Забути Крим в обмін на Донбас. Що пропонують Україні

Вкинуті в російському сегменті "миротворчі плани", згідно з якими РФ забирається звідусіль, а "питання Криму" на якийсь час заморожується, — швидше за все, є черговою інформаційною качкою Кремля. Ризикну припустити, що наміри завоювати Україну стали для Росії планом Б. А планом А стало не програти надто багато чи навіть усе.

У межах цього плану росіяни починають намацувати ймовірні контури того, що хтось називатиме планом урегулювання чи миру, але вони вважатимуть це стратегічною паузою. Це завдання навіть для Росії складне, адже переконувати доведеться не лише своїх твердолобих фашистів, а й українців із Зеленським, які не поспішають говорити з Росією взагалі, а тим паче про щось, де немає звільнення наших територій.

Окрім ситуації на фронті, основою для початку таких активних інформаційних заходів, думаю, були останні американсько-російські контакти щодо ядерних питань.

Інформаційні повідомлення про радника з питань нацбезпеки президента США Саллівана, який переконує Україну осмислити реалістичні вимоги щодо Криму, можуть бути правдивими та відображати певні "червоні лінії", які під час ядерних консультацій окреслили росіяни. Збереження контролю над Кримом у разі втрати всього іншого окупованого в Україні справді зараз видається непоганим варіантом для Кремля.

Чи означає це, що США будуть змушувати нас до певних умов перемир'я? Не обов'язково.

Так, США повинні все більше концентруватися на Китаї, воєнний конфлікт із яким через Тайвань (або будь-яку іншу причину) щодня має вигляд такого, якого буде неможливо або дуже важко уникнути. Суперечності в тихоокеанському регіоні наростають, правила поведінки безпеки деградують, як і міжнародне право загалом, Китай живе твердим переконанням, що він став наддержавою, США — знаннями, що це поки не так. Але, враховуючи нинішні обставини, американці легко прогнозують ситуацію, як поводитиметься Китай, якщо його амбіції стати наддержавою реалізуються, США навряд чи в захваті від цього.

Але тиснути на Україну політично, а тим паче матеріально (це наш найбільший страх — залежність військової та інших видів допомоги США від нашої згоди на переговори з РФ), переконаний, США все ж таки не планують, бо не можуть. Підтримку України задекларовано так, що не передбачена можливість змінити позицію без серйозної політичної кризи для партії влади. Згадаймо, що навіть безпардонний Трамп, вимагаючи від України певних правових і процесуальних кроків, які він використав би у внутрішньополітичній боротьбі, не зміг грати в затримання військової допомоги більше кількох тижнів, а потім під шаленим тиском публічної критики в США був змушений виправдовуватися, крутитися, "відкочуватися" і т.д.

Проте наші партнери й друзі (і США, і ЄС) — це не бездонна бочка матеріальної допомоги. Ми повинні дбати весь час про те, щоб партнери мали щонайменше бажання не знижувати рівень допомоги Україні.

ЄС не має геополітичних амбіцій, тому очікування від України з боку європейців залишаються незмінними — реформуйтеся, боріться з корупцією, розвивайте правову систему та законність. Важко розвивати економіку під час ракетного обстрілу, але деякі речі все одно можна зробити — відкинути помилкові та шкідливі спроби за рахунок збільшення фіскальної дисципліни та фінансового навантаження на бізнес і громадян збирати більше надходжень. Наш уряд не може порахувати перспективні вигоди від максимальної лібералізації бізнесу, тому захоплено рахує збитки. Але під час війни уникнути збитків ми не зможемо. Тому слід подбати не про збільшення податків і зборів, а про збільшення в перспективі одного-двох років тих, хто ці податки та збори може сплачувати. Цього поки що не бачить ні українська бізнес-спільнота, яка чесно та з ентузіазмом тягне велику частину роботи за допомогою війська, ні наші закордонні партнери, які досить чесно виконують добровільні зобов'язання підтримувати на плаву нашу економіку.

Для того, щоб США та ЄС бачили "світло в кінці тунелю" війни, ми повинні наступати й добиватися перемог. Це одне з найскладніших і найважливіших завдань. Без просування України вперед на схід і на південь ентузіазму наших партнерів (та й, зрештою, самих українців) може не вистачити надовго.

Інша порада нашої дипломатії — необхідно спробувати "вписати" себе в зовнішньополітичні пріоритети США. Наша політика умиротворення та загравання з Китаєм цьому не сприяє. Це питання вибору сторони — Добро чи Зло, хороші хлопці чи погані, проблема чи вирішення проблеми. Ми не маємо можливості уникати цього вибору або зробити його не на користь США. Бо інтереси США й України збігаються. Це вже добре розуміють і литовці, і поляки, і чехи, більшість наших нормальних сусідів. Імовірний конфлікт між США та Китаєм майже відразу перетвориться на світовий конфлікт. І якщо хтось думає, що ми зможемо вдавати, що він нас не оминає, — спробую розчарувати: подумайте, що насамперед зробить РФ, коли зрозуміє, що США та ЄС сконцентрувалися на конфлікті чи війні з Китаєм? І чому ця коаліція допоможе нам, якщо ми не будемо її частиною?

Ситуація не вимагає від нас надто радикальних кроків, але офіційний перегляд відносин стратегічного партнерства з Китаєм, перегляд відносин із Тайванем (найімовірніший перспективний партнер для України для розвитку ракетних програм і виробництва комплектуючих для високотехнологічних систем озброєння) — це те, що можна робити сміливо, без урахування наскрізь брехливого аргументу про те, що військова допомога Китаю Росії зумовлена ​​нашою позицією щодо Тайваню, а не розумінням Китаєм геополітичної ваги можливої ​​поразки Росії у війні з Україною.

Як не дивно, важлива в плані стримування Китаю й Білорусь. Слід чітко усвідомити, що всі ідеї "шовкового шляху" — по суті, антиамериканські, бо спрямовані на пошук можливості обійти домінування США на морі. Залізничне сполучення Китаю з Європою найлегше розірвати, "висмикнувши" з коридору Білорусь. І це завдання повністю відповідає стратегічним інтересам національної безпеки України. Важливо просто вміти пояснити це американцям.

Життя яскраво демонструє, що ми здатні знаходити вихід із найскладніших ситуацій. Але деякі кроки слід робити своєчасно. І тоді ніщо не зупинить передові загони наших Збройних Сил на кримському перешийку. Жодні переговори та жодна ядерна зброя.

Джерело

Важливо

Британія кине виклик Росії, а Сі Цзіньпін перетре Україну з Байденом: 8 фактів про саміт G20