теслу" та "Драгон" Маска, вірджин — Бренсона та багатьох інших.

Є таке поняття як гранична схильність до нагромадження.

Низький податок на прибуток призведе в Україні лише до того, що інвестор зможе виводити більше капіталу за кордон.

Більше — на суму заощаджених податків.

Ефект для економіки — негативний плюс скорочення валютних резервів.

А ось надання права на податкове списання коштом інвестицій у науку та технології — правильний шлях.

Податків платиш менше, але ці гроші не виводяться за кордон, а йдуть на модернізацію економіки, розвиток науки та стимулювання інновацій.

У нас раніше був "офіс простих рішень".

А простота в реформах — іноді гірша за крадіжку.

Не варто гнатися за рекламною назвою.

Краще забути про ефектність та перейти до ефективності.