НАТО дасть Україні все, окрім солдатів. На що слід розраховувати перед самітом Альянсу

Скоро термін "гарантії безпеки" може стати таким же затертим, як "відкриті двері до НАТО" чи "ОРДЛО повернеться до України внаслідок виконання Мінських домовленостей і виключно дипломатичним шляхом". Які ж гарантії насправді потрібні Україні?

Гарантії – це головна складова поняття "стійкий мир". Тобто, які мають бути укладені угоди і розроблені міжнародні механізми, щоб після закінчення війни нова війна не почалася наступного дня? Повне відновлення територіальної цілісності, на жаль, не має прямої кореляції з гарантіями безпеки. Російські війська можуть продовжувати обстрілювати нашу територію і через кордон, запускати "мопеди" та цілити у цивільні об’єкти і після того, як відступлять за міжнародно визнані кордони.

У суспільній свідомості найкращою гарантією безпеки справедливо вважають членство у НАТО. Щодо цього питання сформовано консенсус між владою, опозицією та громадянами. Щоправда, варто порадити всім перечитати оригінал тексту Північноатлантичного договору. Стаття п’ята – найбільш цікава, яка якраз і говорить про колективну безпеку, не зобов’язує негайно посилати війська у разі нападу на одного з членів. Там говориться, що кожна країна здійснить "такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили". Ні в якому разі не заперечую проти набуття членства, проте варто чітко розуміти, на що ми можемо розраховувати.

За місяць відбудеться саміт НАТО у Вільнюсі, і наша тактична мета – отримати запрошення до вступу. Мета амбітна, і поки що аж ніяк не гарантована. І в будь-якому випадку до остаточного вступу (а це після ратифікацій у парламентах, включаючи до прикладу угорський) – нам треба проміжні гарантії.

І в тимчасових механізмах гарантій, так само, як і в членстві в НАТО, принципове питання – чи готова армія будь-якої іноземної країни прислати свій контингент захищати Україну в разі початку нової війни. Бо саме це буде найбільш вагомим проявом колективної безпеки.

Поки що переважно розглядаються варіанти гарантій "усе окрім солдатів". До прикладу, США мають двосторонній договір з Ізраїлем і надають цій країні тривалу військово-технічну і фінансову підтримку для гарантування безпеки. Зараз Україна отримує допомогу за запитами чи після консультацій у Рамштайні. Але довготривалі угоди – це навіть більш стабільно, аніж ленд-ліз. Так само безпекові угоди мають передбачати стабільні інвестиції в український оборонно-промисловий комплекс, що дозволить відновити наші заводи, побудувати нові, при потребі — під землею чи в прикордонних країнах.

Інший цікавий елемент угод про двосторонні гарантії – це приклад співробітництва США і Південної Кореї. Наявність чисельних військових баз США на території союзника, із бойовою авіацією, кораблями, системами Patriot (60 пускових установок), Aegis, THAAD — стала більш вагомою гарантією безпеки, аніж просто дипломатичні угоди.

Одне з серйозних питань, які зараз обговорюються – чи готові західні союзники розробити і підписати систему гарантій безпеки без погодження з Російською Федерацією. Це стосується зокрема рішень по набуттю членства в НАТО. Чи готові деякі члени голосувати навіть за запрошення до членства для України – в умовах жорсткої протидії з боку Росії, чи чекатимуть, поки РФ змириться із таким рішенням? І чи готові союзники підписувати двосторонні угоди з Україною, ігноруючи погрози з боку Кремля? Є експертна і політична позиція, що гарантії будуть більш дієвими, якщо Росія хоча б буде поставлена до відома і залучена до консультацій. Хоча, ця позиція зараз не домінує.

Інтенсивні човникові візити дипломатичних делегацій підтверджують, що комплекс питань складний, і час для публічних коментарів не настав. Тому побажаємо нашим переговорникам успіху, а союзникам – сміливості і розуміння.

Джерело

Важливо

Україні потрібний мир без війни. Які уроки слід винести з підсумків Першої світової війни