Думки Протести в Ірані

Чи здатні протести в Ірані повалити владу й призвести до зміни режиму

"Шість відповідей на ключові питання щодо Ірану про те, що там відбувається, хто качає протести і їхні шанси на успіх". Думка.

27 вересня 2022 в 17:10

1673

1. Ні, ці протести не можна називати революцією. Революція — дуже складний процес, який потребує значно більших ресурсів та ідейного наповнення, ніж те, що ми бачимо зараз. У протестувальників немає лідерів, структур, грошей чи однозначної зовнішньої підтримки.

2. Питання, яке ставлять найчастіше: чи здатні протести в Ірані повалити владу й привести до зміни режиму? Мені здається, це два різні питання. Скинути владу? Так, можуть. Змінити політичний режим і принести щось якісно нове? Не факт. Слабо керований протест в Ірані дуже різних людей, не об'єднаних жодною спільною метою, окрім ресентименту щодо центру, потенційно руйнівна сила, але деструктивна, яка не факт, що зможе змінити систему чи взагалі щось створити.

3. Протести в Ірані — часте явище. Іран — складна та поліетнічна країна. 86 млн осіб, серед яких десятки народів, включаючи персів, лурів, курдів, азербайджанців, белуджів, арабів, туркмен, пуштунів. Відповідно підвести протести під якусь одну ідею неймовірно складно. Хоча зараз вони справді об'єднані загальним невдоволенням, на кожен регіон нашаровується безліч претензій із місцевою специфікою, що робить повноцінну загальнонаціональну координацію протестів проблематичною.

Одна з проблем Ірану — відсутність у протестувальників лідерів і організації.

4. Єдині дві опозиційні сили, які наразі мають структури, фінансування від зовнішніх донорів, людей і зв'язки на Заході, перебувають в еміграції — це прихильники монархістів у США й "Організація іранських моджахедів" (MEK) в Албанії (бойовики, які раніше брали участь в Ісламській революції 1979 року, а потім посварилися з колегами та поїхали, були в терористичному списку США до 2012 року). Обидві організації — не про демократію, лібералізм і цінності, а про владу й реванш, без нормального бачення майбутнього країни. Можливо, у горнилі протестів в Ірані народиться по-справжньому нова внутрішня опозиція, але цього не відбувається.

5. Зовнішні сили поки що невпевнено діють щодо Ірану. Вони не знають, що робити: чи підтримувати протести, ризикуючи розривом відносин із Іраном і дестабілізацією регіону, який тільки зараз більш-менш заспокоївся, або ж мовчати, ризикуючи втратити підтримку опозиційно-налаштованих іранців в еміграції, які зараз розгойдують ситуацію щодо медіа. Мені це нагадує "дилему Обами" в Єгипті 2011 року, коли вирішувалося питання Мубарака.

Я припускаю, що найактивніше діятимуть Ізраїль (тут зрозуміло), США (ті фракції, які вважають, що треба підривати Іран зсередини та викидати ядерну угоду) й Азербайджан (якому треба нейтралізувати Іран як союзника Вірменії в битві за логістику Південного Кавказу). Саудівська Аравія думає, але медійно включилася в підтримку мітингувальників, зокрема через канал IranInternational. Катар зберігає нейтралітет, як і Оман із Кувейтом, що мають зв'язки з Тегераном. ОАЕ поки що нічого не вирішили.

Можу чітко констатувати одне: ці протести в Ірані стали серйозним викликом для системи. Таких тривожних дзвіночків було багато за останні 11 років, і влада нічого з ними зробити не змогла, тому соціальний вибух був цілком очікуваний.

6. Багато в чому протести в Ірані спровоковані і розчаруванням реформаторами, які за Роухані не досягли результатів у переосмисленні системи. Консерватори в таких вправах традиційно слабші. Тому зараз перед адміністрацією Раїсі стоїть надзвичайно складне завдання: петляти з кризи, балансуючи між жорсткою силою та поступками, локалізувати протести й спробувати переосмислити деякі правила гри в системі.

Думка

Важливо

На межі ядерної катастрофи. Що відбувається на фронті та чи буде ядерний удар