Освіта з укриття: що потрібно зробити з українськими школами в умовах постійних тривог
Наступного тижня розпочинається новий навчальний рік — і він стартує під звуки майже безперервних повітряних тривог. Блогер Олексій Копитько пропонує оперативно подумати, як виглядатиме процес навчання в таких умовах, щоб діти все-таки могли здобути реальні знання.
Росія посилює терор проти цивільного населення вдень. Ці воєнні злочини росіяни вже ніяк не пояснюють і не виправдовують. Вже нікого не "звільняють" і не "рятують". Просто обстрілюють усе живе, щоб залякати. Мабуть, превентивно бояться чергового "вторгнення 8 березня". Інших пояснень немає.
Але з ними все зрозуміло. Не вистачає ясності ось у цьому.
Наступного вівторка розпочинається навчальний рік.
У прифронтовій зоні режим уже більш-менш сформувався. А в тих регіонах, де основною загрозою тривалий час були нічні ракети та "шахеди", а вдень — заблукалий МіГ-31, об’єктивно знадобляться корективи у зв’язку зі збільшенням кількості реактивних дронів та "бандеролей".
Наприклад, учора в Києві з 8:00 до 13:00 було 4 тривоги, які загалом тривали 3,5 години. Це означає, що школярі просидять у підвалах ("укриттях"), де неможливо організувати навчальний процес. Так само як і першокурсники, яких готують до навчання офлайн. День повністю втрачається.
Хотілося б почути якусь позицію МОН.
По-перше, якщо є прагнення якось заповнити передбачувані прогалини в навчанні, то треба завчасно максимально звільнити вчителів від будь-якого бюрократичного навантаження. Скасувати мільярд завдань, планів, табличок, звітів, які й у мирний час були неадекватними, а зараз — просто відверта дурість. Тоді будуть сили й час для додаткових уроків та консультацій.
Важливо
Левову частку "заходів" у школах проводять на папері, чиновники від освіти це чудово знають і розсудливо закривають на це очі. То чому б не скасувати все це? Залишивши на розсуд шкіл лише справді реальні заходи. Єдина причина — хтось у вертикалі МОН перестане відчувати власну значущість. Ну, давайте придумаємо цим людям якусь іншу розвагу.
По-друге, очне навчання у столиці та ще приблизно в 10 обласних центрах, що не входять до прифронтової зони, з великою ймовірністю перетворюється на безвиграшну лотерею, незалежно від опалювального сезону чи наявності електроенергії. Тут напрошується питання про максимальну автономію шкіл в ухваленні рішень. Треба б їм одразу надати таку можливість.
Минулорічна реальність така: дитина, готуючись іти до школи о 8:00–8:30, спочатку в повному спорядженні сидить біля дверей, чекаючи на закінчення тривоги, потім прибігає до школи, щоб просидіти 2–3 уроки з 6 у підвалі. А якщо тривога починається під кінець уроків, треба ще знайти формальний спосіб витягнути своє чадо, щоб воно не зголодніло й дісталося додому. Адже так само було? А якщо так буде 3+ рази на тиждень, що зараз технічно дуже легко організувати, це за межею розумного.
Тобто, в принципі, якщо це не підземна школа з прийнятним навчальним процесом, потрібно орієнтуватися на онлайн-навчання. Можливо, час від часу збирати дітей офлайн, щоб вони зовсім не здичавіли. Але, знову ж таки, виходячи з реальної ситуації в школі.
Очевидно, що пріоритетом є безпека дітей і вчителів — це не підлягає обговоренню. Але, вочевидь, доведеться ще більше поступатися злагодженістю навчального процесу. Це вже зараз можна передбачити. Отже, рішення треба ухвалити зараз, а не через 2–3 місяці мук, коли люди природно кинуться до онлайн-шкіл із мінімумом формальних вимог.
Хороші вчителі, які не втратили вміння працювати з групою живих дітей офлайн, — на вагу золота. Розумні директори шкіл — те саме. Якщо держава чи громади не в змозі підтримати їх фінансово, треба хоча б максимально полегшити їм життя.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані матеріали в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо