Додаткові рецепти на ліки — як середньовічний шлагбаум

У феодальні часи найвигіднішим бізнесом був шлагбаум. Ставиш шлагбаум на дорозі — і збираєш гроші за проїзд.

Шлагбаум також був формою відплати сюзерена своєму васалові: став, славний лицарю, шлагбаум та й живи собі.

Шлагбаум був унікальною валютою: водночас дорожчим за золото — васалові, й дешевшим за золото — сюзеренові. Відтак, усіх усе влаштовувало, крім тих, кому платити, а щоб вони сильно не виступали, то питання шлагбаумів комунікувалося як питання захисту від розбійників — мовляв, для вашої ж користі.

В сучасному світі шлагбауми — це всі дозволи, папірці, оцінки, ліцензії, довіреності, довідки. Навіть паспорти й права, термін дії яких скоротився до 10 років, щоб через 10 років хтось із відданих васалів міг заробити на перевипуску.

Додаткові рецепти на ліки — це той же середньовічний шлагбаум.

Якщо розуміти систему "жалування шлагбаумів", то тоді не дивує, нащо в країні, де можна купити будь-який папірець, запроваджувати ще додатковий папірець.

І ще нюанс: якось довелося по душах поговорити з жінкою, яка відмовилася працювати провізоркою. Категорично. Бо основний виторг аптека робила на продажу таблеток наркозалежним. Мабуть, теж рецептурних, але безрецептурно і цілодобово. Коли вона спробувала поговорити про це з власником, то він їй пояснив, що інакше б аптека загнулася.

Третій нюанс: хіба складно взяти рецепт? "Достатньо написати в чат-бот", "Можна ж написати сімейнику у вайбер". Але якщо це аж так нескладно, то нащо його брати? Що це за формалізм? І так, я не знаю, як виглядає мій сімейник. І вона не знає, як виглядаю я. Я шаную високий рівень її вайбер-експертизи і чат-бот-професіоналізм. Звісно, неважко написати "дайте рецепт", але в чому користь від формалізму? Чат-боту видніше?

Четвертий: люди бездумно їдять таблетки, тому їм треба ходити до лікаря і їсти лише ті таблетки, які прописує лікар. Лікар прописує багато таблеток. Часто дуже багато. А ще лікар часто пропонує купувати ліки у нього або в сусідньому кабінеті. Чи в аптечному кіоску на 1 поверсі. Розповідає, як тебе порятує колоїдне срібло чи ще щось таке ж помічне. Може, ті, хто не ходить до лікарів, не знає, що багато хто з них торгує ліками на робочому місці. Тому казати після цього, що лікар краще знає, який рецепт виписати… Ну, може, й знає. Теоретично. А практично — втюхує ті ліки, які він продає, а не ті, які чомусь більше подобаються тобі. Не всі лікарі, звісно. Є принципові. Їх варто шукати, а знайшовши грузити тим, щоб вони замість того, щоб лікувати, виписували рецепти на німесил. Хорошому лікарю, як правило ж, нема що робити. Ні вдень, ні вночі…

П'ятий і шостий: люди безконтрольно жеруть таблетки, які побачили по телевізору. Здавалося б, логічно заборонити рекламу лікарських препаратів. Але ні — рекламу не можна, бо це гроші, які потрібні медіагрупам, тому впливових власників медіа ми чіпати не будемо. А щодо безконтрольно жеруть, то людина може й голок наковтатися, тому чекайте, скоро запровадять обов'язковий дозвіл на купівлю швацьких голок. І довідку від психіатра. Бо хто вас зна, що ви будете з тими голками робити…

Сьомий: комунікація — це окрема краса. Усіх, хто проти додаткових рецептів, висміюють, чи не хотіли б вони ще й скасувати ПДР. Але це не точна аналогія. ПДР — це інструкції до препаратів, а рецепти — це уявіть, що вам би кожного разу треба було брати довідку на поворот ліворуч чи розворот. Або на проїзд через шлагбаум. З підписом і печаткою. Можна через чат-бот. Це ж зручно.

Джерело.

Важливо

Ліки за рецептами. З 1 квітня "Німесил" і "Корвалол" без дозволу лікаря не купиш — що робити?