Путін воюватиме, доки не програє все. Надії на переговори більше немає

Коли агресор виношує свої воєнні плани, він має дуже чітку мету. Але алгоритм прийняття рішень в автократіях зовсім інший. Для диктатури прогнозування підсумків, а тим паче наслідків майбутньої війни, об'єктивно неможливе. Диктатори живуть у штучно створеній інформаційній бульбашці. Вони оперують лише тими даними, які їм подобаються і перегукуються з їхньою думкою.

Для авторитарного режиму Путіна процес ухвалення рішення вступити у війну мав особливості. Я не виключаю, що починаючи війну проти України Кремль мав певні оптимістичні розрахунки щодо майбутньої реакції Китаю. Але щоб напрацювати обґрунтовані припущення, необхідно аналізувати картину світу поза власним досвідом чи власними переконаннями. Автократія не має можливості для такого аналізу, адже в оточенні Путіна немає незгодних. Це справжня слабкість автократів. Вони не отримують альтернативних поглядів на проблематику і неминуче випадають з об'єктивної реальності.

Кремль продовжуватиме війну, незважаючи на важкі втрати

Цілком зрозуміло, що метою Росії було повне захоплення України. Путін приймає рішення вторгнутися, хоче взяти Київ за три дні і програє. Мета диктатора виявляється недосяжною. Але він іде далі і досі зазнає катастрофічних втрат. По-перше, це матеріальні втрати. ЗМІ вже підрахували, що за минулі місяці Росія витратила на війну $82 млрд. Це дуже вагома сума приблизно 25% державного бюджету країни-агресора. По-друге, стає очевидним, що Кремль вичерпує запаси зброї. По-третє, війна вже забрала десятки тисяч життів громадян Росії. Щоправда, я не впевнена, чи важливі людські життя для Росії. Але точно знаю — чим важчі військові та економічні втрати, тим складніше поставити крапку на військовій кампанії.

Я колись розмовляла із Головою командування сил спеціальних операцій США генералом Тоні Томасом. Одні батьки втратили дорослого вже військовослужбовця під час війни в Афганістані. І під час особистого спілкування з генералом наполягали, що він у будь-якому разі має продовжувати воювати: "Тоді ми відчуватимемо, що наша дитина загинула не дарма". Тоні Томас сказав мені, що це була одна з найважчих речей, з якою йому доводилося мати справу.

Йдеться про таке поняття як "обман безповоротних витрат". Зазвичай через великі попередні жертви, принесені в досягнення певної мети, прості люди схильні прагнути до подальшого зростання відповідних вкладень. Але насправді не може мати вирішального значення, наскільки багато ресурсів було витрачено протягом воєнних дій. Звучить жахливо, але не можна враховувати лише те, наскільки трагічних людських втрат вже зазнали.

І щодо Путіна, то зараз він налаштований досягти своєї мети. Так, він готовий вкладати ще більше грошей. Чи слід йому наражати російських військових на подальший ризик? Звісно. Путін не цінує життя інших людей і він піде далі.

Чи усвідомлює Путін, що Росія вже програла цю війну?

У психології існує феномен, званий ірраціональною ескалацією чи ескалацією прихильності. Це коли людина почувається зобов'язаною підтримувати рішення, прийняте раніше, хоча воно виявилося хибним. Ви отримуєте сигнали про те, що все погано, і зовні очевидно, що справи погані. І, здавалося б, треба відмовлятися від своєї мети "ще вчора". Але, попри здоровий глузд, людина всіляко раціоналізує подальшу реалізацію невдалого плану. Навіть коли має вибір вкладати ресурси на підтримку попереднього рішення чи ні. Навіть якщо це зовсім необов'язково, людина хапатиметься за все, щоб продовжувати.

Наприклад, йде зима. Путін знищує українську критичну інфраструктуру, щоби люди втратили нормальні умови для життя. Через відсутність опалення, води та електроенергії українці мають ослабнути. І тоді, запевняє себе Путін, він зможе перемогти. Чи думає: якщо в Європі не буде російської нафти чи газу, європейцям доведеться платити за енергоносії великі гроші. Тоді НАТО перестане підтримувати Україну і Росія зможе виграти. Тому зауважте, що ці дії є ознаками ірраціональної ескалації. Путін гарячково шукає можливості раціоналізувати подальшу участь у битві, яка вже програна.

Є ще проблема ідентичності. Це внутрішня та зовнішня перевірка, в якій людина з'ясовує, ким вона себе бачить? Чи вважає себе компетентним, гідним своєї мети? Чи бачить його світ саме таким? Відповіді стають важкими, коли людина робить вчинки, які не мають ніякої зовнішньої підтримки. Ці ж питання постають і перед Путіним. Він усвідомлює, що після програшу у війні залишитися президентом Росії вже не вдасться. Путін більше не буде тією всесильною людиною, якою сам себе вважав. Ми можемо припустити, що добровільно він зупиниться лише тоді, коли досягне своєї мети.

У Путіна не зацікавлені у мирних переговорах

Як я вже казала, кінцева мета Путіна — повністю захопити територію України. У нього вже були Крим та Донбас, але це не змусило його заспокоїтися. Тож нічого, окрім досягнення початкової мети, задовольнити його не здатне.

Коли людина піднімається на гору Еверест і не доходить 30 футів від вершини, вона відчуває невдачу. І ті 29 тисяч футів, на які альпініст все ж таки піднявся, для нього нічого не варті. Тому для Путіна немає значення, чи залишить він за собою територію, яку він мав на момент широкомасштабного вторгнення, чи отримає дещо більше, ніж те, з чого починав. Нічого з цього не буде для нього успіхом, якщо він уже задекларував, що має намір забрати всю Україну за три дні.

Тому він, безумовно, не зацікавлений у припиненні війни так сильно, як продовжують запевняти деякі політики чи аналітики.

Потрібно розуміти, що зараз особистість російського диктатора під загрозою. Він має величезну суму неповоротних витрат, вкладених у війну в Україні. Для того, щоб піти, диктатор має програти абсолютно все. Також слід враховувати, що Путін є обличчям, яке стоїть за цим кривавим вторгненням. Саме він ухвалює головні рішення. Тому ще один спосіб зупинити цю війну — повалити Путіна, позбавити його посади та повноважень. Добровільно війну в Україні Путін не зупинить ніколи.

Важливо

100 тисяч загиблих? Чи помилилася Урсула фон дер Ляєн із цифрою втрат України