Цвинтарі Вагнера. Як Пригожин монетизує свої втрати у політичний капітал

Вчора була дуже наочно візуалізована та артикульована основа для роздвоєння у громадській ідеології РФ. Поки що це зачатки, але вони базуються на потужній реальній складовій. Що неминуче призведе до конфлікту.

Суть.

Пан Пригожин публічно відкрив пам'ятник на "одному з цвинтарів Вагнера" під Єкатеринбургом. Також його поплічники розганяли відео, як він відкриває такий самий пам'ятник на ще більшому цвинтарі в Краснодарському краї.

Це "мережева" історія. "Цвинтарі Вагнера" раптово "виявляють" у різних регіонах. Новосибірськ, Іркутськ. Зі свіжого – Московська область, що додало 65 нових імен до нашої бази мертвих окупантів. Тобто, Пригожин буквально мітить територію, "стовпить" місця, навколо яких можна розгортати публічну інфраструктуру.

Вождь вагнерівців прямим текстом заявляє – з'явилися нові мертві герої, яких треба шанувати. Пам'ять дідів – це чудово, але є нова реальність. Де-факто він протиставив знищених в Україні окупантів та учасників ВМВ.

Росвлада сама звела некрофільські культи в абсолют. Тому загроза є значною.

Оскільки офіційна влада відмовчується та втрати приховує, Пригожин неминуче спробує монополізувати всіх мертвих і право говорити від їхнього імені (а також від імені їхніх близьких). Це один із мотивів, чому він випинає і навіть бравірує втратами "Вагнера". Провину за втрати він уже публічно переклав на МО та ГШ РФ.

З природних причин живих ветеранів Другої світової війни залишається все менше. Пам'ять про ВМВ стає дедалі віртуальнішою, перетворюється на переказ. А знищених в Україні російських окупантів дедалі більше. Тобто, бункерний дід і його камарилья поки сидять на тренді, що йде. А Пригожин хоче осідлати висхідний.

Після закінчення війни з будь-яким результатом мертві окупанти – це наочний вогнетривкий капітал, який спробують монетизувати різні групи впливу в РФ. Пригожин поки випереджає всіх у цьому забігу, отже, створює точку опори політичної групи, обличчям якої працює.

Джерело

Важливо

Пригожин хоче до Африки. Чому режим Путіна як ніколи близький до кризи